3 листопада. Пам’ятні дати

03.11.2016 08:00 862

У ці дні виповнюються чергові трагічні роковини  розстрілу української культурної, наукової та політичної еліти в карельському урочищі Сандармох – тих, кого називають «розстріляним Відродженням»

Тоді у складі так званого Соловецького етапу, що складався з 1 111 ув’язнених, були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Григорій Епік, Микола Зеров, та багато інших видатних діячів української культури та науки. Перший етап розстрілів розпочався 27 жовтня і тривав з перервами до 4 листопада. Серед приречених на смерть громадян СРСР були й 290 українців. Найбільше розстрілів випало на перші дні листопада. 3 листопада було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках» – «українські буржуазні націоналісти». Таким чином, лише за один день поліг увесь цвіт української нації. Кожен із загиблих був не тільки визначним фахівцем у своїй царині, але й видатною особистістю, постаттю «ренесансних» масштабів. Серед них – фундатор нового українського театру Лесь Курбас; один із найталановитіших українських прозаїків – Валер’ян Підмогильний; Микола Куліш – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров – лідер «неокласиків», надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури; Матвій Яворський – історик, політичний діяч, академік ВУАН; Володимир Чехівський – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ та багато інших. Усі були молоді, в розквіті сил, переважно 36-50-ти років. Їхні обірвані життя – не лише на совісті капітана Матвєєва, безпосереднього виконавця розстрілів (до речі, згодом також репресованого), але й на совісті тодішнього керівництва СРСР і безпосередньо Сталіна, адже саме він був одним із головних ініціаторів знищення України – України думаючої, творчої, сильної. Йому потрібна була слабка безвільна республіка з переламаним хребтом – немічний паралітик, цілком і повністю залежний від волі і примх «хазяїна», адже саме за таких умов і може існувати тоталітаризм. Перші репресії почалися ще в 20-х роках, але свого апогею, небаченого і нечуваного розмаху сягнули в 30-х роках. Україна була майже знищена – ані еліти, ані селянства. Залишилися купка заляканої інтелігенції, котра напружено дослухалася до кожного нічного шурхоту, тримаючи на випадок арешту торбинку з сухарями, та покірне селянство, загнане Голодомором у колгоспи. Сандармох – лісове урочище в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія (площа близько 10 гектарів) стало братньою могилою для майже 10 тис. розстріляних у 30-х роках органами НКВС людей 58 національностей. Серед жертв – переважно спецпоселенці і в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Місце масових страт людей віднайшли громадські активісти в липні 1997 року. 27 жовтня 1997, у 60-ті роковини злочину сталіністів, у Сандармоху вперше провели Дні пам’яті. У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Тоді ж було встановлено дерев’яний український хрест. 2004 року Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). Звісно, всі розстріляні були згодом реабілітовані, проте їхню відсутність, «вирваність» (спочатку фізичне знищення, а потім багаторічне замовчування, заборону навіть згадки їхніх імен) з історичного контексту життя країни і народу, Україна відчуває й досі – це страшна і непоправна втрата.

Сьогодні українські військові відзначають два професійні свята: День інженерних військ та День ракетних військ і артилерії. Перше відзначається згідно з Указом Президента від 27 жовтня 1999 року і встановлено в Україні «…ураховуючи заслуги інженерних військ у зміцненні обороноздатності держави…» Друге – згідно з Указом Президента від 31 жовтня 1997 року.

Події дня:

75 років тому (1941) був висаджений у повітря Успенський собор Києво-Печерської лаври – загинула одна з найвидатніших у православному світі пам’яток середньовіччя, а разом з нею – багато цінних і рідкісних творів мистецтва, мощі, зокрема ігумена св. Феодосія й видатного культурного і церковного діяча  князя Костянтина Острозького. Храм був побудований у 1073-1078 роках заходами Феодосія Печерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава ІІ Ярославича. Споруду звели з особливої пласкої цегли з червоної глини, надзвичайної міцності, що її не можна було розбити й молотком. Це була кладка на віки. Донедавна існувала лише одна – офіційна версія знищення Успенського собору: як стверджували радянські історики, його підірвали нацистські окупанти. Але нині існує й інша, в якій ідеться про те, що при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор (так само як і Софійський) було таємно заміновано саперною командою спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада – підірвано. Споруду планували висадити в повітря разом з німецькими високопосадовцями та їхнім гостем – президентом Словаччини Тісо, але чомусь стався збій в операції, й вибух пролунав із запізненням. Того дня на території Лаври відбулися чотири вибухи. Від першого завалилася частина кріпосної стіни, другий стався в арсеналі, біля головних лаврських воріт, де був склад боєприпасів, від третього вибуху задрижала земля – ​​це був вибух в Успенському соборі. Але храм встояв. Через деякий час в соборі пролунав новий надзвичайно потужної сили вибух, і його вже собор не витримав. Територія Лаври була всіяна шматками мозаїк собору, фресок, вівтарної різьби. В результаті цієї акції загинули близько 20 німецьких солдатів і офіцерів. За радянських часів і мови про відновлення храму не йшлося. Порушили це питання лише за часів незалежності України. Указ Президента про відновлення Успенського собору вийшов у 1995 році, а вже в листопаді 1998-го митрополит Володимир заклав першу цеглину в його фундамент. Зовнішній вигляд собору відтворювали за світлинами ХІХ століття. Будівництво здійснювалось поспіхом, без серйозних наукових досліджень та обґрунтувань, із сучасних матеріалів. 24 серпня 2000 року відновлений храм був освячений.

20 років тому (1996) в аеропорту Донецька був убитий народний депутат України, один із найуспішніших бізнесменів донецького регіону Євген Щербань. Під час стрілянини загинули декілька людей, зокрема й дружина Щербаня. Це було одне з перших замовних убивств у незалежній Україні. Замовні вбивства, загадкові самогубства, аварії та дивні зникнення відомих політиків, бізнесменів, журналістів – стали однією з «прикмет часу» початку незалежної України. Всі резонансні злочини так і залишились нерозкритими. Інколи виконавці замовних убивств усе ж потрапляли на лаву підсудних, інколи їх знаходили (так само як і їхніх жертв) – убитими, повішеними (навіть у в’язниці), але ніколи не було названо ім’я хоча б одного замовника.

Ювілеї дня:

215 років від дня народження Вінченцо Белліні (1801–1835), італійського композитора, що вплинув своєю творчістю на розвиток вокального мистецтва бельканто. Автор 11 опер, найкращі серед яких  – «Сомнамбула», «Норма», «Пуритани», і по сьогодні йдуть на оперних сценах світу. Белліні прекрасно знав специфіку людського голосу, тому його вокальні партії надзвичайно зручні для виконання своєю природністю та відсутністю зайвих прикрашань. Сенс своєї музики він бачив не у віртуозних ефектах, а, передусім, у передаванні живих людських емоцій. Саме емоційною напругою, драматизмом, гуманістичним пафосом приваблюють виконавців шедеври Белліні.

95 років від дня народження Чарльза Бронсона (1921-2003), відомого американського актора. Знімався у фільмах: «Блискуча сімка», «Брудна дюжина», «Одного разу на Далекому Заході», «Пасажир дощу», «Любов і кулі», «Червоне серце», «Жага смерті». Загалом його фільмографія налічує понад 60 кінострічок.

85 років від дня народження Моніки Вітті (1931) італійської актриса театру і кіно. Моніці Вітті були під силу як комедійні, так і глибоко драматичні ролі. Її сприймали як спадкоємицю великої Анни Маньяні; вона була одним із символів італійського кіно 60-х років минулого століття. Всесвітню славу принесли актрисі ролі у фільмах Мікеланджело Антоніоні: «Пригода», «Ніч», «Затемнення», «Червона пустеля». Вона 5 разів була удостоєна престижної італійської кінопремії «Давид ді Донателло» – більше було лише у Софі Лорен. Моніка Вітті випускниця Римської національної академії драматичного мистецтва. Після закінчення мистецького закладу грала в театрі (Брехт, Іонеско). У 23  дебютувала в кіно – це була комедія, наступні три роки знімалася у прохідних ролях, грала в театрі. Зустріч у 1957 році з геніальним Антоніоні (йому на ту пору було 45) змінила все подальше її життя: вона знімається в його фільмах, на довгі роки стає музою та супутницею. У 1989 році актриса залишила кінематограф і сконцентрувалася на театрі та телезйомках. 1995 року на Венеційському кінофестивалі Моніка Вітті була нагороджена «Золотим левом» за внесок у кіномистецтво. Останнім часом, у зв’язку з хворобою, актриса живе досить усамітнено. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-