5 листопада. Пам’ятні дати

05.11.2016 08:00 1483

Сьогодні з ініціативи ООН вперше відзначатиметься Всесвітній день поширення інформації про проблему цунамі

Цунамі – рідкісне, але одне з найбільш смертельних стихійних лих. За останні 100 років в результаті 58 цунамі загинули понад 260 тисяч осіб, в середньому по 4 600 чоловік за одне явище, що є найвищим показником у порівнянні з іншими природними катастрофами. Найбільше людей загинуло в результаті цунамі в Індійському океані в грудні 2004 року – 227 тисяч чоловік в 14 країнах. Тоді найбільше постраждали жителі Індонезії, Шрі-Ланки, Індії та Таїланду. А через три тижні представники міжнародної спільноти зібралися в японському місті Кобе, префектура Хіого, й ухвалили Хіогську рамкову програму дій на 2005-2015 роки. Цей документ став першою глобальною угодою в області зменшення небезпеки стихійних лих. На його основі була згодом створена Система попередження про цунамі в Індійському океані, куди входить цілий ряд сейсмографічних і морських станцій, які реєструють та пересилають дані в центри попередження про цунамі. Стрімка урбанізація і зростання туризму в регіонах, де виникають цунамі, піддають загрозі життя великої кількості людей. Зниження ризиків стає пріоритетним напрямком в рамках діяльності щодо скорочення кількості смертельних випадків у результаті стихійних лих, що є головною метою Сендайської рамкової програми, прийнятої в березні 2015 року і яка прийшла на зміну Хіогскій рамковій програмі. У грудні 2015 року Генеральна Асамблея прийняла резолюцію, якою проголошувалося 5 листопада Всесвітнім днем ​​поширення інформації про проблему цунамі. Ініціатива проголошення Дня належить Японії, яка накопичила величезний досвід в області раннього попередження, заходів з реагування та відновлення після ударів стихії, а також у сфері зниження ризиків майбутніх катастроф. Вибір 5 листопада пов’язаний з історією «Інамура-но-хі», де йдеться про селянина, котрий 5 листопада 1854 року пожертвував своїм майном задля порятунку односельців. Він підпалив снопи рису, оповістивши, таким чином, людей про цунамі, і завдяки чому вони встигли вчасно залишити село. Після цунамі він доклав усіх зусиль задля того, щоб відбудувати село заново і убезпечити його від майбутнього природного лиха: він звів насип і висадив на ньому дерева. Генеральна Асамблея запропонувала всім державам-членам, організаціям системи ООН, іншим міжнародним і регіональним організаціям, а також громадянському суспільству, в тому числі неурядовим організаціям і приватним особам, належним чином і відповідно до національних пріоритетів проводити Всесвітній день поширення інформації про проблему цунамі в цілях підвищення обізнаності громадськості про небезпеку цунамі. У резолюції також міститься прохання до секретаріату Міжнародної стратегії зменшення небезпеки лих у сприянні проведенню Всесвітнього дня поширення інформації про проблему цунамі, діючи у співпраці з відповідними організаціями системи ООН. Темою першого Всесвітнього дня є підвищення обізнаності про цунамі та проведення евакуаційних навчань.

Ювілеї дня:

85 років від дня народження Томаса Пікерінга (1931), відомого американського дипломата. За 50-річну дипломатичну кар’єру був послом США у Росії, Індії, Ізраїлі, Сальвадорі, Нігерії, Йорданії, представником Сполучених Штатів Америки в ООН, заступником держсекретаря США з політичних питань (1997-2000). Має найвищий у дипломатичній службі США ранг кар’єрного посла. Після відставки обіймав посаду старшого віце-президента корпорації «Боїнг», нині – віце-голова компанії Hills&Company, що надає послуги американським компаніям з питань інвестицій, торгівлі, ризик-менеджменту за кордоном, особливо в країнах, що розвиваються.

Цього дня 1934 року в місті Сороки (тепер це Молдова, а тоді королівство Румунія) народилася Кіра Георгіївна Муратова (1934), український кінорежисер. Народна артистка України (1990), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1993). Режисер-постановник фільмів: «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром»,  «Чутливий міліціонер», «Захоплення», «Три історії», «Чеховські мотиви», «Мелодія для шарманки», «Вічне повернення».

75 років від дня народження Арта Гарфанкела (1941), відомого американського музиканта і кіноактора, мандрівника і письменника, учасника знаменитого в 60-х роках минулого століття дуету Simon&Garfunkel. Володар декількох премій «Греммі». Всі пісні для цього проекту писав Саймон, основним внеском Гарфанкела був його чистий, високий голос. Його пращури – єврейські емігранти з міста Ясси (Румунія), яке колись було відомим центром юдейської культури. Після розпаду дуету Гарфанкел відійшов від музики, зігравши натомість у декількох фільмах («Уловка-22», «Пізнання плоті»). У 1973 році випустив перший сольний альбом, що складався переважно з кавер-версій знаменитих шлягерів. Згодом співпрацював з такими пісенниками, як Джиммі Вебб і Ренді Ньюман. Двічі очолював британські поп-чати – в 1975 («I Only Have Eyes for You») і 1979 роках («Bright Eyes»). Останнім часом пише для себе самостійно.

45 років від дня народження Джонні Грінвуда (1971), британського музиканта і композитора, соло-гітариста альтернативного рок-гурту Radiohead, бас-гітаристом якого є його старший брат Колін. Грінвуд – мультиінструменталіст, крім гітари, він чудово грає на скрипці, органі, фортепіано, хвилях Мартено, банджо, губній гармоніці та деяких інших інструментах. Журнал Rolling Stone поставив Грінвуда на 48-е місце в списку 100 найвизначніших гітаристів усіх часів. За віком він є наймолодшим з усіх музикантів Radiohead – кинув навчання в університеті невдовзі після того, як Radiohead (тоді ще під назвою On A Friday) підписали контракт з ЕМІ в 1991 році. На відміну від інших учасників всесвітньо відомого музичного колективу, так і не здобув вищої освіти. В Radiohead Грінвуд виконує обов’язки соло-гітариста. Крім того, він володіє синтезатором хвиль Мартено, який, між іншим, застосовував під час запису декількох пісень («The National Anthem», «How to Disappear Completely», «Dollars and Cents», «Where I End and You Begin»). Зацікавленість Грінвуда таким екзотичним інструментом як хвилі Мартено виник після того, як він познайомився з музикою французького композитора Олів’є Мессіана, одного з перших популяризаторів цього інструмента. Грінвуд є автором декількох саундтреків до фільмів Пола Томаса Андерсона, зокрема до відомого фільму «Нафта». За цю музику Грінвуд отримав призи VH1 «Вибір критиків» та «Срібного ведмедя» Берлінського кінофестивалю. Як і Том Йорк, Грінвуд вегетаріанець. А ще – дальтонік і асексуал. Утім, на якості музики, яку він пише і виконує, це жодним чином не позначається.

Роковини смерті:

25 років з дня смерті Роберта Йєна Максвелла (Ян Людвік Хох; 1923-1991), британського медіамагната, видавця, власника ряду англійських і американських газет. Народився в хасидській комуні в Чехо-Словаччині. Закінчив лише три класи. Батьків і сестру вбили нацисти. Йому самому ледве вдалося в 1939 році втекти в Англію. Війну закінчив у чині капітана британської королівської армії під ім’ям Роберта Максвелла. В 1947 зайнявся видавничою діяльністю. Максвелл розмовляв англійською (без жодного натяку на будь-який акцент), французькою, німецькою, італійською, іспанською, російською, польською, угорською і чеською. Всі біографи Максвелла підкреслюють, що в його будинку не було жодної книги. Він мав досить суперечливу репутацію. «Якщо мені западе в голову якась ідея, то я ніколи не скажу їй «ні». Якби я був жінкою, то завжди був би вагітним». Так казав про себе «барон преси» Роберт Максвелл. Його дивацтва ставали легендою. Чого лише варта купівля в самому серці Лондона цілої страхової компанії тільки задля того, аби використати дах хмарочоса, в якому вона містилася, під посадковий майданчик для своїх гелікоптерів. Його нерозбірливість у симпатіях провокувала різноманітні чутки про зв’язки з ізраїльською розвідкою і розвідками соцкраїн. Насправді ж, як вважає газета Lе Mоnde, Роберт Максвелл просто схилявся перед сильними світу сього, тому з однаковим задоволенням зустрічався з Горбачовим і Міттераном, Рейганом і Ден Сяопіном і, навіть, із Гонеккером і Чаушеску. Попри те, йму так і не вдалося здобути визнання, або хоча б прихильність лондонського істеблішменту. Він завжди був парією в Сіті. «Максвелл жахливий», «Максвелл непередбачуваний»... «Бундючний, світський, навіть вульгарний»... «Міщанин у дворянстві», «чеський вискочка»... І це далеко не повний перелік епітетів, якими нагороджувала Максвелла преса ще за його життя, та й навіть після смерті. Максвелл носив прізвисько Кит-убивця, яким був зобов’язаний як своїй зовнішності, так і манері поводження. Ті, хто мали з ним справу, стверджували, що він використовував свої вражаючі габарити і грізний голос як додатковий засіб тиску при укладанні угод. Відносини з майбутніми партнерами по бізнесу він починав зі скандалу. Був відомий хамським поводженням з підлеглими і безжальністю з партнерами по бізнесу. Він звільнив 130 співробітників через п’ять хвилин після своєї появи в нью-йоркській Daily News (утім, він же врятував газету від неминучого краху), а незліченна кількість його вищих адміністраторів змушені були звільнятися самі, бо не витримували його грубощів. Роберт Максвелл загинув 5 листопада 1991 року за нез’ясованих обставин під час прогулянки на морській яхті. Похований в Єрусалимі.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-