Роман Іваничук: Все, що я мав написати – написав

Аналітика 19.09.2016 17:05 4125

Сьогодні на Личаківському кладовищі поховали легендарного письменника-романіста

Роман Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу. Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії.

Він прожив довго - 87 років, і написав багато: новел, повістей: «Місто», «Сьоме небо», «На перевалі», «Зупинись, подорожній!»… Але найбільшу популярність Роман Іваничук здобув, як історичний романіст. Його романи «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда» — це різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, але найголовніше, що там — це любов до рідної землі й народу як смислу існування людини. Відтак, якщо об'єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу.

Фото: Олександр Хоменко

Роман Іваничук народився 27 травня 1929 в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області України, тоді - територія Польщі) у родині вчителя.

У 1948 р. вступив до Львівського університету на українську філологію, де на нього дуже швидко написали донос через те, що не хотів вступати до комсомолу і на свята ходив у вишиванці. В 1949 р. Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». На той час, це вже було щастям, що тим репресії і обмежились. Після трирічної служби в армії, у 1953-му, Роман поновився в університеті, а після закінчення – поїхав, як абсолютна більшість філологів, працювати учителем української мови і літератури у село. Згодом – у редакції журналу "Жовтень", завідував відділом прози журналу "Дзвін".

У червні 1988 року Роман Іваничук очолив львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990-го - обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року. Тут – нічого не скажеш – крім того, що це, мабуть, був особливий подарунок долі для письменника, автора історичних романів.

Роман Іваничук був одним з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, мав звання заслуженого працівника культури України. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. У 2009 році йому було присвоєно звання Героя України.

Світла йому пам’ять!

На прохання «Укрінформу» спогадом про Романа Іваничука поділився Михайло Слабошпицький, український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, автор єдиної біографічної книги про Романа Іваничука «Роман Іваничук: літературно-критичний нарис» (1989 р.):

«Роман Іванович був унікальною постаттю в українській літературі. Пам’ятаю, він часто любив повторювати: «Про багатьох письменників справедливо говорять як про таких, що не встигли реалізувати себе. Про мене ніколи так не скажуть, бо все, що я мав написати - написав».

Іваничук належить до найпродуктивніших митців української літератури, адже, створив цілу бібліотеку історичного роману. Він буквально до останніх днів продовжував писати, і як тільки видавав новий роман, то казав: «Ну, все. Я вже тут все сказав. У мене вже немає сил на новий твір. Це останній». Але потім він сідав за черговий роман, і знову повторював ту саму фразу.

Для мене Роман Іваничук це велична постатей, з якою завжди буде пов’язано успіх українського історичного роману. Звичайно, як і в будь-якого письменника у нього були і вершини, і низини. Проте, найкращі його твори вже сьогодні – це класика, яка назавжди залишиться на скрижалях нашої історії як найяскравіше вираження українського національного духу.

Пам’ятаю, як у 1968 році, будучи студентом, я прочитав його роман «Мальви», який невдовзі було вилучено з усіх бібліотек, і навіть згадувати про нього заборонялося. “Журавлиний крик” на той час також лежав у видавництві “Радянський письменник” і його було «репресовано» разом із “Мальвами”. Ці романи прийшли до читача мало не через два десятиліття після того, як були написані.

Тому, вважаю, що шкільний курс з української історії літератури для старших класів не можливо уявити без творчості Романа Іваничука. А саме: його «Мальв», «Орди», «Шрамів на скалі», «Манускрипту з вулиці Руської», «Черленого вина» тощо. На моє глибоке переконання, його історичним романам потрібно присвятити у програмі цілий розділ. Романи Іваничука треба включити і в програму для позакласного читання під час вивчення історії України, адже усі його твори – це художня ілюстрація історичних подій.     

Мирослав Ліскович, Київ

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-