10 жовтня. Пам’ятні дати

Атена-Святомира Василівна Пашко (1931-2012) народилася на Львівщині. Вже у сьомому класі почала писати повстанські вірші передавала їх УПА (на кілька з них було створено пісні). Під час війни носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього. У 60-х роках переїхала до Львова і стала учасницею українського правозахисного руху. Активно спілкувалась з середовищем шістдесятників, зокрема подружжям Калинців, Стефанією Шабатурою, Іваном Світличним та іншими. Через кілька років доля звела Атену Пашко з В’ячеславом Чорноволом. Згодом коли Чорновіл відбував заслання в Якутії, вони одружилися. Атена розділила зі своїм чоловіком боротьбу за українську незалежність - зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, пережила обшуки, звільнення з роботи й ув’язнення. Вона мужньо переносила всі труднощі дружини дисидента-політв’язня, активно допомагаючи Чорноволу видавати підпільний журнал «Український вісник». Згодом, уже після історичних виборів 1990 року, на її плечі доля поклала не менш важку ношу дружини опозиційного політика першої шеренги. У 1991 році Атена Василівна заснувала та десять років очолювала Всеукраїнську жіночу громадську організацію - Союз українок. Після смерті чоловіка очолила Міжнародний благодійний фонд В’ячеслава Чорновола, який видав 10-томник його спадщини. А ще Атена Пашко - авторка поетичних збірок «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї дороги» (Київ, 2007). У березні 2012 року Атени Василівни не стало. Її поховали на Байковому цвинтарі у Києві. Як вона і просила - поруч із її чоловіком.

Сьогодні відзначається Європейський день донорства і трансплантації. Проводиться з 1998 року за ініціативою Ради Європи. Мета цього дня - допомогти країнам-членам ЄС щорічно звертатися до цієї теми, поширювати інформацію про донорство органів і трансплантацію, юридичні та медичні заходи, що дають можливість кожному прийняти рішення стати донором і повідомити про це свою сім'ю. У всьому світі неухильно зростає потреба в донорських органах. Їх постійна нестача призводить до збільшення кількості пацієнтів у листах очікування на трансплантацію. У минулому році тільки на території Європейського Союзу понад 70 тисяч пацієнтів перебувало в очікуванні донорських органів. Кожен день в середньому 12 пацієнтів помирають, так і не дочекавшись операції з пересадки. Цей день також дає можливість вшанувати донорів та їх сім'ї і подякувати лікарям-трансплантологам по всій Європі, чия нелегка робота допомагає рятувати життя і покращувати якість життя багатьох людей.

Разом з тим, сьогодні Міжнародний день боротьби за скасування смертної кари. Оголошений у 2003 році з ініціативи Всесвітньої коаліції за скасування смертної кари. 27 вересня 2007 року Рада Європи офіційно проголосила 10 жовтня Європейським днем проти смертної кари. Відсутність смертної кари є обов’язковою умовою для перебування держави в Раді Європи. Це стало однією з причин скасування смертної кари в Україні, де мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 році, незадовго до вступу в цю міжнародну організацію. Проте, через кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, дійшовши висновку, що рішення про мораторій було прийнято без дотримання належної процедури. Такий стан речей міг призвести до виключення України з Ради Європи, але в 1997 році мораторій на виконання смертних вироків знову почав діяти, й відтоді в Україні вже нікого не страчували. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв’язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України. Смертна кара – гранична форма позбавлення людини її прав. Вона є навмисним і холоднокровним позбавленням життя людини державою. Це жорстока, нелюдяна і принизлива для людської гідності кара. Вона порушує право на життя, проголошене Загальною декларацією прав людини. На сьогодні 58 країн і територій зберігають смертну кару. В 2015 році страти проводилися у 25 країнах (найбільше у Китаї, Ірані, Пакістані). В Європі смертна кара залишилась лише в Білорусі.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Фрітьофа Нансена (1861–1930), норвезького океанографа,  дослідника Арктики і філантропа, лауреата Нобелівської премії миру (1922). Нансен уперше здійснив лижний перехід через Гренландію (1898). У 1893-1896 рр. керував експедицією на судні «Фрам» у високі широти Арктики. Експедиція на Північний полюс принесла Нансену світову славу. Будучи представником Норвегії у Лізі Націй розробив міжнародні погодження про документи для біженців, котрі отримали назву «нансенівських паспортів», займався забезпеченням житлом 1,5 млн. емігрантів. У 1922 році учений був удостоєний Нобелівської премії Миру, всі кошти від якої передав на допомогу біженцям. Сім’ї у Нансена не було. Він помер в Осло від перевтоми після лижної прогулянки, похорони відбулися 17 травня 1930 року в річницю норвезької незалежності.

105 років від дня народження Разіпурама Крішнасвамі Нараяна (1906-2001), відомого індійського письменника. Вважається одним із найбільших англомовних письменників Індії ХХ століття. Романи «Свамі і його друзі», «Продавець солодощів», «В очікуванні Махатми», «Провідник». Нараян відомий, передусім, як романіст, але писав також новели і есе про сучасні соціальні та моральні проблеми Індії. Письменник досить тонко передає властивості національної психології. Його твори перекладені багатьма мовами світу. Одним із його наставників на початку літературної кар’єри був Грем Грін.

45 років від дня народження Євгена Кісіна (1971), піаніста, одного з найцікавіших сучасних класичних музикантів. У 10 років Євген уперше виступив з оркестром (грав Моцарта). В 11 дав свій перший сольний концерт. У 17 він вже виступав із самим Гербертом фон Караяном на новорічному концерті Берлінського філармонійного оркестру. Скупий на похвалу маестро назвав Кісіна генієм. Відтоді піаніст встиг вирости і виступити з провідними оркестрами світу під орудою Клаудіо Аббадо, Даніеля Баренбойма, Зубіна Мети, Георга Шолті, Джеймса Лівайна, Рікардо Муті. Його партнерами були Марта Аргеріх, Джеймс Лівайн, Гідон Кремер, Міша Майський, Ісаак Стерн та багато інших відомих музикантів.  Артист доволі рідко і не надто охоче дає інтерв’ю, веде досить непублічний спосіб життя. Мешкає в Парижі, Єрусалимі. Ніколи не брав участі у жодному музичному конкурсі, але є володарем величезної кількості нагород і відзнак, зокрема і премії «Греммі». Кісін вирізняється з-поміж інших колег дуже чітким розмежуванням музики і політики; завжди був і залишається на боці правдолюбів, палким прихильником свободи. Будь-яку брехню, зокрема і політичну, він вважає огидною справою. Серед його політичних кумирів – Володимир Жаботинський, Сахаров і Гавел.  

Роковини смерті:

20 років з дня смерті Григорія Івановича Синиці (1908-1996), українського живописця, одного з засновників «української колористичної школи». Народився в Одесі, рано осиротів, у 6 років важко захворів, ледь не вмер, став інвалідом на все життя. Виховувався у дитячому притулку Єлисаветграда. Попри хворобу, голодне дитинство, злидні, відсутність розуміння й підтримки оточуючих у прагненні стати художником – Григорій не зламався і не зневірився, а доклав усіх зусиль, аби здійснити власну мрію. Після притулку він поступає до Кіровоградського художньо-промислового училища, наступною сходинкою була Одеська середня художня школа і, зрештою, Київський художній інститут, де він навчався у славетного Михайла Бойчука. Але невдовзі на бойчукістів почались гоніння, тож диплом про вищу художню освіту він так і не отримав... Після Другої Світової війни, коли країні більше були потрібні будівельники, а не художники, трудова біографія Синиці продовжується на заводі «Керамік» міста Києва на посаді майстра-технолога, де виконував завдання з відновлення Києва: облицювання теракотою Головпоштамту, багатьох будинків на Хрещатику, Червоноармійській. За результатами виконаних робіт кандидатуру Синиці тоді було висунуто на здобуття Сталінської премії, та потім, без будь-яких пояснень, у ній було відмовлено. У середині та наприкінці 60-х років Григорій Іванович передає свої знання і досвід молодим художникам, своїм учням, разом із ними створює ряд монументальних ансамблів. Під керівництвом Синиці працювали Якименко, Горська, Зубченко, Зарецький, Марченко, Тоцький. Найближчі учні й соратники – Галина Зубченко та Григорій Пришедько – у 70-х роках створили в Києві славнозвісні мозаїчні композиції – «Перемога» (Інститут рентгенорадіології та онкології), «Ковалі сучасності» (Інститут ядерних досліджень), «Тріумф кібернетиків» (Інститут кібернетики), «Рух» (палац спорту Академії наук). Брав участь художник і в реставрації Маріїнського палацу. До Синиці багато хто намагався виконати складне ліплення масштабних, понад три метри заввишки, ваз у стилі бароко, але нічого не виходило. Саме метод ручної формовки, розроблений Григорієм Івановичем на заводі «Керамік» і вперше застосований на реставрації Маріїнського палацу, приніс успіх майстру. У 1992 році Григорію Синиці було присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка – «за відродження Української колористичної школи монументального живопису і твори останніх років».