9 листопада. Пам’ятні дати

09.11.2016 08:00 1401

Сьогодні виповнюється 40 років відтоді, як була створена українська Гельсінська група – перша легальна українська правозахисна організація

У середині 1970-х років політичне протистояння між СРСР і країнами Заходу сягнуло апогею, а «холодна війна» будь-якої миті могла перейти в «гарячу» фазу. Тому, у зв’язку з цим, 32 країни Європи (окрім Албанії), США, Канада та СРСР після тривалих переговорів і консультацій підписали 1 серпня 1975 року в Гельсінкі Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі. Цим актом було остаточно закріплено кордони, які склалися в Європі внаслідок Другої світової війни. Крім того, СРСР забезпечив собі статус партнера у торгівлі з Заходом. Але в обмін на це СРСР зобов’язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акта, зокрема, прав людини в межах Загальної декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року, її статті 19: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Передбачалося, що виявлення фактів переслідування людей за переконання викликатиме юридично обґрунтовані претензії інших сторін, і не буде трактуватися як втручання у внутрішні справи країни. Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі прирівнювався до національного законодавства. Його підписання Радянським Союзом відкривало юридичні підстави легально і цілком законно боротися з порушенням прав людини в умовах тоталітаризму. Першими цим скористалися московські правозахисники – однодумці академіка Андрія Сахарова – 12 травня 1976 року була створена Московська громадська група сприянню Гельсінських угод. Другою стала Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Легальну правозахисну організацію в Україні створено з ініціативи письменника і філософа Миколи Руденка, генерала армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка. Членами-засновниками стали також мікробіолог Ніла Строката, інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий, юрист Іван Кандиба. 9 листопада 1976 року вони підписали Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і Меморандум №1. Саме цей день символічно вважається датою заснування Української гельсінської групи. Декларацією було проголошено створення правозахисної організації та оприлюднено її мету і завдання, головне серед яких – ознайомлення урядів країн-учасниць Гельсінської Наради та світової громадськості з фактами порушення прав людини в Україні та прав українців, які мешкають в інших республіках Радянського Союзу. У програмному Меморандумі №1 викривалися злочини комуністичного режиму: геноцид та етноцид, розкуркулення, Голодомор 1932-1933 років, політичні репресії 1930-х років, ліквідація УПА, винищення мирного населення, зокрема, «чекістами», переодягненими у «повстанців», тотальна русифікація, переслідування шістдесятників. Відзначалася конституційна правомірність виходу України зі складу СРСР. Українська гельсінська група – це перша легальна правозахисна організація в Україні, яка відіграла одну з ключових ролей у національно-визвольній боротьбі українського народу, розпочала ненасильницький, легальний і правовий шлях у здобутті Україною незалежності, становленні демократії, поваги до прав людини. Усі члени УГГ зазнали з боку радянської влади переслідувань; усі побували в тюрмах, таборах, або психіатричних лікарнях. Загальний термін ув’язнення всіх членів УГГ складає страшну цифру – понад 550 років.

Щорічно 9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця, українці відзначають День української писемності та мови. Нестор Літописець був монахом Києво-Печерського монастиря (бл. 1114 р.), першим давньоруським письменником і літописцем, послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Автор житій князів Бориса і Гліба, Феодосія Печерського; традиційно вважається одним із авторів «Повісті  временних літ». Саме Нестор увів історію Русі в річище всесвітньої історії. Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців – понад 45 млн, більшість яких живе в Україні. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українська є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов’янської мови - полянського, деревлянського та сіверянського. Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю, зрідка – латинку в різних варіантах. З погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики) і словацька (68% спільної лексики). Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI ст., на позначення мови українських земель Речі Посполитої, однак до середини XIX ст. основною назвою мови, що тепер зветься українською, було поняття «руська мова». Це почало вносити плутанину від моменту приєднання України до Московії та згодом Російської імперії, оскільки росіяни у XVIII ст. стали позначати свою мову схожим прикметником (рос. «русский языкъ»). Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова», зрештою, поступово перемогло в усіх українських регіонах. Упродовж  століть українська мова, так само як і її носій – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються. 17 листопада Конституційний суд України почне розгляд справи щодо конституційності «мовного закону» Ківалова-Колесніченка – по суті своєрідної міни уповільненої дії, закладеної сумновідомими «державними мужами» у підвалини української незалежності. Отже, варто докладати зусиль, аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де. В іншому разі вона стане виключно «солов’їною». Щороку саме в День української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, а також проводиться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, до якого приєднуються і українці за кордоном. Найголовніше в ньому – це і перевірка знань, а також солідарність з усіма, хто любить і шанує рідне слово.  

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Тадеуша Павліковського (1861–1915), реформатора польської сцени, режисера і театрального діяча. Музичну освіту здобув у Відні, Лейпцигу і Веймарі, театральну – у Веймарі й Мейнінгені. Виступав як театральний і музичний критик у пресі Кракова і Львова. В 1898-1899 і 1913-1915 – директор і режисер Краківського, 1900-1906 – Львівського міського театрів. У червні 1905 році трупа Львівського міського театру під керівництвом Тадеуша Павліковського виступала в Києві. Відомий як реформатор польської сцени. Поставив п’єси польських драматургів, російських і західно-європейських класиків.

125 років від дня народження Федора Людвіговича Ернста (Теодор-Ріхард Людвигович; 1891-1949), українського історика мистецтва. Випускник Київського університету. В 1922-1933 рр. Працював у Всеросійському історичному музеї. Автор праць з історії української архітектури та образотворчого мистецтва: «Український портрет ХVІІ-ХХ ст.» (1925), «Українське малярство» ХVІІ-ХХ ст» (1929), «Київ. Провідник» (1930).

110 років від дня народження Ярослава Борисовича Лопатинського (1906-1981), українського математика, академіка. З 1965 – в Інституті прикладної математики АН УРСР. Автор праць з теорії диференціальних рівнянь з частинними похідними.

Роковини смерті:

Цього дня, на 71-му році життя, відійшов у вічність Григорій Савич Сковорода (1722-1794), український просвітитель, філософ, поет, музикант. Народився Григорій Сковорода в селі Чорнухи що на Полтавщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників. Три роки (1741-1744) Григорій Савич провів у Петербурзі – співав у місцевій придворній капелі. Але задушлива атмосфера підкилимного суперництва, чвар, добряче перемішена з лестощами – притаманна подібним закладам, була не для нього. Сковорода кидає Петербург, повертається в Київ, а звідти їде до Європи. За п’ять років він відвідав майже всі європейські країни. Після мандрівки повернувся в Україну, працював професором у Переяславі та Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. З 1754 по 1759 рік жив у с. Коврай на Черкащині, тут він написав низку віршів до своєї славнозвісної збірки «Сад божественних пісень». Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали основою філософських трактатів. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. 25 років філософ мандрував Україною – шляхами Київщини і Слобожанщини, несучи людям поезії «божественних пісень», філософську мудрість і святу мораль. «Мой жребий з голяками», проголошував він і рішуче відхиляв численні пропозиції з боку духовенства і світських правителів посісти ту чи іншу високу посаду. Так, на запрошення ченців Києво-Печерської лаври прийняти духовний сан і стати «столбом церкви и украшением обители» Сковорода відповів: «Я столботворения умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов во храме Божем». Подібна іронічна відповідь прозвучала і на пропозицію з боку Катерини ІІ стати придворним філософом: «Мне моя свирель и овца дороже царского венца». Услід за Сократом він твердив, що справжня мудрість полягає не стільки в пізнанні істини, скільки в тому, щоб жити в істині. Саме тому він забороняв видавати свої книги, хоча називав їх «дітьми», вважаючи істинним філософським результатом «книгу» свого життя. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-