17 жовтня. Пам’ятні дати
Відзначається за рішенням Генеральної Асамблеї ООН (1992) з ініціативи французького благодійного руху «ATD Fourth World» з метою привернення уваги до проблеми злиднів і голоду в усіх країнах світу. Торік Всесвітній банк скорегував своє ж таки визначення, що таке злидні. Відтепер злиденним є кожен, хто живе менше, ніж на 1 долар 90 центів у день (раніше цей показник складав лише долар з чвертю). За дуже оптимістичними оцінками Всесвітнього банку, цілковитої перемоги над злиднями можна очікувати вже до 2030 року. В Україні за цьогорічними даними Інституту демографії та соціальних досліджень 24% населення України є бідними – йдеться саме про бідність, а не про злидні (як кажуть фахівці – абсолютну бідність). Багато бідних українців можуть купити хліб і якісь овочі, у них є дах над головою, але вони, приміром, не мають змоги повноцінно харчуватися, не мають доступу до якісних послуг охорони здоров’я та освіти, не можуть задовольняти свої культурні потреби (театри, кіно, книги). Є бідність відносна і абсолютна, багатовимірна і за рівнем доходів. Абсолютна бідність – це коли ви через голод змушені красти хліб, ходите у лахмітті та живете не у власному будинку чи хоча б у тісній хрущовці, а буквально на вулиці. Відносною бідністю є бідність, коли певна частина населення живе за межею прийнятих (усталених) стандартів споживання («національна межа бідності»). Про відносну бідність писав ще батько економічної науки Адам Сміт, який стверджував, що речі перетворюються на необхідність тоді, коли «чесним людям, навіть із найнижчого класу, стає негоже їх не мати». І наводив приклад з полотняною сорочкою, яка не є «життєвою необхідністю», але «нині у більшій частині Європи чесний робітник соромився би з’явитися на людях без полотняної сорочки, відсутність якої означала б ганебний ступінь бідності». На сьогодні в абсолютній бідності живе близько півтора мільярди людей, по суті, кожна п’ята людина в світі, причому більшість із них – громадяни країн із середнім рівнем доходу (Індія і Китай). За межею абсолютної бідності знаходяться чимало країн Африки. Навіть у таких заможних країнах, як США та Японія, кожна шоста людина живе у відносній бідності. Існує декілька підрахунків бідності, але кожен із них далекий від досконалості, тому серйозні економісти зауважують, що хоч би яким методом ми послуговувалися, бідності зазнають набагато більше людей, ніж показує статистика. Бідність дуже тісно пов’язана з нерівністю. Втім, за будь яких обставин варто пам’ятати, що бідність та нерівність – це не стихійне лихо, не землетрус чи повінь. Звісно, є «структурні» причини бідності, непідвладні людям, але багато чого залежить від самої людини та від суспільства в цілому, адже надзвичайно яскраві та успішні приклади подолання бідності показали Данія, Фінляндія (до речі, Фінляндія є країною з найбільшою рівністю у світі – навіть більшою, ніж у колишніх республіках СРСР), Норвегія та Швеція. Тема цьогорічного Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності: «Від приниження та ізоляції до участі в житті суспільства: ліквідація всіх форм бідності».
Події дня:
Цього дня у 1659 році в Переяславі між Юрієм Хмельницьким і московським урядом було підписано угоду, якою регулювалося політичне й правове становище козацької України в складі Московської держави (Переяславські статті). Російські воєводи мали право стояти в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані.
Ювілеї дня:
320 років від дня народження Якова Андрійовича Марковича (1696-1770), відомого українського державного діяча, мемуариста. Походив з багатого і впливового старшинського роду. Закінчив Київську академію, де був улюбленим учнем Феофана Прокоповича. Служив наказним лубенським полковником, генеральним підскарбієм. Був одружений на доньці гетьмана Павла Полуботка. Зібрав величезну бібліотеку, де були рукописні твори з усієї України. Протягом 1717-1776 рр. вів щоденник (називав його «домашнім протоколом»). Твір є продовженням «Кройніки» наказного гетьмана Павла Полуботка (батька дружини Якова Марковича), події в якій доведено до 1715 р. У щоденнику простежено розвиток економіки, соціальних відносин і культури Гетьманщини (Лівобережної України з Києвом). Відображено колоніальну політику російського царизму в Україні, показано яким важким тягарем лягли на український народ руйнівні війні, що вела Росія з Туреччиною (передусім, за рахунок українських козаків і селян). Щоденник містить багато майстерно виписаних картин і деталей побуту ХVІІІ ст. В ньому чимало витягів з періодики, у т.ч. зарубіжної (польської, німецької, французької), копій віршів, рецепти тощо. Рукопис твору зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського АН України.
95 років від дня народження Марії Кіндратівни Гороховської (1921-2001), української гімнастки, заслуженого майстра спорту. Олімпійська чемпіонка 1952 року (виборола тоді 7 медалей, що є найбільшою кількістю нагород, здобутих будь-якою спортсменкою впродовж однієї олімпіади).
80 років від дня народження Івана Федоровича Драча (1936), українського поета-шістдесятника, перекладача, кіносценариста, драматурга, громадського діяча. Герой України (2006), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1976). Автор збірок поезій «Соняшник» (1962), «Протуберанці сонця» (1965), «Корінь і крона» (1974), «Теліжинці» (1985), «Противні строфи» (2005) та ін. Іван Драч є також автором сценаріїв кінофільмів, що давно стали класикою українського кіно: «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Пропала грамота». Йому належать переклади поезій Ципріяна Норвіда, Поля Елюара, Фредеріко Гарсіа Лорки, Назима Хікмета. Очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, був народним депутатом, першим головою Народного Руху України. До слова, Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнює себе з «волом, робочою бджолою». А ще смиренно погоджується з твердженням, що він – конформіст: «Так, я конформіст. Як я можу бути не конформістом, коли 30 років перебував у лавах КПРС?...» Іван Драч – людина колосальної енергії. За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджує, що «дуже мало досяг». Саме як і належить «трудящій бджолі», а не плигучій блосі. Його енергія, впертий оптимізм і віра – у життя, в людей, у власну країну (і це попри особисті трагедії) – вражає й сьогодні та надихає більш молодих. Повагу викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Поет Іван Драч – це легка іронія та філософічність без занудства. Він – справжній інтелектуал, що широко і в кольорах бачить світ і тонко розуміє його. Але, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним комуністом, чесним політиком, і залишається просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.
