7 вересня. Пам’ятні дати

07.09.2016 08:00 1036

Сьогодні своє професійне свято відзначають українські воєнні розвідники

День воєнної розвідки України був встановлений згідно з Указом Президента від 7 вересня 1992 року. Після розпаду СРСР й відновлення у серпні 1991 року незалежності, перед нашою державою гостро постало питання створення воєнної розвідки, адже раніше подібні структури підпорядковувались Москві. Паралельно зі становленням Збройних Сил України розпочалось створення системи воєнної розвідки нашої армії. У лютому 1992 року почалося формування управління розвідки Головного штабу Збройних Сил України, а вже 7 вересня 1992 року, було прийнято рішення щодо формування Управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони України. У квітні 1994 року Указом Президента Головне управління військової розвідки Міністерства оборони України було перейменовано в Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО України). Відтоді почала розвиватись комплексна, ефективна та багаторівнева система воєнної розвідки Збройних Сил. Це свято – свідчення визнання особливої ролі, яку відіграє воєнна розвідка у справі захисту національних інтересів нашої держави, особливо зараз, коли агресія з боку Росії та інші зміни у зовнішньому та внутрішньому безпековому середовищі обумовлюють необхідність створення нової системи забезпечення національної безпеки країни. У складних умовах відкритої агресії країна потребує ефективної та активної розвідки, спроможної до надання оперативної, об’єктивної та достовірної розвідувальної інформації а також реальних прогнозів для прийняття керівництвом країни важливих державних рішень у сфері національної безпеки. За два роки війни українські розвідники вийшли на новий якісний рівень підготовки. Від початку воєнних дій вони знаходяться на передовій, боронячи територіальну цілісність держави, показуючи вражаючі зразки мужності та героїзму. Звання Героя України посмертно був удостоєний 23-річний старший лейтенант Євген Зеленський, який поклав життя, прикриваючи побратимів, наприкінці червня 2014 року у селищі Щастя. 22 серпня 2016 року, напередодні 25 річниці незалежності нашої держави, з-поміж інших українських військових, відзначених високими державними нагородами, орденом Богдана Хмельницького посмертно були нагороджені військові розвідники Віталій Чунтул та Володимир Полохало, які загинули у липні 2016 року під час виконання бойового завдання біля села Гнутове під Маріуполем. Крім того, медаллю «Захисник Вітчизни» нагороджено ще декілька військових розвідників.

Ювілеї дня:

185 років від дня народження Михайла Парфентійовича Дегтярьова (1831-1899), українського купця, мецената. Родина Дегтярьових вела широку торгівлю в Києві з 30-х років ХІХ ст., володіючи будинками і магазинами переважно на Подолі. Його батько навесні 1835 року став першим міським головою. Михайло Дегтярьов значно примножив капітали батька і став одним з найбагатших киян, конкуруючи в цьому з домами Терещенків і Бродських. Будучи людиною релігійною, щедро жертвував бідним на церковні свята, вів надзвичайно скромне життя. У 1883 році придбав будинок по вулиці Покровській, 5 і влаштував у ньому богадільню, у 1892 заснував чотириповерховий Вдовий дім для бідних (на розі вулиць Покровської, Андріївської та Боричевському току, з 1970 тут розміщуються установи Національного банку України). На власні кошти спорудив на території Олександрівської лікарні Свято-Михайлівський храм, при якому він був затверджений на посаді церковного старости. Помер 3 січня 1899 року у Києві, похований під стіною Свято-Михайлівської церкви (зруйнованої за більшовицького режиму; нині відновленої). За заповітом Дегтярьова, який не мав дітей, передав Києву нерухомого майна на 2,5 млн крб., а також 2 млн готівковими грошима та цінними паперами. Відповідно до його останньої волі на ці кошти було споруджено будинки, та велося утримання богаділень і притулків. Найбільшу богадільню, створену на його кошти і названу його ім’ям, відкрито у 1902 році на Лук’янівці (тепер на розі вул. Дегтярівської та Довнар-Запольського – Київський інститут сухопутних військ).

185 років від дня народження Віктор’єна Сарду (1831-1908), французького драматурга, члена Французької академії. Автор понад 60 п’єс різноманітних жанрів – від водевілю і комедії інтриг («Мушині лапки», «Мадам Сан-Жен») до історичних драм («Батьківщина!», «Ненависть»). На сюжет написаної ним драми створена опера Дж. Пуччіні «Тоска».

135 років від дня народження Андре Мазона (1881–1967), французького філолога-славіста, літературознавця, члена Французької академії написів і красного письменства, члена Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Освіту здобув у Паризькому університеті. Викладав французьку мову в Харківському університеті (1905-1909). Після повернення до Франції – учений секретар Інституту живих слов’янських мов; професор слов’янської філології Страсбурзького університету, Колеж де Франс, директор Паризького інституту слов’янознавства. У 1958-1967 рр. був віце-президентом Міжнародного комітету славістів. Засновник (1921; спільно з А. Мейє та П.Ж. Буайє) французького наукового журналу «Огляд слов’янських студій». Був його редактором понад 45 років. Мазонові належать праці з слов’янського мовознавства. Досліджував давньоруську літературу. Опублікував кілька статей з історії української літератури («Марко Вовчок в Італії», «Про Шевченка»). Цікавився українським фольклором. Бував в Україні, підтримував дружні зв’язки з мовознавцями Іваном Білодідом та Леонідом Булаховським. Доклав чимало зусиль, щоб Інститут мовознавства АН України отримав (1965) фотокопію рукопису граматики староукраїнської літературної мови 16-17 ст., написаної у Франції латинською мовою (1643, опубл. 1970).

80 років від дня народження Бадді Холлі (1936-1959), американського співака і автора пісень, одного з засновників рок-н-ролу. Одним із перших почав застосовувати гітару «Фендер-Стратокастер», яку згодом високо оцінили всі провідні інструменталісти.

Роковини смерті:

 Фото: barchildlib.blogspot.com

7 вересня 1962 року у Нью-Йорку помер Тодосій Степанович Осьмачка (1895-1962), український поет, прозаїк, перекладач. Відомий літератор, член декількох літературних об’єднань, зокрема й славнозвісної «Ланки» (згодом перейменованої на МАРС). Автор поетичних збірок «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929; остання книга, видана у підрадянській Україні) та прозових творів «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951) та «Ротонда душогубців» (1956). Блискучий перекладач творів Оскара Уайльда та Вільяма Шекспіра. Родом Тодось Осьмачка з Черкащини. Учасник Першої світової війни. Випускник Київського інституту народної освіти (1925). Вчителював у народних школах, упродовж 2-років (на початку 30-х) мешкав на Кубані. Виступав з послідовною критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою СРСР. У 1933 році був арештований більшовицькою владою, зазнав переслідувань з боку радянської репресивної психіатрії. 1942 року виїхав до Львова, а звідти, в 1944 році, - до Німеччини. З 1948 року мешкав у США. Член емігрантської організації «Мистецький український рух». Останнім живого бачив Осьмачку Іван Багряний –  «розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого…» Життя і творчість Тодося Осьмачки досліджував Михайло Слабошпицький. У 2005 році він видав роман-біографію «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», за яку був нагороджений національною премією імені Шевченка.

32 роки з дня смерті патріарха Йосифа Сліпого (1892–1984), визначного українського церковного діяча. Верховний архієпископ, кардинал і митрополит (1944–1984) Української греко-католицької церкви. Професор і ректор (1928–1944) Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії. З 1945 по 1963 рік (загалом 18 років) як глава репресованої радянською владою церкви перебував на каторжних роботах і у тюрмах Сибіру. Лише після звернень Папи Римського  Івана ХХІІІ і президента США Дж. Кеннеді до Микити Хрущова патріарха Сліпого було звільнено. Він виїхав до Рима і там заснував Український католицький університет. Завдяки Сліпому в Римі було побудовано собор Святої Софії, поставлено пам’ятник Тарасу Шевченку. Помер патріарх на 92-му році життя в Римі. 1992 року (у рік століття від дня його народження) прах Йосифа Сліпого було перепоховано у Львові, біля собору св. Юра.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-