25 вересня. Пам’ятні дати
Цей день був заснований у 1958 році в пам’ять про створення у вересні 1951 року Всесвітньої федерації глухих (World Federation of the Deaf), яка є однією з найстаріших міжнародних організацій людей з обмеженими можливостями. Всесвітня федерація глухих (ВФГ) об’єднує 132 національні організації всіх п’яти континентів. ВФГ має статус асоційованого члена в ООН, ЮНЕСКО, Міжнародній организації праці та Всесвітній организації охорони здоров’я. Федерація також тісно співпрацює з Верховним комісаром ООН з прав людини і має своїх представників у Групі експертів ООН із визначення стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів. Різними порушеннями слуху страждає майже 650 мільйонів людей – кожний дев’ятий житель Землі. Не всі люди з вадами органів слуху є абсолютно глухими – серед них є них є ті, що чують, але погано (тобто ті, у кого збереглися залишки слуху) так само і ті, що взагалі нічого не чують. Серед відомих особистостей, що втратили слух у різному віці - поет епохи Відродження П’єр де Ронсар, композитор Людвіг ван Бетховен, письменники Віктор Гюго, Жан Жак Руссо і Карел Чапек; італійський художник Антоніо Станьолі, французький скульптор Клод-Андре Десен та ін. Для глухих розроблено спеціальну мову – жестуно. Її зародження пов’язано з ім’ям абата де Л’Епе (Charles-Michel de l'Epee), який у 1760 році заснував першу школу для глухих у Франції – Паризький інститут глухих. У 1816 році перша постійна школа для глухих з’явилася і в США. Українське товариство глухих було створене у 1933 році й на сьогодні воно об’єднує майже 50 тисяч громадян України з порушеннями слуху. З 1959 року Українське товариство глухих є членом Всесвітньої федерації глухих. У Міжнародний день глухих ВФГ рекомендує і закликає всі асоціації глухих до проведення кампаній з привернення уваги політиків, влади, ЗМІ та громадськості до проблем людей з вадами слуху.
В Україні сьогодні професійне свято - День машинобудівника, яке відзначається згідно з Указом Президента від 8 вересня 1993 року у четверту неділю вересня.
Ювілеї дня:
250 років від дня народження Армана-Еммануеля дю Плессі Рішельє (1766-1822), або просто Дюка – вітчизняного державного діяча, герцога. З 1803 року – градоначальник Одеси (за його правління почалося спорудження морського порту в Одесі, було відкрито Рішельєвський ліцей). Після реставрації Бурбонів повернувся у Францію, був першим міністром в уряді Людовіка ХVІІІ. В Одесі споруджено пам’ятник Рішельє роботи Івана Мартоса (1828).
150 років від дня народження Томаса Ханта Моргана (1866-1945), американського біолога, одного з основоположників генетики, лауреата Нобелівської премії з фізіології та медицини (1933) за відкриття функції хромосом як носіїв спадковості. Президент Національної АН США (1927-1931).
135 років від дня народження Лу Сіня (справж. – Чжоу Шужень; 1881–1936), китайського письменника, публіциста, літературознавця, перекладача, громадського діяча. Основоположник сучасної китайської літератури.
115 років від дня народження Робера Брессона (1901-1999), французького кінорежисера, сценариста, видатного майстра «авторського кіно», однієї з найзагадковіших і самотніх постатей в історії кіно. Поставив фільми: «Щоденник сільського священика» (1950, приз МКФ у Венеції, Велика премія французького кіно), «Дами Булонського лісу», «Засуджений до смерті – втік» (1956, приз МКФ у Канні), «Гроші». «Якщо німецька музика – це Моцарт, російський роман – Достоєвський, то французьке кіно – це Брессон», - сказав якось про свого колегу Жан Люк Годар. Попри все, Робер Брессон постать досить самотня у французькому кінематографі. За свої 98 років він зняв лише 15 картин і хоча серед них немає жодної другорядної, «прохідної», і майже всі вони відзначені найпрестижнішими кінонагородами – у широкого глядацького загала його фільми захоплення не викликають: занадто метафізично-глибокими вони є, а щодо «видовищності» то й взагалі говорити не доводиться. Брессон був не лише кінорежисером у вузькому розумінні цієї професії – він був філософом, візуальним аскетом, католиком-містиком (навіть отримав нагороду від Ватикану). Як писав один з відомих кінокритиків, «якщо у Брессона в кадрі – людина і стіна, то грає не людина, а стіна». Його хвилювали, передусім, духовні драми, які переживалися персонажами-страстотерпцями та відкриття ними кінцевих істин буття в процесі важкого життєвого досвіду. Брессон дивовижним чином вмів вилучати миттєвість з її часових рамок і перетворювати на вічність.
110 років від дня народження Дмитра Дмитровича Шостаковича (1906-1975), російського композитора, піаніста і педагога, одного з найвидатніших музикантів ХХ століття. Народився Дмитро Шостакович у Петербурзі в 1906 році, з дев’ятирічного віку займався фортепіано (його першою вчителькою була мати) і в 13 років став студентом Петербурзької консерваторії. Шостакович написав 15 симфоній, 15 струнних квартетів, шість концертів, фортепіанний квінтет, два фортепіанних тріо і дві п’єси для струнного октету. Серед його творів для сольного фортепіано – дві сонати і декілька десятків прелюдій, 24 з них супроводжуються фугами. Крім того, він писав опери, оперети, кантати, балети, романси, музику до кінофільмів і театральних вистав. Як відомо, свого часу Шостакович піддавався остракізму, його опера «Леді Макбет Мценського повіту» у 1936 році була буквально розгромлена критиками, а самого композитора назвали «ворогом народу» (як відомо, опера не сподобалася Сталіну, після чого в «Правді» з’явилася сумновідома стаття «Сумбур замість музики»). То були важкі, здавалося б, непроглядно темні часи сталінського тоталітаризму, але композиторові вдалося вижити – його рятувала музика і підтримка рідних і вірних людей. У 1937 році його мало не арештували – викликали до слідчого, але виявилося, що за ті декілька днів поки музикант збирався йти на допит – розстріляли самого слідчого. Але композитор жив у постійному страху – багатьох його близьких було арештовано. Когось заслали до таборів, а багатьох розстріляли. Згодом влада реабілітувала його – за П’яту симфонію, визнавши твір своєрідним покаянним актом композитора. Але в 1948 році музику Шостаковича знову затаврували – тепер вже за «формалізм» та «західне наслідування». Звісно, що всі твори були заборонені до виконання, а самого композитора звільнили з усіх посад. Лише після смерті Сталіна музикант зміг зітхнути з полегшенням й почати працювати більш вільно. Згодом він скаже: «Без керівних настанов партії я б продемонстрував більше блиску, більше сарказму, міг би висловити свої ідеї відкрито, не удаючись до маскування».
84 роки від дня народження Анатолія Борисович Солов’яненка (1932–1999), всесвітньо відомого українського співака (лірико-драматичний тенор). Народився у Донецьку, в сім’ї шахтаря. Після школи вступив у Донецький політехнічний інститут на гірничий факультет. У 1952 році спробував вступити до Ленінградської консерваторії, та після відбіркового прослуховування до екзаменів не був допущений. Йому порадили звернутися до співака Донецької опери Олександра Коробейченка. Саме він відіграв визначальну роль у становленні Солов’яненка як оперного співака. Десять довгих років продовжувалися заняття. Результат цієї копіткої праці був блискучий. 1962 став роком відліку сценічної кар’єри Анатолія Солов’яненка. Невдовзі його обирають для стажування в міланському театрі «Ла Скала». З 1965 року він є солістом Київського театру опери та балету. Вже будучи добре знаним і популярним співаком, Солов’яненко вступив до Київської державної консерваторії ім. Чайковського (нині Національна музична академія) в клас професора Єлизавети Чавдар. Після аварії на ЧАЕС Солов’яненко неодноразово давав концерти в Чорнобилі та Славутичі. В середині 90-х років почалися непорозуміння з дирекцією Національної опери і співак змушений був покинути театр і займатися виключно концертною діяльністю. Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Верді), Надір («Шукачі перлин» Бізе), Рудольф («Богема» Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов’яненком партії герцога в «Ріголетто» Верді було найкращим – вершиною майстерності. Загалом у репертуарі співака було 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень.
Роковини смерті:
5 років тому пішла з життя перша африканка, удостоєна Нобелівської премії миру, кенійка Вангарі Маатаї (1940-2011), відома як борець за охорону довкілля і захисниця прав жінок. Маатаї було удостоєно Нобелівською премією у 2004 році «за внесок у сталий розвиток, демократію і справу миру». Вона була ініціатором створення і головним натхненником заснованого в 1977 році громадського руху «Зелений пояс». Організація займається відновленням знищених лісів Кенії. З 2003 по 2005 роки Маатаї була заступником міністра довкілля і природних ресурсів Кенії, обиралася до парламенту.
