19 вересня. Пам’ятні дати

19.09.2016 08:00 957

Цього дня, 1991 року, через декілька тижнів після прийняття Україною Акту проголошення незалежності, була відроджена Києво-Могилянська академія

Саме 19 вересня 1991 року розпорядженням Голови Верховної Ради була відновлена діяльність Університету «Києво-Могилянська академія», а ректором-організатором вишу було призначено доктора філологічних наук В’ячеслава Брюховецького. Офіційне відкриття КМА відбулось 24 серпня 1992 року і стало своєрідним символом відродження України, вірою у незворотність реформ і нового поступу нашої держави. Торік могилянці святкували 400-ліття своєї Alma mater. Історія КМА зазнавала злетів і падінь, так само, як і історія України. Але завжди виш відроджувався, знаходячи внутрішній потенціал, черпаючи сили зі свого славетного минулого. Перша письмова згадка про пра-пра-Могилянку датується 15 жовтня 1615 року, коли знатна киянка Галшка Гулевичівна подарувала братській школі на київському Подолі свої маєтності та щедрий матеріальний спадок. У 1632 року видатний український церковний та громадський діяч Петро Могила об’єднав дві школи – Братську і Лаврську в єдиний колегіум. Могила запровадив у новому навчальному закладі кращі європейські педагогічні та наукові традиції. Школа мала підтримку Війська Запорозького, зокрема гетьмана Петра Сагайдачного. Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V та Петра І (до речі, в КМА вчився і Михайло Ломоносов). Серед знаних випускників Києво-Могилянської академії – гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. У Києво-Могилянській академії навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода. У 1817 році КМА була закрита Священним Синодом, натомість у 1819 створена Київська духовна академія. Знадобилося 174 роки, аби Києво-Могилянську академію було відновлено, і сталося це вже в незалежній Україні.

Події дня:

175 років тому (1841) була побудована перша міжнародна залізниця сполученням Срасбург-Базель.

70 років тому (1946), виступаючи зі знаменитою промовою у Цюріхському університеті (Швейцарія), Вінстон Черчилль закликав повоєнне європейське співтовариство до єднання і створення своєрідних «Сполучених Штаті Європи». Це стало точкою відліку до створення Ради Європи, яка офіційно була заснована 5 травня 1949 року. Тоді в Лондоні Статут Ради Європи підписали 10 країн, а на сьогодні до цієї міжнародної організації входять 47 європейських держав, які визнають принцип верховенства права і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян.

Ювілеї дня:

180 років від дня народження Григорія Миколайовича Мінха (1836-1896), вітчизняного патологоанатома і епідеміолога. 1876-1895 – професор Київського університету. Брав участь (1879) в експедиції по вивченню чуми. Праці Мінха присвячені вивченню прокази (експедиції в Туркестан, Єгипет і Палестину), тифу. В 1882-1886 рр. був головою Товариства київських лікарів.

175 років від дня народження Наталя (Анатоль) Климентовича Вахнянина (1841–1908), українського композитора, письменника, педагога, музично-громадського і політичного діяча. Закінчив духовну семінарію в Перемишлі, 1868 – Віденський університет. Засновник і керівник львівських товариств «Просвіта», «Торбан», «Боян», Союзу співацьких і музичних товариств, Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (1903-1908 – його перший директор). Автор першої в Галичині української опери «Купало»; вокальних та хорових мініатюр, музики до драм, зокрема, «Назар Стодоля» Шевченка.

105 років від дня народження сера Вільяма Джералда Ґолдінґа (1911–1993), англійського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1983), якої був удостоєний «за романи, в яких він звертається до суті людської природи та проблем зла». Славу письменнику приніс роман «Володар мух» (1954) – «не просто темний міф про зло і підступні руйнівні сили, але… захоплююча пригодницька історія, яку можна читати із захопленням». Крім цього є автором романів «Шпиль», «Зрима пітьма», «Паперові людці», перекладених багатьма мовами світу і неодноразово екранізованих.

85 років від дня народження Жана-Клода Карр’єра (1931), відомого французького сценариста, письменника, історика. За його сценаріями зняті фільми: «Бляшаний барабан», «Повернення Мартіна Гуерри» (премія «Сезар», 1983), «Дантон», «Кохання Свана», «Неймовірна легкість буття» (премія ВАFТА, спільно з Ф. Кауфманом; 1989), «Вальмон», «Повернення Казанови», «Щоденник покоївки», «Злодій», «Денна красуня», «Скромна чарівність буржуазії» (премія ВАFТА, спільно з Л. Бунюелем; 1974), «Народження», «Привид Гойї» та ін., що давно стали класикою світового кіно. Лауреат найвищої нагороди Гільдії американських сценаристів – премії Лаурела (2000).

74 роки від дня народження Євгена Федоровича Станковича (1942), українського композитора, народного артиста України, Героя України (2009). Закінчив Київську консерваторію; з 1988 року викладає в ній. Сам учень видатних композиторів – Бориса Лятошинського і Мирослава Скорика, він став навчителем для багатьох композиторів молодшої генерації. Зокрема, таких нині відомих, як Леся Дичко та Іван Карабиць. Автор фольклорної опери «Цвіт папороті», балетів «Ольга», «Прометей», «Ніч перед Різдвом», восьми симфоній, концерту для віолончелі з оркестром, «Реквієму» («Бабин яр») для солістів, хору та симфонічного оркестру; романсів, а також музики до 6 вистав і більш ніж 100 фільмів.

Роковини смерті:

280 років від дня смерті Феофана (Єлеазара) Прокоповича (1681–1736), українського церковного і громадського діяча, письменника, вченого. У 1698 році закінчив Києво-Могилянську колегію; навчався в польських школах та Римському колегіумі. Був професором риторики і піїтики в Київській академії, з 1710 – її ректором. У 1716 році за викликом Петра І виїхав до Петербурга і фактично став на чолі російської православної церкви (по суті став «устами Петровыми» у сфері релігії (вірніше, ідеології, бо Петро ліквідував патріаршество, заснував Синод і сам себе призначив главою Церкви)). У філософських трактатах і проповідях виступав пропагандистом петровських реформ. Був публіцистом, драматургом, поетом, теоретиком літератури, реформатором російського і українського вірша. Автор віршованої трагікомедії «Володимир» (1705), оди «Епінікіон» (1709) на честь Полтавської битви (твір був створений одразу в трьох версіях – слов’янській, латинській і польській), юридичних, педагогічних, літературно-теоретичних праць. Феофан Прокопович був людиною розумною, ученою, але авантюрного складу, що вміла «находить себе счастие, не справляясь с совестию» (оцінка Філарета Чернігівського). Відомий дослідник російської історії і літератури Олександр Панченко у статті «Русский поэт, или мирская святость как религиозно-культурная проблема» зазначає: «…у птенцов гнезда Петрова совесть была вообще не в чести. Эта «бессовестность» – черта не столько индивидуальная, сколько эпохальная. Рушилась старосветская нравственность – поскольку рушилась духовная власть Церкви…».

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-