10 вересня. Пам’ятні дати

10.09.2016 08:00 376

Сьогодні День українського кіно – свято всіх причетних до створення вітчизняного кінематографа, а також його відданих поціновувачів

День встановлений згідно з Указом Президента від 12 січня 1996 й щороку відзначається у другу суботу вересня. Цьогоріч так співпало, що свято збігається з днем народження одного з засновників українського кіно, класика світового кінематографа Олександра Довженка. Тобто, привід святкувати цей День подвоївся. Український кінематограф бере початок ще з кінця ХІХ століття, коли в 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко на три місяці раніше за Едісона й більше ніж за рік раніше братів Люм’єрів сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. Кілька років по тому, в Харкові Альфред Федецький зняв кілька короткометражних картин і 2 грудня 1896 у приміщенні Харківського оперного театру (тепер обласна філармонія) провів перший в Україні публічний кіносеанс. На час винайдення кіно вважалося атракціоном, «рухомою фотографією»; воно багато запозичувало з літератури і театру. В Україні ігрові стрічки з’явилися 1907 року, з 1909 почали випускались комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом». Існували невеликі студії в Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві. Потім були по-справжньому «революційні» для українського кіно 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929),  «Земля» (1930). З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937). Після закінчення війни, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів виходять фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі немеркнучим світлом сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука та Леоніда Бикова, Лариси Кадочникової та Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова. Новітній український кінематограф, долаючи з одного боку хронічне безгрошів’я, а з іншого засилля, передусім, російської кінопродукції, час від часу, все ж радує кіноглядача якісними кінострічками: варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Марини Вроди, Олеся Саніна, Михайла Іллєнка.  В День українського кіно пам’ятаймо також про те, що в путінській неволі знаходиться український кінорежисер Олег Сенцов. Той, чиє місце на знімальному майданчику поряд з камерою – знаходиться за ґратами. Сподіваймося, що рано чи пізно він повернеться на батьківщину, і ми ще побачимо його кращий фільм.

Разом з тим, щороку в другу суботу вересня відзначається День фізичної культури і спорту. Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи фізкультурних і спортивних організацій та об’єднань громадян…» згідно з Указом Президента «Про День фізкультури і спорту» від 29 червня 1994 року. Цього дня заплановані традиційні фізкультурно-оздоровчі заходи, показові виступи провідних спортсменів, вихованців спортивних шкіл, спортивних клубів; зустрічі з видатними спортсменами, тренерами, фахівцями та ветеранами фізкультурно-спортивного руху.

Події дня:

97 років тому (1919) у Сен-Жермен-ан-Ле, поблизу Парижа, був підписаний мирний договір між країнами-переможницями в Першій світовій війні і Австрією. Оформлення розпаду Австро-Угорської монархії. За цим договором було визнано право Румунії на Буковину і Чехословаччини на Закарпаття, яке отримувало крайовий автономний статус із власним сеймом. Антанта визнавалася сувереном Галичини.

Ювілеї дня:

162 роки від дня народження Івана Миколайовича Терещенка 1854–1903), українського підприємця, мецената, громадського діяча, сина Миколи Артемійовича Терещенка. Батько хотів, аби син займався сімейним бізнесом, але душа Івана прагла мистецтва. Він закінчив юридичний факультет Київського університету (кандидат права), після чого служив у війську. У 26 років залишив службу і присвятив все своє подальше життя меценатству, збиранню художньої колекції, громадській діяльності, зокрема підтримував малювальну школу Миколи Мурашка. За прикладом батька й дядька Федора Терещенка, збирав колекцію картин переважно з творів тогочасних російських та українських митців, підтримував із багатьма з них дружні стосунки. Досить часто Іван Терещенко конкурував із російським підприємцем і меценатом Павлом Третьяковим, який про свого молодшого колегу казав: «Если Терещенко увидит что-то в небе, то будет торговаться до слез – и все же купит!»

126  років від дня народження Ельзи Скіапареллі (1890-1973), відомого паризького модельєра і дизайнера італійського походження, головної конкурентки Шанель. Варто зауважити, що стиль Скіапареллі порівняно з новобуржуазним шиком Шанель був набагато сміливішим, свіжішим і провокативнішим. Скіапареллі запровадила термін «прет-а-порте», першою з кутюр’є почала використовувати застібку-блискавку для суконь. Співпрацювала з Сальвадором Далі та Жаном Кокто, та й сама себе зараховувала радше до художників, аніж до модельєрів. У своїх творчих пошуках намагалася поєднати повсякденність з високим мистецтвом. Досить часто створені нею колекції одягу епатували публіку (капелюх-черевик, капелюх-бараняча відбивна, сукня з лобстером тощо), за що її називали «королевою епатажу». Ще одне її нововведення – в’язане чорне плаття, та сукня-футляр. Скіапареллі однією з перших почала використовувати штучні нові тканини, які тільки-но починали з’являтися на ринку. Так само вона однією з перших замінила справжні коштовності на біжутерію (великі скляні камінці замість діамантів). Під час Другої світової війни мешкала в США, займалась благодійництвом, активно допомагаючи дітям, що жили в Європі на неокупованих територіях (видавала календар, проводила концерти французької музики з Марселем Дюшаном, влаштовувала виставки сучасного французького мистецтва). Після закінчення війни знову переїхала до Парижа. Її, так само як і Шанель, потіснив Діор. Свою останню колекцію створила в 1953 році. В будинку моди Скіапареллі в якості  асистента розпочинав кар’єру Юбер де Жіванші.

122 роки від дня народження (за старим стилем – 29 серпня, хрестили 30, тому і в біографії Довженко пише, що 30-го) Олександра Петровича Довженка (1894–1956), українського кінорежисера і письменника, класика світового кіно. Його фільм «Земля» (1930) на Всесвітній виставці в Брюсселі 1958 р. визнаний одним з найкращих фільмів усіх часів і народів. Чарлі Чаплін, який був досить непогано обізнаний з творчістю українського митця, зауважив: «Слов’янство поки що дало світові кінематографії тільки одного митця-мислителя і поета – Олександра Довженка». «Мине ще рік війни. Самий страшний, самий кривавий і голодний. Загине німецький фашизм, завоювавши всю Європу і нас аж до Кавказа. Світ буде здивований нашою силою і міццю, і героїзмом. І самі ми забудемо свою страшну стидну й огидну нерозбериху, і невміння, і свої зайві бездарні втрати через дурість, темноту, сатрапію і підлабузництво лукаве, і вип’ятивши груди на кістках мільйонів погублених наших людей, будемо вірити і хвастатись, і підводити під все вигідну діалектичну причинну базу, і буде все у нас по-старому, бо ми ж самі є давно вже не нові. Інерція висить на нас, як хвіст у крокодила, і двоєдушність, і брехолюбіє, і величезна відсутність смаку і підлабузництво потворне». («Щоденник» Довженка, запис від 14 серпня 1942 року).

Роковини смерті:

37 років з дня смерті Станіслава Пилиповича Людкевича (1879-1979), українського композитора, музикознавця, фольклориста, педагога, одного з основоположників сучасної української музики. Був одним з організаторів Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові. З 1939 – професор Львівської консерваторії, одночасно 1939–1951 – старший науковий співробітник Львівського філіалу Інституту фольклору АН УРСР. У доробку композитора чільне місце посідають монументальні вокально-симфонічні твори на вірші Тараса Шевченка (кантата-симфонія «Кавказ», кантата «Заповіт») та Івана Франка. Людкевич є також автором симфонічних творів («Прикарпатська симфонія», «Галицька рапсодія», «Наше море», «Чакона»), опери «Довбуш», обробок народних пісень, солоспівів.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-