3 вересня. Пам’ятні дати
Селище Побєда знаходиться в 50-ти кілометрах на захід від україно-російського кордону і в 90 кілометрах на північ від Луганська. Саме там у серпні-вересні 2014 року розташовувався штаб оперативного командування «Північ», дислокувалася техніка та близько 6 тисяч українських військових. На початку вересня ці позиції піддалися потужним ракетним обстрілам з території Російської Федерації. Одна з наймасованіших атак сталася 3 вересня – територія, де знаходився штаб, стала схожа на випалену пустелю (дивом уцілів лише один-єдиний березовий хрест біля каплички). Вогонь коректувався за допомогою російських розвідувальних дронів, які практично безперервно кружляли над розташуванням штабу. До того ж був зафіксований протиправний перетин повітряного простору України російськими гелікоптерами. Напередодні російська сторона висунула українцям ультиматум: покинути місце дислокації протягом 72 годин. За цей час переважна частина техніки була вивезена, так само, як і був передислокований майже весь особовий склад. Але на момент удару у таборі залишалися військовослужбовці, зокрема і 3-й окремий механізований мотопіхотний батальйон 24-ї механізованої бригади (3-тя ОМПБ) та близько двох десятків одиниць техніки, яку до того часу не встигли вивезти. Вся вона була знищена прицільним шквальним вогнем. Особовий склад зазнав значних втрат – тоді загинуло близько 17 укаїнських військовослужбовців. Суттєвих пошкоджень зазнали і будинки мешканців селища, котрі й досі знаходять ракети «Смерча», що не розірвалися і капсули від касетних боєприпасів – саме ними були обстріляні військові та жителі Побєди. Влітку та восени 2014 року щонайменше п’ять сіл та селищ Луганської області, розташованих поблизу кордону з Росією, – Колесниківка, Комишне, Мілове, Дмитрівка, Побєда, – обстрілювалися з території Російської Федерації зі ствольної та реактивної артилерії. До того ж, саме у випадку сіл Дмитрівка і Побєда використовувалися снаряди типу «Торнадо-С», які розробляються тільки в Росії і не експортуються в інші країни. Про це йдеться у звіті, який підготувала правозахисна організація International Partnership for Human Rights (IPHR). Правозахисники планують додати всі зібрані нами докази до 300 кейсів воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які минулої осені були вже подані до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Також докази прямої воєнної агресії з боку Російської Федерації дозволять змінити міжнародну риторику щодо збройного конфлікту в Україні й визнати Росію безпосередньою учасницею цього конфлікту.
Події дня:
Сьогодні Республіка Сан-Марино святкує День Республіки (301). Сан-Марино не тільки одна з найдавніших і найменших держав світу, але й найстаріша республіка світу. Повна назва Сан-Марино – Найсвітлійша Республіка Сан-Марино. Ця суверенна маленька європейська держава, яка лише трохи більша за площею від Ватикану і Монако, має надзвичайно цікаву історію. Вона з усіх боків оточена територією Італії. Упродовж століть їй вдавалося зберігати власний суверенітет і незалежність (не в останню чергу завдяки важкодоступному розташуванню). Вона єдина з усіх середньовічних самоврядних комун, яка існує й нині. Назва Сан-Марино походить від імені вільного каменяра Маринуса, який згодом став святим – саме його вважають засновником держави. Площа території Сан-Марино складає лише 60,57 кв.км. Країна розташована на південно-західному схилі гірського масиву Монте-Титано, що є передгір’ям Апеннін. Історичний центр Сан-Марино і гора Монте-Титано з липня 2008 року є об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Населення країни – приблизно 32 тисячі осіб. Офіційна мова – італійська. Конституція Сан-Марино була ухвалена у жовтні 1600 року. З 1956 року республіка проголошена вільною економічною зоною з надзвичайно низьким рівнем оподаткування. Країна визнана однією з найбагатших країн світу за рівнем ВВП (на душу населення). У ній один із найнижчих рівнів безробіття в Європі, вирізняється вона з-поміж інших країн світу і відсутністю державного боргу та профіцитом бюджету. Столиця Сан-Марино, так само як і вся країна, користуються величезною популярністю серед туристів і є однією з найбільш відвідуваних країн Європи Стати повноцінним громадянином цієї чарівної європейської країни вкрай важко. Після реєстрації треба чекати 30 років, а якщо ви іноземець (іноземка) і взяли шлюб з жителем Сан-Марино – то разом ви маєте прожити не менше 15 років.
130 років тому (1886) відбулось вінчання Володимира Івановича Вернадського і Наталії Єгорівни Старицької, з якою вони прожили за словами В.І. Вернадського «душа в душу і думка в думку» майже 56 років життя. Познайомились вони у Петербурзі, під час спільних занять просвітницькою діяльністю. Батько дружини Вернадського Єгор Павлович Старицький (1825-1899) – юрист, голова департаменту законів Сенату, 20 років прослужив у Грузії, був активним членом Кавказького відділу Географічного товариства. Він був відомий своєю бездоганною чесністю. Близький друг В.І. Вернадського – Ілля Чавчавадзе з великою приязню розповідав йому про Є.П. Старицького. За походженням Наталя Єгорівна Старицька була пов’язана з Україною. Її пращури належали до відомого українського старшинсько-дворянського роду Старицьких. Після виходу у відставку Є.П. Старицький переїхав разом із сім’єю з Петербурга до Полтави. До них часто приїздив Володимир Іванович разом з дружиною і дітьми.
75 років тому (1941) в нацистському концтаборі Освенцім уперше для знищення в’язнів був застосований газ «Циклон Б».
40 років тому (1976) в Лондоні представниками 12 держав підписана Конвенція про заснування Міжнародної організації морського супутникового зв’язку.
Ювілеї дня:
160 років від дня народження Луїса Генрі Саллівена (1856-1924), американського архітектора, засновника Чиказької школи в архітектурі. Спроектував висотну будівлю Уейнрайт-білдінг у Сент-Луїсі – перший у США зразок хмарочоса, театр Аудиторіум у Чикаго (нині Університет Рузвельта), оперний театр у Пуебло (штат Колорадо), мавзолей Уейнрайта в Сент-Луїсі, павільйон транспорту на Всесвітній Колумбовій виставці у Чикаго, будівлю Чиказької фондової біржі. Автор відомої книги «Автобіографія ідеї» та есе «Що таке архітектура?».
124 роки від дня народження Миколи Миколайовича Ковалевського (1892–1957), українського політичного та державного діяча, публіциста, кооператора. В квітні 1917 разом з П. Христюком, Л. Ковалівим, М. Шрагом став одним з співзасновників Української партії соціалістів-революціонерів, був головою партії. Під час роботи Всеукраїнського національного конгресу 1917 р. був обраний членом Української Центральної Ради від Полтавської губернії, згодом – член Малої Ради. В травні 1917 у складі делегації від УЦР (В. Винниченко, Г. Одинець, Д. Коробенко, С. Письменний, С. Єфремов та ін.) перебував у Петрограді, де на переговорах з Тимчасовим урядом було вперше поставлено вимогу про надання автономії Україні. За УНР був міністром земельних справ. З 1920 жив в еміграції у Польщі, Румунії та Австрії. Редагував цілий ряд українських закордонних періодичних видань. Автор багатьох науково-публіцистичних праць.
95 років від дня народження Тарстона Дарта (1921-1971), англійського музикознвця і виконавця на клавішних інструментах, видатного дослідника музики англійського бароко.
80 років від дня народження Ірени Папас (1926), відомої грецької кіноактриси. Знімалась у фільмах «Зрадливі», «Електра», «Іфігенія», «Антігона», «Грек Зорба», «Дзета», «Пригоди Одіссея», «Ерендіра», «Хроніка оголошеної смерті», «Вибір капітана Кореллі» та ін.
75 років від дня народження Сергія Донатовича Довлатова (1941-1990), російського письменника за кордоном (у США). Автор повістей «Зона», «Іноземка», «Філія», збірок новел «Компроміс», «Наші», «Валіза». Один із засновників і головних редакторів російськомовної газети «Новий американець». Петро Вайль у збірці «Малоизвестный Довлатов» згадує: «…Довлатов мечтал о немедленном воздействии – и производил его. Сколько раз я наблюдал, как цепенели, слушая эту сирену, даже самые страстные его недоброжелатели. Он появлялся репризой, фейерверком, устанавливая особую атмосферу остроумия и изящества в любых мелочах. В последние недели его жизни мы с ним завели обыкновение завтракать вдвоем на радио, и Довлатов никогда не обходился взносом банальной колбасы, непременно доставая какую-нибудь конфету с бахромой. Просто так ему было неинтересно. Достаточно было произнести при нем вялую пошлость типа «жизнь прожить – не поле перейти», чтобы Сергей занудно приставал весь вечер: «Зачем ты это сказал? Что ты имел в виду?»… В прозе Довлатов распускаться себе не позволял: только короткий всхлип о заблудшей жизни – очень редко, строго дозируя. Ни напора на читателя, ни претензий на особую духовность, ни учительства, ни пафоса. Все словарные значения термина «understatement», фирменного знака американской словесности – «преуменьшение», «сдержанное высказывание», «умалчивание» - подходят ко всем элементам довлатовской прозы».
Роковини смерті:
29 років із дня смерті Віктора Платоновича Некрасова (1911-1987), українського письменника. Автор чудової повісті, однієї з перших оповідей про Велику Вітчизняну війну «В окопах Сталінграда», помер в Парижі на 76 році життя. Похований на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа. До 1974 року мешкав у Києві. Повість «В окопах Сталінграда» була опублікована 1946 року в трьох номерах журналу «Знамя» і викликала справжнісінький фурор. Наступного року 35-річному авторові дали Сталінську премію ІІ ступеню. Звісна річ, що голоси тих, хто звинувачував Некрасова у «повзучому реалізмі», «ремаркізмі» й «пацифізмі» одразу ж вмовкли. У 60-х роках сталінський фавор змінився хрущовською опалою. Владі не сподобалися некрасівські дорожні нариси – «По обидва боки океану» та «Місяць у Франції». Там було все, крім такого любого радянській критиці «образу ворога». Дратували й публіцистичні виступи письменника – про увічнення жертв нацизму у Бабиному Яру в Києві, про «будинок Турбіна» на Андріївському узвозі… В 1971 Віктора Платоновича виключили зі Спілки письменників України, тиск продовжувався і в 1974 році він емігрував у Францію. За кордоном письменник працював на радіо «Свобода», видав «Записки роззяви» – ностальгічні спогади про Київ, його історію та архітектуру, «Маленьку печальну повість» – про долю «третьої хвилі» еміграції з СРСР.
