26 жовтня. Пам’ятні дати

26 жовтня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні день пам’яті Ігоря Сікорського, одного з найвідоміших авіаконструкторів і авіабудівників світу українського походження, засновника однойменної американської вертольотобудівної фірми

Сікорського справедливо називають «батьком вертольотобудування». Особисто ним (або ж під його керівництвом) було розроблено 78 різноманітних літальних апаратів. 72 з них випускалися серійно, 2 були доведені до стадії дослідних зразків і лише 4 залишилися на папері. Він нагороджений понад 80 різноманітними відзнаками в царині авіабудування. Народився Ігор Іванович Сікорський 25 травня 1889 року в Києві. Дід і прадід були священиками з Київщини, батько – професором-медиком Київського університету. Ігор Сікорський закінчив кадетський корпус у Петербурзі, потім навчався в технічній школі в Парижі та Київському політехнічному інституті. Був одним із організаторів студентського гуртка повітроплавання при інституті. За його ініціативи було створено виробничу базу (майстерню в двох ангарах) на Куренівці. Тут були створені перші літаки БІС-1 та БІС-2. За проект літака С-6А його було нагороджено Великою золотою медаллю Міністерства торгівлі та промисловості, а на ІІ Московській виставці – ще й почесною нагородою імператорського Російського технічного товариства. У 1912 році Сікорський переїздить до Петербурга й стає головним конструктором авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу (РБВЗ). На ту пору йому ледве виповнилося 24 роки. На РБВЗ було збудовано перші у світі важкі літаки «Руський витязь» та знаменитий чотиримоторний літак «Ілля Муромець», який знаходився на озброєнні російської армії до 1923 року і, навіть, «встиг опанувати» й мирну професію транспортно-пасажирського літака на одній з перших повітряних ліній в країні – Москва-Харків. Утім, почалася революція, владу захопили більшовики, тому Сікорський ухвалив єдине правильне для себе рішення – емігрувати. Жив спочатку у Франції, потім переїхав до США. В Америці він зумів згуртувати навколо себе колишніх талановитих співвітчизників, котрі, так само як і він, шукали в Америці ліпшої долі. У 1923 році було створено авіаційну компанію «Сікорський аероінженіринг корпорейшн». Першим дітищем Сікорського на північноамериканському континенті був великий двомоторний літак S-29, але потім Сікорський перекваліфікувався на легку авіацію, сконцентрувавшись переважно на літаках-амфібіях, а з кінця 30-х років – на вертольотобудуванні. У США Сікорським було створено 17 базових типів літаків і 18 – вертольотів. Видатний конструктор був глибоко віруючою людиною, залишив декілька праць на релігійну тематику, зокрема, присвячену молитві «Отче наш». Товаришував з багатьма відомими православними ієрархами, бував на Афоні. На автівці об’їздив всю Америку. Любив природу, особливе захоплення у нього викликали вулкани. Час від часу любив усамітнитись. Був двічі у шлюбі. Від першого народилася дочка Тетяна, а від другого (вже в Америці) – чотири сини: Сергій, Микола, Ігор і Георгій. З них лише Сергій пішов батьковим шляхом. Помер видатний авіаконструктор у 1972 році на 83 році життя у місті Істон штату Коннектікут. З 1957 року всі президенти США, починаючи з Дуайта Ейзенхауера, літають на вертольотах конструкції Сікорського.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Марка Алданова (Марко Олександрович Ландау; 1886-1957), руського письменника, хіміка. Один з найвідоміших російських історичних романістів за кордоном. Народився в Києві в заможній родині цукропромисловця. Володів німецькою, французькою, англійською, а також латинською та давньогрецькою мовою. Навчався в Київському університеті (закінчив два факультети: фізмат (відділення хімії) і юридичний). З початком Першої світової війни працював у групі з розробки засобів захисту проти хімічної зброї. Більшовицьку владу не прийняв. У 1918 році видав публіцистичну працю «Армагеддон», в якій проводяться широкі історичні паралелі й порівняння революційної дійсності тодішньої Росії з подіями минулого. Більшовики видання вилучили і майже повністю знищили. Алданов змушений був перебратися спочатку в Київ, а після падіння Гетьманату – в Одесу. В 1919 році він емігрував до Франції. Під час гітлерівської окупації з пригодами перебрався до США, але в 1948 повернувся у Францію, оселившись цього разу не в Парижі, а в Ніцці. Підтримував тісні зв’язки з багатьма культурними діячами російської еміграції - Буніним, Ходасевичем, Купріним; серед його західних знайомих були Томас Манн, Андре Моруа, Моріс Метерлінк, Джон Голсуорсі, Герберт Уеллс. Автор тетралогії «Мислитель» (романи «Дев’яте термідора», «Чортів міст», «Змова», «Свята Єлена, маленький острів»), романів «Ключ», «Витоки», багатьох публіцистичних нарисів з історичної та злободенної тематики. До останніх днів письменник зберігав теплі спогади про Київ, у якому минули його дитячі та юнацькі роки. Рідне місто описується ним у різних творах, за різних історичних умов.

105 років від дня народження Махалії Джексон (1911-1972), американської негритянської джазової співачки (контральто), всесвітньо відомої виконавиці релігійних пісень негрів Північної Америки (так званих госпел). Її обожнювали чорношкірі американці, але водночас вона була й кумиром білих інтелектуалів та критиків джазу. 4 рази співачка виступала в Карнегі Холл. Її слухали Гаррі Трумен, Ейзенхауер, Кеннеді і Ліндон Джонсон. Вона співала на 70-річчі імператора Хірохіто, а також перед багатотисячним натовпом 28 серпня 1963 року у Вашингтоні, коли Мартін Лютер Кінг виголошував свою знамениту промову «Я маю мрію». Шлях до всесвітньої слави у співачки, яка вивела «чорний» госпел з тісних церков Чикаго на широкі концертні майданчики світу був непростий. Народилась Махалія Джексон у негритянській родині. Батько був робітником і проповідником – людиною хоча й бідною, але порядною і благочестивою. У негритянській громаді він користувався беззаперечним авторитетом. У 5 років Махалія залишилась без матері; з 13-ти дівчинка важко працювала. В 16 переїхала з Нового Орлеану до Чикаго. Працювала пралею, медсестрою. Але якою б виснажливою не була праця, Махалія Джексон завжди знаходила час для співу. Спів був для неї втіленням самого життя. «Згадайте Давида з Біблії: «Співайте голосно і радісно Богові». Я користуюся його порадою. Походження госпел і блюзу є близьким, але блюз торкається лише серця, тоді як госпел наповнює його божественним почуттям любові, умиротворення і радості… Блюз – це пісня відчаю. Госпел належить Богові – це пісня надії» (Махалія Джексон).

100 років від дня народження Франсуа Міттерана (1916-1996), французького державного і політичного діяча, Президента Французької Республіки в 1981-1995 роках, засновника Французької соціалістичної партії (1971), політика, добу правління якого, а це рекордні 14 років, називають «міттеранізмом», а його самого – «великим спокусником» французької політики. За роки свого правління Міттеран кардинально реорганізував соціалістичну партію, привівши її до численних здобутків. Саме за президентства Міттерана Франція сягнула певного економічного розквіту, але так само, за Міттерана було зроблено й чимало серйозних помилок, наслідки яких французи відчувають і по сьогодні. Його президентство було сповнене парадоксів і протиріч. Франсуа Міттеран народився в невеличкому містечку Жарнак в буржуазній католицькій родині. Батько спочатку був інженером, а згодом став промисловцем. Міттеран навчався в католицькому колежі, згодом здобув юридичну освіту в Сорбонні та Школі політичних наук – кузні дипломатичної та політичної еліти Франції. Соціаліст Міттеран у молодості дотримувався правих, навіть націоналістичних поглядів. Брав участь у Другій світовій війні, отримав легке поранення; служив чиновником в уряді Віші, але почувши, що гітлерівці окупували південну Францію, долучився до руху Опору. В 1943 році пішов у підпілля, де був рядовим бійцем і виконував масу різних завдань. Утім, командиром він так і не став. Жовта преса останнім часом любила обговорювати приватне життя Франсуа Міттерана, його хворобу (рак простати), а політичні опоненти, залишивши дипломатичні натяки, прямо казали, що «час Міттерана давно збіг». Його не любили як праві, так і ліві. Основна причина цієї «нелюбові» крилася в тому, що Міттеран намагався грати роль своєрідного «об’єднувача» всіх сил, бути «над» і така «тепло-холодність» президента, звиклих до пристрасного політичного протистояння французів – дратувала. Багато хто стверджував, що французи двічі віддавали за Міттерана свої голоси, але не власні серця. Але саме в цьому і криється загадка: чому вони голосували саме за «невиразного» Міттерана? Декілька тижнів тому до сторіччя Міттерана у Франції вийшла друком книга «Листи до Анн», яка складається з понад 1200 листів Міттерана до своєї коханки (з 1974 року і матері спільної доньки) Анн Пенжо – кураторки музею Орсе. Їх розділяли 19 років різниці у віці та офіційний шлюб Міттерана, який він навіть не намагався розірвати. Перші листи датовані 1962 роком, а останні – 1996. У літературних критиків «Листи» викликали щире захоплення – мовою та стилем, а у звичайний французів – ностальгію за добою Міттерана, який, попри усі ярлики, був і залишається надзвичайно яскравою зіркою на політичному небосхилі Франції; президентом, гідним своєї посади. Особливо у порівнянні з тими, хто прийшов після нього.

Роковини смерті:

60 років з дня смерті Вальтера Гізекінга (1895-1956), німецького піаніста, педагога, композитора. Один із найвидатніших інтерпретаторів французької музики і оригінальний виконавець музики німецької (його гра надавала їй рідкісної грації, чисто французької легкості та вишуканості). У 15 років він привернув до себе увагу тонкою інтерпретацією чотирьох балад Шопена, а невдовзі дав одразу шість концертів, де виконав усі 32 сонати Бетховена. «Найважчим було вивчити все на пам’ять, але й це, врешті-решт, не вартувало аж надто великих зусиль», –  згадував згодом піаніст. У нього була унікальна пам’ять, котра дозволяла розучувати найважчі музичні твори з надзвичайною швидкістю. Справжню славу принесло Гізекінгу виконання творів Равеля, Дебюссі, Моцарта. Точність і довершеність його гри були такими, що більша частина платівок записувалася піаністом без підготовки і майже без повторювань. Це дозволяє їм хоча б почасти передати ту чарівність, яку випромінювала його гра в концертній залі. 

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-