27 вересня. Пам’ятні дати

Свято Хрестовоздвиження належить до 12 найбільших християнських свят і є в новому церковному році наступним після Різдва Богородиці. Згідно з переказами, близько 326 року рівноапостольна Єлена (бл. 255-330), мати першого християнського імператора Константина, знайшла в Єрусалимі біля Голгофи Хрест, на якому було розіп’ято Ісуса Христа. Майже три століття пролежав він у землі, у своєрідній братській могилі, куди римляни мали звичай кидати тіла страчених і знаряддя тортур. І ось цей хрест був піднятий патріархом Макарієм над усіма віруючими християнами, які зібралися того дня біля Голгофи. Хрест був не лише віднайденим шматком дерева на якому страждав Ісус, і де закінчився його земний хресний шлях, але й символізував саму Церкву Христову, яка протягом трьох століть зазнавала жахливого гноблення, зневаги і була поза законом. Піднесений хрест став символом перемоги і торжества християнства. Безмежному тиску сили і жорстокості Римської імперії християнство ранніх віків протиставило лише безмежну віру, надію і любов – головні євангельські цінності. 13 вересня 335 року на місці розп’яття і погребіння Христа (гора Голгофа) був відкритий і освячений храм Воскресіння Христового (нині більш відомий як храм Гробу Господня). Хрест Христовий був поставлений там для загального поклоніння, а святкувати цю подію постановили 14 вересня. Смисл цього свята полягає в тому, що цього дня прославляється добровільна жертва, принесена Богом заради спасіння людства, - розп’яття Сина Божого, Ісуса Христа. Після розп’яття Ісуса хрест, що був до того знаряддям страшних тортур і ганебної кари, став християнською святинею, символом всеохоплюючої любові, перемоги життя над смертю. Однією з особливостей цього свята є строгий піст – у пам’ять про страждання і смерть Господа на Хресті. В народі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього називали Здвиженням. Наші пращури вважали, що «На Здвиження земля двинеться ближче до зими», чи «В цей день здвигається земля з літа на зиму». Всі птахи мають відлетіти у вирій, а все лісове гаддя ховається в листя й залізає в землю, щоб перебути зиму. На Закарпатті Воздвиження було останнім днем заготівлі горіхів та яблук. Богомільні люди постували, а також не виконували важких робіт, пов’язаних, насамперед, з деревом – не рубали і не кололи дров, не стругали і не пиляли дошок. А ще казали: «Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста».

В Україні сьогодні відзначають Всеукраїнський день дошкілля. Свято було встановлено згідно з резолюцією І Всеукраїнського з’їзду працівників дошкільної освіти і науки, що відбувся в 2011 році. Наразі в Україні забезпечення різнобічного розвитку дітей дошкільного віку відповідно до їх індивідуальних особливостей, культурних потреб спільно із батьками здійснюють більше 15 тисяч дошкільних навчальних закладів різних типів і форм власності. У системі дошкільної освіти працює понад 120 тисяч педагогічних працівників. Дошкільна освіта є однією з найважливіших сфер реалізації прав людини, забезпеченні рівних можливостей в отриманні якісної освіти. Адже, основа майбутньої особистості закладається  у ранньому віці. Знання та  уміння,  набуті в дитинстві – це коріння, і чим воно міцніше, тим впевненіше почувається людина в житті. Святкові урочистості з нагоди Всеукраїнського дня дошкілля відбулися 23 вересня в Київському Палаці дітей та юнацтва. Кращих представників освітньої галузі було нагороджено почесними відзнаками Міністерства освіти і науки України. Також на святі було висловлено сподівання, що Президент України підпише Указ про Всеукраїнський день дошкілля і що його офіційною датою буде 30 вересня – символічно до дня вшанування пам’яті святих Віри, Надії, Любові та Софії. 

Разом з тим, сьогодні Всесвітній день туризму. День заснований на сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації у 1979 році з метою пропаганди туризму. Девіз Всесвітнього дня туризму 2016 – «Туризм для всіх – заохочення загальної доступності туризму». Цьогорічна тема покликана підкреслити необхідність поліпшення доступності в цій сфері, як для туристів, так і для тих, хто поки не може подорожувати внаслідок інвалідності, старості чи інших факторів. Заохочення загальної доступності туризму принесе відчутну користь сім’ям з маленькими дітьми, людям похилого віку і людям з обмеженими можливостями. День має нагадувати про те, що всі громадяни світу мають право насолоджуватися неймовірним розмаїттям нашої планети і красою світу, в якому ми живемо. Саме тому в цей День Всесвітня туристична організація закликає всіх звернути увагу на важливість і користь доступного туризму для суспільства. А ще мета Дня полягає в тому, щоб привернути увагу міжнародного товариства до важливості туризму, його соціального, культурного, політичного і економічного значення. Даний захід покликаний продемонструвати потенціал туризму в справі досягнення Цілей в царині сталого розвитку й подоланні нагальних проблем сучасності. Офіційні урочистості з нагоди Всесвітнього дня туризму в цьому році пройдуть у Бангкоку (Таїланд). Як свідчить статистика, глобальне число прибуттів туристів збільшилось у 2015 році на 4,6 %  і сягнуло 1,184 млрд. У 2015 році міжнародний туризм приніс 1,5 трлн. дол. США в якості експортних надходжень. Всесвітня туристична організація прогнозує в 2016 році зростання міжнародних туристичних прибуттів у діапазоні від 3,5 % до 4,5 %. За її прогнозами, до 2030 року глобальна кількість прибуттів туристів сягне 1,8 млрд. Разом зі світовою громадськістю День туризму відзначається сьогодні і в Україні згідно з Указом Президента від 21 вересня 1998 року.

Події дня:

235 років тому (1781) на теренах Лівобережної України (колишньої Гетьманщини) влада Російської імперії утворила Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва. Україна остаточно перетворювалася на одну з околиць Росії, джерелом постачання різного роду ресурсів (матеріальних, інтелектуальних, духовних тощо). У 1796 році Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва були переформатовані в Малоросійську губернію.

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Олександра Костянтиновича Дорошкевича (1896–1946), українського літературознавця і літературного критика доби Розстріляного відродження. Також педагог, автор підручників з історії української літератури. Очільник відділу середньої школи департаменту вищої та середньої освіти Міністерстві народної освіти у 1918 році, співробітник ВУАН.  Керівник київської філії Інституту Т. Шевченка. Учень і співробітник академіка Сергія Єфремова.

40 років від дня народження Франческо Тотті (1976), відомого італійського футболіста, атакуючого півзахисника і нападаючого італійського клубу «Рома», беззмінного капітана команди. Чемпіон Італії, чемпіон світу 2006 року, найрезультативніший бомбардир «Роми», за яку виступає з 13 років. Унікальний випадок в історії світового футболу – цей спортсмен за всю свою кар’єру ніколи не грав за інші клуби. Він входить до тридцятки гравців за числом матчів і займає друге місце за кількістю голів у серії А. Займає перше місце за числом голів у серії А, забитих за один клуб. Сезон 2006-2007 років став найкращим у кар’єрі Тотті. Тоді він забив 32 голи і був удостоєний «Золотої бутси». 16 січня 2008 Тотті забив свій 200-й гол у матчі проти «Торіно». Франческо Тотті входить до почесного і престижного списку 125 найефективніших футболістів світу, складеному Пеле у березні 2004 року. Ческо має безліч прізвиськ: «Пупоне, або Велика дитина», «Золотий хлопчик», «Король Риму», «Гладіатор», «Капітано» і, зрештою, «Імператор Риму». Тотті є послом ЮНІСЕФ і має власну воскову копію в славнозвісному музеї мадам Тюссо. Футболіст відомий своїм досить складним характером: може залишити тренування, коли йому щось не подобається; тренери завжди мусять підлаштовуватися під нього. Але римляни обожнюють Ческо. Футболіст одружений. Дружина – відома італійська телеведуча Іларі Блазі. Подружжя виховує 3 дітей і мріє про ще двох. Тотті – ревний католик. Зустріч із папою Павлом ІІ, яка трапилася з ним у дитинстві, він сприймає як диво (тоді папа поклав йому на голову руку та поцілував). Забиті голи Тотті присвячує дружині та Богу. Звісно, Тотті сезону 2015-2016 не такий результативний як десятиліття тому, але все ж, попри вік, цей футболіст показує високий клас. Спортсмен активно займається благодійністю. У квітні 2007 року Тотті виставив на аукціоні свою футболку – її купили за 9 300 євро. Гроші перечислив в один із онкоцентрів Києва.

Роковини смерті:

70 років з дня смерті Юрія Горліса-Горського (1898–1946), українського військового і громадського діяча, старшини Армії УНР, письменника, автора історико-документального роману «Холодний Яр» - оповіді про події, що відбувались протягом 1918 – 1922 років у Холодноярській Республіці – осередку українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських  «білих» і «червоних» інтервентів). Юрій Горліс-Горський – надзвичайно цікава постать в українській історії першої половини ХХ століття, але чимало сторінок його біографії залишаються затемненими. Родом він із Полтавщини. Учасник Першої та Другої світових воєн (до того ж брав ще й участь у радянсько-фінській війні на боці Фінляндії), активний учасник національно-визвольних змагань в Україні, неодноразово піддавався арештам, сидів у в’язницях НКВС, працював в агентурному апараті ДПУ. Мав змогу виїхати в Канаду, але залишився в Україні. З відступом німецьких військ потрапив на територію Німеччини. Був убитий у таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі (Німеччина) за нез’ясованих обставин. Широко відомою є цитата Юрія Горліса-Горського: «…коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти – або загинути».

5 років тому пішов з життя Михайло Іванович Сікорський (1923-2011), український історик, видатний діяч музейної справи, генеральний директор Національного заповідника «Переяслав», Герой України (2005). У 28 років, щойно закінчивши історичний факультет Київського університету, Михайло Сікорський очолив Переяслав-Хмельницький історичний музей і понад півстоліття самовіддано служив справі, створивши за цей час 25 музеїв, у фондах яких зберігається понад 165 тисяч предметів історії та культури українського народу. «Будь-який музей, малий чи великий, – це історія народу, – говорив Михайло Іванович. – А їй, історії, я присвятив життя!».