23 жовтня. Пам’ятні дати

Після закінчення Другої світової війни Угорщина опинилася у сфері впливу СРСР. Досить скоро угорці відчули, що значить «братня любов старшого брата» і випробували на собі радянський стиль управління: в аграрній країні продукти видавалися по картках, катастрофічно не вистачало продовольства, вперше за всю історію свого існування Угорщина була змушена імпортувати зерно. На додаток в країні відбувалися репресії та переслідування інакомислячих, а вищі партійні посади обіймали ставленики Москви, зокрема, затятий сталініст Ракоші – очільник угорської партії трудящих. Після смерті Сталіна  Москва порекомендувала країнам «народної демократії» за прикладом СРСР розділити вищі партійні та державні посади. Першим секретарем ЦК Угорщини залишився Ракоші, а прем’єр-міністром став Імре Надь – переконаний марксист, але людина більш широких поглядів. За прем’єрства Надя було проведено ряд досить ліберальних реформ, а головне, Надь почав привселюдно розповідати про репресії та визнавати помилковість попереднього курсу на форсовану індустріалізацію. Для угорців він був реформатором, а для Москви – «правым уклонистом». Тому навесні 1955 року його прибрали з уряду, а на додачу ще й виключили з партії. Серед угорців популярність опального політика лише зростала, а політична обстановка в Угорщині ставала дедалі напруженішою. Люди почали масово виходити на вулиці, вимагаючи проведення в країні демократичних перетворень, виводу радянських військ, зміщення сталіністів з державних посад. СРСР вичікував, але історія вибухнула 23 жовтня 1956 року – того дня на вулиці Будапешта вийшли студенти місцевого політехнічного інституту, аби підтримати мешканців польської Познані, де також відбувалися народні виступи. На демонстрацію прийшло майже 200-тисяч людей – надзвичайно багато для такої маленької країни як 10-мільйонна Угорщина. Вже ввечері демонстранти захопили будівлю угорського радіо і ряд промислових об’єктів столиці, зокрема і декілька заводів з виробництва зброї. У парку був повалений і розбитий величезний пам’ятник Сталіну, від якого залишилися лише чоботи. Наступного дня в Будапешт увійшли радянські війська. Як вважають деякі історики, початок збройної конфронтації, в результаті якої загинула величезна кількість людей, спровокували угорські спецслужби, які почали стріляти у беззбройний натовп. То було надзвичайно жорстоке протистояння: протестувальники чинили самосуди над сталіністами, вішали на деревах офіцерів служби держбезпеки (їх упізнавали за казенними жовтими черевиками). У відповідь солдати розстрілювали цивільних. Вже 26 жовтня 1956 року в Угорщині був сформований уряд на чолі з Імре Надем, який наполіг на виведенні радянських військ, розпустив держбезпеку і пообіцяв багатопартійну систему. Для керівництва СРСР це була відверта єресь. Тому вже за декілька днів був сформований новий прорадянський уряд, який очолив Янош Кадар, а 4 листопада радянські війська – 17 дивізій, 60 тисяч військовослужбовців і майже шість тисяч танків під командуванням заступника міністра оборони СРСР Івана Конєва оточили Будапешт і остаточно придушили повстання. Угорська армія була практично паралізована, а ті військові, котрі наважились залишити казарми – стали на бік студентів і робітників. Будапешт був заповнений радянськими військами і танками (таку кількість бачив лише Берлін у травні 1945 року). У них кидали коктейлі Молотова та стріляли з верхніх поверхів будинків. За весь період повстання – з 23 жовтня по 4 листопада, було вбито декілька тисяч цивільного населення (щоправда, дехто з угорських істориків називає цифру у понад 10 тисяч). Радянські втрати склали понад 700 убитих і півтори тисячі поранених. Після придушення повстання почалися масові арешти і репресії. Імре Надь був арештований і згодом страчений. У 1989 році його реабілітували. Втім, після закінчення повстання уряду Яноша Кадара все ж довелося піти на ряд поступок угорському суспільству – оголосити амністію, дозволити приватну власність і дрібне підприємництво в сільському господарстві та сфері обслуговування, до мінімуму скоротити витрати на армію, послабшати цензуру. Але за ці ліберальні зміни угорці заплатили великою кров’ю. Можливо саме тому Угорщина першою розпрощалася з колишнім режимом – саме цього дня 1989 року було проголошено Угорську Республіку. До того ж Угорщина – єдина постсоціалістична країна, де навіть не намагалися когось притягувати до відповідальності та судити за колишні злочини. Угорці просто перегорнули цю драматичну сторінку своєї історії. Тому сьогодні в країні подвійне національне свято – День початку революції та визвольної боротьби (1956) і проголошення Угорської Республіки (1989). У СРСР Угорське постання називали не інакше як «контрреволюційним заколотом», але саме революційні події в Угорщині та Польщі стали поштовхом для зародження в СРСР, зокрема й в Україні, потужного протестного руху, особливо в студентському середовищі.

Події дня:

95 років тому (1921) Василя Липківського було висвячено в митрополити Української Православної автокефальної церкви.

Ювілеї дня:

110 років від дня народження Джона Віра (Вив’юрський Іван Федорович; 1906-1983), українського письменника, перекладача, журналіста в Канаді. Автор віршів, оповідань, публіцистичних нарисів українською і англійськими мовами. Був талановитим перекладачем: з великою майстерністю перекладав твори Франка, Лесі Українки, Стефаника, Рильського, Сосюри.

80 років від дня народження Філіпа Кауфмана (1936), американського кінорежисера, сценариста. Поставив фільми «Нестерпна легкість буття» (премія ВАFТА за сценарій, спільно з Ж.-К. Карр’єром; 1989), «Генрі і Джун», «Схід сонця», «Перо маркіза де Сада», «Амнезія».

Сьогодні свій 30-річний ювілей святкує Емілія Кларк (1986), британська актриса, зірка «Гри престолів», за яку отримала «Еммі» за кращу жіночу роль другого плану, одна з найперспективніших молодих актрис Голлівуду. Після «Гри престолів» Кларк знялася в ролі Сари Коннор у новому «Термінаторі» («Термінатор: Генезис»), де її партнером був сам великий старий Шварценеггер. Саме після цього блокбастеру Кларк перейшла у «вищу лігу» Голлівуду. Для дівчинки з кол-центру, яка ненавиділа свою роботу – силувану ввічливість, обов’язкову уніформу – це як зірваний джекпот. Емілія Кларк народилася в Лондоні. Батько – звукорежисер, мати займається бізнесом. Дівчина здобула театральну освіту в Лондонському драматичному центрі. Починала на телебаченні. У 2013 році, одночасно, дебютувала і в кіно, і в театрі, зігравши на Бродвеї у постановці «Сніданок у Тіффані». Звісно, на сьогодні слава Емілії Кларк не таких епічних масштабів як приміром у Наталі Портман, але, зважаючи на вік, у Кларк ще є досить часу для успішної кар’єри. До того ж, перші серйозні успіхи не затьмарили актрисі розуму – вона досить тверезо ставиться до «красивого» акторського життя й добре знає ціну червоним доріжкам, обкладинкам глянцю та різноманітним титулам. Вона прагматик, хоча й не без романтичних вкраплень, бо й досі мріє про дракончика, на якому б мала змогу літати куди заманеться, та який готував би для неї курячий шашлик. 

Роковини смерті:

15 років від дня смерті Михайла Юліановича Брайчевського (1924-2001), українського історика, археолога, мистецтвознавця, поета, художника. Автор понад 500 друкованих праць, 10 монографій. Єдиний з істориків радянської доби, хто порушив догматичні тези ЦК КПРС «До 300-річчя возз’єднання України з Росією» і написав статтю «Приєднання чи возз’єднання?». Був викреслений з офіційної науки і став безробітним. Його запрошували в Гарвардського університету (США), але на еміграцію він не спокусився. Автор самвидаву. 1968 року підписав лист 139 українців Брежнєву на захист засуджених інтелектуалів України і Росії.  Михайло Брайчевський був одним з перших, хто усвідомив значення кібернетики для обробки археологічних матеріалів. Про широту його інтересів свідчать праці «Джерелознавство і кібернетика», «Альбрехт Дюрер та український ренесанс», «Життя Веласкеса», «Архітектурні пам’ятки вірменської колонії у Кам’янці-Подільському», «До 200-річчя Артема Веделя» та ін.