21 жовтня. Пам’ятні дати

На той час, внаслідок церковного розколу 1054 року, християнство вже було поділено на католицизм і православ’я. Але на європейських теренах продовжувалася точитися боротьба за вплив між Римським Престолом та Константинопольським Патріархатом. Україна, яка знаходилася поміж католицьким Заходом і православним Сходом, опинилася в епіцентрі цієї боротьби. До того ж, українські та білоруські землі входили тоді до складу Речі Посполитої, яка була католицькою державою. І хоча, як відомо, християнство було запроваджено на Русі досить рано, на ту пору українська православна церква перебувала в кризовій ситуації. Проявами її були занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського Патріархату, непродумані кроки Константинопольського та інших східних патріархів, тощо. Основними безпосередніми чинниками кризи були втрата національної освіченої еліти та полонізація знаті; залежність ієрархії й духовенства від волі світських патронів, корумпованість і деморалізація кліру; занепад освіти і богословських наук; занехаяння традиційної соборної практики управління, відсутність підтримки Константинопольської церкви, яка після падіння Константинополя (1453) і сама опинилася на межі виживання. Чимало тодішніх церковних діячів і представників знаті саме у єднанні з Римом і бачило вихід зі складної кризової ситуації. Внаслідок унії більшість ієрархів Київської митрополії перейшла з-під юрисдикційного підпорядкування Константинопольському патріархату під верховенство Римського престолу, зберігаючи візантійсько-слов’янську обрядовість, власні ієрархічно-адміністративні структури, канонічний правопорядок та духовно-культурну спадщину. Серед українських церковних діячів та знаті були (хоч і мало) й затяті противники унії. Опозицію очолив князь Костянтин Острозький та представник Константинопольського Патріарха протосинкел Никифор. Вони скликали власний православний собор, на якому засудили унію. Щоправда, спочатку між сторонами були спроби порозумітися, але вони ні до чого не призвели. Зрештою, собори прокляли один одного, поклавши, таким чином, початок болісному поділові митрополії на унійну і православну частини, що спричинило до тривалої релігійної полеміки та міжконфесійного протистояння, яке відобразилося на розбіжностях оцінок Берестейської церковної унії у пізнішій історіографії та позначилося на міжцерковних взаєминах в Україні. Варто зауважити, що попри надзвичайно жорстке протистояння між уніатами і православними (доходило до того, що король наказував віддати Печерську лавру уніатам), православ’я в Україні збереглося. Його головними хранителями були міщани та українське козацтво.

Події дня:

Цього дня 960 років тому (1056), диякон Григорій вивів першу літеру «Остромирового Євангелія» - найдавнішого датованого східнослов’янського рукопису (до виявлення в 2000 році Новгородського кодексу), однієї з найважливіших старослов’янських пам’яток письменства. Євангеліє було написане на замовлення новгородського посадника Остромира дяком Григорієм, імовірно у Києві. Написане протягом 1056-1057 років на 294 аркушах пергаменту церковнослов’янською мовою, з мовними особливостями, характерними для української мови. Спочатку Остромирове Євангеліє зберігалось у Софійському соборі в Новгороді, потім потрапило  в одну з кремлівських церков Москви. 1720 року, згідно з розпорядженням Петра І про збирання і переписування історичних рукописних книг, Остромирове Євангеліє відіслали до Санкт-Петербурга. У 1805 році книгу випадково знайшли в шафі Катерини ІІ і у 1806 – передали до Публічної бібліотеки Санкт-Петербурга, де вона знаходиться й понині.

27 років тому (1989) у Львові відбулось відновлення Наукового товариства імені Шевченка як спадкоємця НТШ з 1873 року. На установчих зборах відзначалось, що відновлене НТШ у Львові «не є альтернативою існуючій Академії наук УРСР, а добровільна асоціація вчених, насамперед ентузіастів українознавчої науки і ставить собі за мету консолідувати творчу енергію наукової інтелігенції західноукраїнського регіону, що сприятиме піднесенню авторитету української науки як в Україні, та і за її межами». Головою було обрано Олега Романова.

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Якова Степановича Калішевського (1856-1923), українського хорового диригента. Керував хором Софійського собору, очолював хорову капелу ім. М. Лисенка.

120 років від дня народження Євгена Львовича Шварца (1896-1958), російського письменника, драматурга, сценариста; автор насичених гостроактуальними алегоріями п’єс-казок - «Голий король», «Тінь», «Дракон», «Звичайне диво»; книги спогадів «Телефонна книга».

108 років від дня народження Володимира Яніва (1908-1991), українського вченого, громадського і політичного діяча, ректора Українського Вільного Університету в Мюнхені. У своїх працях доводив, що українці за своїм психологічним складом є народом західного, європейського типу (а росіяни – східного). «Ми, що належимо в основному до Європи, надмірно відхилилися від неї, щоб могти викресати в собі досить волі, необхідної для збудування держави, але не наблизилися настільки до Азії, щоб дати себе вести власному деспотові…» (Володимир Янів, «Нариси до української етнопсихології»)

104 роки тому народився сер Георг Шолті (1912-1997), британський диригент, піаніст. У 1961–1971 роках музичний директор театру «Ковент-Гарден», у 1979–1983 – головний диригент Лондонського філармонійного оркестру, одночасно (1969–1991) – Чиказького симфонічного оркестру. Лауреат 31-єї премії «Греммі». «Музика нескінченна, - сказав Георг Шолті в одному зі своїх останніх інтерв’ю. – І якби мені судилося прожити ще три життя, я б не зміг зробити і половини з того важливого, що треба було б виконати». Проте, результат його блискучої 50-річної кар’єри в звукозапису вражаючий: 250 дисків, включно з 45 повними операми, серед яких вперше записані опери Вагнера і Штрауса. Георг Шолті народився в єврейській родині в Угорщині, 1939 року змушений був виїхати в Швейцарію; під час Другої світової війни загинули майже всі його родичі. Мабуть тому його ніколи не покидало відчуття незахищеності, властиве всім біженцям, і «одвічна вдячність мистецтву, яке врятувало йому життя». Помер сер Георг Шолті в 1997, трохи не доживши до свого 85-річчя, хоча графік його концертної діяльності був розписаний до 2000 року.

90 років від дня народження Володимира Логвиновича Рвачова (1926-2005), українського математика і механіка, академіка НАН України. Професор, доктор фізико-математичних наук, ректор Харківського інституту радіоелектроніки (1964-1967); завідувач відділу прикладної математики і обчислювальних методів Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного (1967-2005). Автор праць з механіки, математичної фізики та обчислювальної математики.

70 років від дня народження Юрія Вікторовича Бортакова (1946), українського кінооператора. Заслужений діяч мистецтв України (1986), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Зняв фільми: «Товариський суд», «Співає Іван Попович», «Чорнобиль: два кольори часу», «Голгофа України», «Людське щастя», «Чорнобиль – 96» та ін.

Роковини смерті:

85 років з дня смерті Артура Шніцлера (1862–1931), австрійського прозаїка, драматурга, одного з найяскравіших представників віденського імпресіонізму. Твори письменника протягом ХХ ст. були неодноразово екранізовані, а п’єси перероблялися для сучасної сцени. Найвідоміші твори: п’єси «Анатоль», «Гра в любов», «Парацельс», «Зелений папуга», «Маріонетки», «Графиня Міцці», «Комедія слів»; повісті й оповідання «Смерть», «Квіти», «Мертві мовчать», «Бенефіс», «Грецька танцівниця», «Панна Ельза», «Траумновелле» («Фрідолін»; відомою є чудова екранізація 1999 року британського кінорежисера Стенлі Кубрика «З широко заплющеними очима» з Ніколь Кідман і Томом Крузом у головних ролях).

Цього дня 1964 року пішов з життя Григорій Гурійович Верьовка (1895–1964), український хоровий диригент, композитор, педагог, народний артист України (1960). Організатор  (1943), художній керівник і головний диригент (до 1964 року) Українського народного хору (з 1965 – його імені).