6 вересня. Пам’ятні дати

06.09.2016 08:00 708

Сьогодні виповнюється 92 роки від дня народження Михайла Брайчевського, видатного українського історика, археолога.

Михайло Юліанович Брайчевський (1924–2001) був людиною кола Олени Апанович, Івана Дзюби, Віктора Некрасова, Ліни Костенко, Олександра Білецького та багатьох інших представників української науки і культури, чия присутність у тогочасному українсько-радянському соціумі робила життя правдивішим і більш справжнім. Вони були його «сіллю», подібно до євангельських апостолів. Без них, тих, хто наважувався не лише думати (адже, як влучно зауважив класик, «чимало людей припиняють думати тоді, коли думання починає ставати важким»), але й висловлювати власні думки, сумніви – брежнєвська дійсність направду перетворилася б на погану пародію якоїсь із антиутопій – чи то Орвелла, Гакслі, чи Замятіна. Михайло Брайчевський дивом уник трагічної долі Василя Стуса та Івана Світличного. Натомість упродовж десятиліть учений був викреслений з офіційної науки, і став безробітним. Його запрошували до Гарвардського університету (США), але на еміграцію він не спокусився. Він був легендарною постаттю, представником старої київської духовної еліти, послідовником і продовжувачем високої культурної традиції Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського і Миколи Василенка, Сергія Єфремова і Агатангела Кримського, Олександра Олеся і Миколи Зерова. Михайло Брайчевський – автор понад 500 друкованих праць, 10 монографій. Він був єдиним з істориків радянської доби, хто порушив догматичні тези ЦК КПРС «До 300-річчя возз’єднання України з Росією» і написав науково-публіцистичну статтю «Приєднання чи возз’єднання?». Праця була підготовлена для «Українського історичного журналу», але так і не була надрукована – хрущовська відлига виявилася скороминущою, а видати її за брежнєвських часів виявилося марною справою. Натомість стаття активно поширювалася у самвидаві, була відома за кордоном. У ній ідеться про те, як змінювався погляд радянської історіографії на Переяславську угоду 1654 року. Спочатку, до 30-х років, домінувала думка про те, що тоді об’єдналися одні феодали з іншими, задля закабалення українського народу. Але з 1937 року з’являється нова версія (сталінська) – російський царат «врятував» українців від зазіхань шляхетської Польщі. Мовляв, це все одно було меншим злом. А вже з 1947 року була запроваджена сумнозвісна теорія «російського старшого брата». Як іронічно зауважує Михайло Брайчевський, «Україна нібито стає ґудзиком на російському віцмундирі». У 1968 році вчений підписав лист 139 українців до Леоніда Брежнєва на захист засуджених інтелектуалів України і Росії. І вже в новітній час, за часів незалежності, одним із перших виступив на захист державної мови в Україні («Відкритий лист до Президента України Леоніда Кучми» 2000 року). Він був одним із засновників Товариства охорони пам’яток історії та культури України; його енергією було врятовано архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку культових споруд та інших пам’яток історії та архітектури України. Брайчевський першим підняв і питання про відбудову Михайлівського та Успенського соборів. Учений відомий також і як поет та живописець. «У другій половині ХХ століття Михайло Брайчевський став символом не тільки всього найліпшого, що було в українській історичній думці, але й живим утіленням таких напівзабутих «старорежимних» понять, як честь, совість і бездоганна порядність» (філософ, історик Юрій Павленко)

Подія дня:

125 тому (1891) перші українські емігранти прибули до Канади. Звісно, поодинокі переселенці з’являлися в країні Кленового Листя й до того, але масове переселення, справжня еміграція українців розпочалася саме в 1891-1892 роках. Відомі навіть прізвища перших українців у Канаді – це були галичани Іван Пилипів і Василь Єлиняк із села Небилів (Рожнятівського району Івано-Франківської області). Вони прибули до Канади пароплавом «Орегон» 6 вересня 1891 року. З їхнім прибуттям і розпочався потік українських іммігрантів на незаймані землі Канади. А загалом було п’ять хвиль української еміграції до Канади. У цій країні діє досить дуже лояльна міграційна програма. Щороку Канада надає майже 300 тисяч віз для емігрантів. І справа тут не стільки в «гуманності» цієї північно-американської країни щодо тих, хто шукає гідного забезпеченого життя, а в здоровому глузді та прагматизмі – Канада «розбавляє» прибулими, здебільшого англомовними, франкомовне населення, передусім Квебеку, схильне до набуття цілковитої автономії. Кожен легальний мігрант, одразу після прибуття, отримує право на медичне страхування, соціальний захист, працевлаштування. Як відомо, рівень середньої заробітної плати в Канаді досить високий і складає понад 2000 доларів. Ця країна продовжує входити в топ-п’ятірку країн, яка охоче надає українцям візи. За даними соцопитувань, близько 30% українців у віці від 18-30 років хотіли б виїхати на ПМП до Канади. На сьогодні за кількістю українських мігрантів Канада поступається лише Росії – якщо в останній мешкає понад 2,9 млн. чол., то в Канаді – 1,2 млн. Найбільше наших колишніх співвітчизників мешкає у провінціях Альберта, Саскачеван і Манітоба. За свою 125-річну історію українська еміграція в Канаді зробила помітний внесок у розбудову і процвітання цієї країни. Важко назвати хоча б одну галузь народного господарства Канади, її науки, культури, спорту, політики чи бізнесу, де обійшлося б без українців.  Серед найвідоміших: Петро Яцик, Роман Гнатишин, Христя Фріланд, Євген Мельник, Едвард Стельмах, Роберта Бондар та багато інших.

Ювілеї дня:

250 років від дня народження Джона Дальтона (1766-1844), англійського фізика і хіміка. Член Лондонського королівського товариства. Освіту здобув самостійно. Відкрив закон парціальних тисків газів і закон залежності розчинення газів від їхнього парціального тиску (т.з. закон Дальтона).

116 років від дня народження Жульєна Гріна (1900-1998), відомого французького романіста і драматурга, автора романів «Мон-Сінер», «Адрієнна Мезюра», «Візіонер» та ін. Грін, хоча й народився в родині американців з півдня, виріс у Франції, там здобув і освіту. Підлітком, начитавшись Паскаля, перейшов у католицтво. Під час Першої світової війни був санітаром на фронті; після війни мешкав у США. Мріяв стати священиком або художником, захопився буддизмом і вченням про переселення душ, але врешті-решт повернувся до католицизму. 70-річним зайняв крісло у Французькій академії, яке звільнилося після смерті Франсуа Моріака. Він і дійсно, якимсь дивним чином став наче «продовженням» Моріака, адже про нього можна сказати приблизно те саме, що сказав про себе й Моріак: catholique et romancier, mais non pas romancier catholique (католик і романіст, але не романіст-католик). За своє життя Грін написав декілька томів мемуарної прози і багато романів, деякі з яких закріпили за ним репутацію класика європейської літератури ХХ. Упродовж життя вів щоденник, який згодом був надрукований (вийшло 14 томів). Як виявилось, Щоденник Гріна (по суті, документ його внутрішнього життя) затьмарив його белетристику.

80 років від дня народження Анатолія Петровича Климова (1936), українського живописця. Найвідоміші твори: «Замок Любарта», «Старий Луцьк», «Волинський мотив», «В дорозі», «Травень», «Озеро», «Вечір». 

Роковини смерті:

450 років тому у військовому таборі під час чергового походу на Угорщину помер 72-річний Сулейман І Пишний (Великий, Справедливий; 1494-1566), відомий турецький політичний і військовий діяч, османський султан з 1520 до 1566 року, один із найвизначніших правителів Сходу ХVІ століття. За його правління Османська імперія сягнула своєї військової, економічної та політичної могутності. Сулейман І упродовж усього життя вів війни і став одним із найбільших османських завойовників, суттєво збільшивши територію Османської імперії. Він воював і в Європі, і в Азії, і в Африці. Султан провів досить успішні реформи – адміністративну, фінансову; реформу армії. До того ж він був відомим меценатом і поетом. Однією з дружин Сулеймана І, і його найбільшим коханням, була українська бранка Настя Лісовська, або ж Роксолана. Як відомо, за наказом Сулеймана І було страчено (скинуто на гак) Дмитра (Байду) Вишневецького – першого організатора козацьких військ, одного з імовірних засновників Запорізької Січі (його османці називали «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти»). Тіло Сулеймана І Великого, так само як і Роксолани, покоїться у мавзолеях біля відомої мечеті (збудованої за наказом султана) Сулейманіє Джамі – другій за значенням і першій за розмірами мечеті Стамбула. Барельєф Сулеймана І Пишного викарбовано на вашингтонському Капітолії.

18 років з дня смерті Акіри Куросави (1910-1998), видатного японського кінорежисера, сценариста, продюсера, класика світового кіно. Поставив фільми «Расьомон», «Ідіот», «Сім самураїв», «Двійник», «Тінь воїна», «Дерсу Узала», «Червона борода», «Ран». «Слово «гігант» вживається надто часто по відношенню до багатьох і абсолютно різних художників. Але з Акіра Куросавою саме той рідкісний випадок, коли слово й дійсно співпадає з масштабом особистості», - сказав після смерті видатного японця Мартін Скрсезе. Спілберг назвав Куросаву «Шекспіром нашого часу». Його фільмами надихалися Френсіс Форд Коппола, Браян Де Палма, Джордж Лукас. Так сталося, що кінематографічна манера Куросави значною мірою вплинула не на японських, а на європейських і американських кінематографістів. Він був найкосмополітичнішим з усіх японських кінорежисерів. На заході знято понад 20 рімейків по Куросаві і найкращі з них – вестерни «Прекрасна сімка» Джона Стерджеса, «За декілька зайвих доларів» Серджо Леоне та ін.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-