31 серпня. Пам’ятні дати
Приводом для протестів стало підтримання Верховною Радою в першому читанні зміни до Конституції України щодо децентралізації. Протестувальники, а це були представники «Свободи», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської платформи та УКРОПу, організували мітинг під Верховною Радою з метою не допустити прийняття згаданого законопроекту. Крім того, паралельний мітинг проводила Українська асоціація власників зброї з метою прийняття закону про цивільних обіг зброї та боєприпасів. Одразу ж після ухвалення депутатами законопроекту, протестувальники почали наступ на будівлю Верховної Ради, яку охороняв кордон правоохоронців. У їхній бік спочатку кидали бруківку, димові шашки, пакети зі сльозогінним газом, а потім і бойову гранату. Тоді у результаті сутичок загинули 4 бійці Нацгвардії. За медичною допомогою звернулося понад 150 людей. Як виявилося, заворушення були спровоковані членами ВО «Свобода». Генпрокуратура здійснювала процесуальне керівництво у провадженні за фактом масових заворушень під ВР 31 серпня 2015 року. ГПУ доручила Нацполіції відкрити матеріали кримінального провадження 15-ти підозрюваним і їхнім захисникам для ознайомлення. Підозри щодо кримінального провадження щодо подій 31 серпня біля Верховної Ради оголосили членам партії «Свобода» Юрію Сиротюку, Едуарду Леонову, Ігорю Швайці та іншим. За підозрою в застосуванні тоді гранати затримали колишнього бійця батальйону спецпризначення «Січ» МВС України Ігоря Гуменюка. Останньому інкримінуються чотири статті Кримінального кодексу України, які передбачають довічне ув’язнення. Сьогодні відбудуться меморіальні заходи за загиблими рік тому солдатами Нацгвардії.
Події дня:
97 років тому (1919) до залишеного червоними Києва вступали об’єднані українські армії під командуванням генерала Антіна Кравса. До полудня місто жило без влади. Газети не вийшли. З обіднього часу на вокзал почали прибувати з заходу потяги. В призначений час розпочався парад на Хрещатику. Війська урочисто попрямували до Думської площі. На балконі другого поверху над входом до Думи було вивішено великий жовто-блакитний прапор. І в той самий час, близько опівдня, в місто зі сходу, через Ланцюговий міст (мости залишились неконтрольованими) ввійшли частини Добровольчої армії генерала Денікіна, які також рушили до Думської площі з боку Царського саду та Європейської площі. Несподівано зустрівшись перед Думою, обидві сторони виявили розгубленість. Посланець від білогвардійського полковника, який їхав попереду, двічі намагався під’їхати до Думи, щоб встановити російський триколор, але український хорунжий криком «Назад!» щоразу відлякував його. Водночас денікінські кінні підрозділи пройшли до центру Печерськом та Липками. Почалися переговори, але несподівано для обох сторін з боку Печерська пролунав гарматний постріл, і снаряд влучив у будинок Думи. Почалась стрілянина шрапнеллю. Ніхто не розумів, що трапилося, але, як згадує свідок цих подій, Г. Григор’єв: «потім стало відомо, що Дніпровська флотилія, яка відступала разом з більшовиками вгору по Дніпру, під’їхала ближче до Києва і хрестила обох нових переможців. Перед ранком настала тиша. Петлюрівці відступили…» Після сутичок і переговорів денікінські війська зайняли основні райони Києва, і за домовленістю з ними галицькі вояки відійшли до Василькова. «Відступ від Києва деморалізуюче вплинув на нашу армію, і коли він буде тягнутись далі, то армії у нас не буде, - нарікав на цю поступливість у одній із телеграм Симон Петлюра. – Населення місцевостей, де проходило наше військо, схвильоване відступом і незадоволене урядом і командним складом, який без бою примушує військо відступати». Наступного разу Армія УНР разом із союзниками тоді польськими частинами ввійде до Києва 6 травня 1920-го року. І знову ненадовго: через місяць під натиском червоних залишить столицю. Цього разу назавжди.
30 років тому (1986) при виході з порту Новоросійська найбільше пасажирське судно Чорноморського пароплавства «Адмірал Нахімов», на борту якого було 897 пасажирів і 346 членів екіпажу, зіткнулося з сухогрузом «Петро Васєв». Через вісім хвилин, о 23 год. 20 хв. за три з лишком кілометри від берега судно затонуло на глибину 47 метрів. Причиною трагедії, що призвела до загибелі 423 осіб, стали неправильні дії капітанів обох суден під час виконання обхідного маневру.
5 років тому (2011) був ухвалений Статут Державного Концерну «Укроборонпром». І хоча постанова Кабінету Міністрів України про створення Концерну з’явилася 29 грудня 2010 року, саме цю дату вважають днем заснування підприємства. Головна мета ДК «Укроборонпром» – ефективне державне управління оборонно-промисловим комплексом України та підвищення ефективності діяльності підприємств Концерну. На сьогодні до складу Концерну входить понад 100 підприємств ВПК України. За два останніх роки ДК «Укроборонпром» пройшов шлях, який багато аналогічних підприємств проходять десятиріччями. За результатами 2014-2015 років підприємства Концерну виготовили та відремонтували для Збройних Сил України та інших структур 12 920 одиниць зброї та техніки. ДК «Укроборонпром» розвивається в рамках стратегії «Український щит», яка передбачає перехід на високотехнологічне виробництво, міжнародні стандарти (НАТО) та оснащення армії сучасними зразками озброєння. Концерн максимально розширює співпрацю з країнами НАТО і ЄС, як це визначено стратегічним курсом держави.
Ювілеї дня:
205 років від дня народження Теофіля Ґотьє (1811–1872), французького письменника, критика. Один із засновників парнаської школи поетів, обстоював принцип теорії «мистецтво для мистецтва». Автор збірок віршів, романів («Роман мумії», «Капітан Фракас»), праць з історії літератури. Для своїх сучасників Теофіль Готьє був передусім блискучим журналістом. Він вів театральну рубрику в газетах «Пресс» (одна з найбільших французьких комерційних газет того часу) і «Монітер». Це зобов’язувало його відвідувати різні нові видовища – від трагедій до цирка, від опер (приміром, того ж Верді, його сучасника) до собачих боїв – і детально розповідати про побачене й почуте у своїх «фейлетонах». Готьє не раз нарікав, що подібна робота є обтяжливою для нього, але відмовитися від чорного журналістського хліба ніколи не намагагався, допоки його сили не підірвала смертельна хвороба серця. Газетна поденщина на відміну від віршів забезпечувала Готьє постійний і пристойний заробіток. Французи з нетерпінням чекали від нього нових фейлетонів, читачам подобалася легка, невимушено-іронічна манера його письма. Прекрасний стиліст, Готьє абсолютно не знав довгої й виснажливої роботи над словом, писав одразу ж начисто, без чернеток і виправлень – траплялося, навіть прямісінько в друкарні, де кожен написаний ним аркуш одразу ж передавали складальнику. В розмові з Гонкурами він якось сказав: «Я жбурляю фрази в повітря, наче кішок, і певен, що вони завжди впадуть на лапи». Крім статей, віршів і прозових творів Готьє намагався писати й п’єси, але його спроби у царині драматургії виявилися невдалими. Єдина річ, що забезпечила собі довге сценічне життя – лібрето знаменитого балету Адольфа Адана «Жізель». Шанувальником творчості і гарним приятелем Теофіля Готьє був Шарль Бодлер. Свої знамениті «Квіти зла» він присвятив саме Готьє.
195 років від дня народження Германа Людвіґа Фердінанда Гельмгольца (1821–1894), німецького фізика, математика, фізіолога і психолога. Автор фундаментальних праць з фізики, біофізики, психології. Розробив (1882) термодинамічну теорію хімічних процесів. Заклав (1858) основи теорії вихрового руху рідини. Праці вченого в галузі фізіології присвячені головним чином вивченню нервової та м’язової систем. Сконструював прилади – офтальмоскоп, т.з. маятник Гельмгольца тощо.
31 серпня 1949 року народився Річард Гір (1949), популярний американський актор, володар багатьох професійних нагород, зокрема «Золотого глобуса» (2003), громадський активіст, а також один із головних голлівудських буддистів. Знявся у фільмах: «Офіцер і джентельмен», «Клуб «Коттон», «Кралечка», «Серпнева рапсодія», «Осінь у Нью-Йорку», «Давайте потанцюємо», «Чикаго». Загалом його фільмографія складається з понад 40 фільмів. У кіно дебютував у 1975 році, коли йому виповнилося 26 років (доволі пізно для голлівудської кар’єри). З жінками Річард Гір спільну мову знаходить украй важко (актор декілька раз був у шлюбі) – з усіма дружинами він розлучався через розбіжні погляди на життя. Найбурхливішим у нього був роман з Сінді Кроуфорд, яку він уперше побачив під час зйомок для Playboy. Краса тоді ще молодої моделі вразила Гіра, вони познайомилися і навіть одружилися, але разом прожили не довго – через чотири роки шлюб розпався. Як зауважувала Сінді, вона була надто молода, у неї в голові були лише думки про подіум, кар’єру, тоді як старший на 17 років Гір був орієнтований на стабільне сімейне життя. Натомість Гір добре ладить з тибетськими ченцями, з півслова розуміє далай-ламу і як виявилося, є надзвичайно здібним учнем у духовних практиках. Колеги актора запевняють, що по-справжньому Гір захоплюється тільки двома речами – медитацією і громадською діяльністю. Актор є противником ядерних випробувань, усілякого роду насилля, воєн і конфліктів, відомий він також і своїм вегетаріанством. Тим, кому набридла одвічна солоденька «Кралечка» з Гіром і Джулією Робертс, можна порадити переглянути «Дні жнив» (1978) Терренса Маліка – одну з перших серйозних кіноробіт Гіра. Чудове кіно, дивовижні зйомки – одна з найкращих, заворожуючих «картинок» за весь час існування кінематографа і один з кращих фільмів Маліка, на противагу пафосному «Дереву життя», за яке він отримав у 2011 році Золоту пальмову гілку.
42 роки від дня народження Андрія Олеговича Медведєва (1974), українського тенісиста, заслуженого майстра спорту України. Найсильніший тенісист в історії України, четвертий у світовому рейтингу найсильніших тенісистів світу (1994), фіналіст відкритого чемпіонату Франції (1991). Переможець 11 турнірів вищої категорії (1992–2000), учасник багатьох престижних турнірів серед професіоналів. У професійному тенісі провів 10 років. Спортсмен має у своєму активі перемоги над легендами світового тенісу – Іваном Лендлом, Стефаном Едбергом, Пітом Сампрасом, Андре Агассі, Майклом Чангом та іншими. Молодший брат відомої української тенісистки та тенісного тренера Наталії Медведєвої.
Роковини смерті:
75 років з дня смерті Марини Іванівни Цвєтаєвої (1892-1941), російської поетеси, прозаїка, одного з найвизначніших поетів ХХ століття. «Цветаева была женщина с деятельной мужской душой, решительной, воинствующей, неукротимой. В жизни и творчестве она стремительно, жадно и почти хищно рвалась к окончательности и определенности, в преследовании которых ушла далеко и опередила всех… Мне кажется, Маяковский застрелился из гордости, оттого, что он осудил что-то в себе или около себя, с чем не могло мириться его самолюбие. Есенин повесился, толком не вдумавшись в последствия и в глубине души полагая – как знать, может быть, это еще не конец и, не ровен час, бабушка еще надвое гадала. Марина Цветаева всю жизнь заслонялась от повседневности работой, и когда ей показалось, что это непозволительная роскошь и ради сына она должна временно пожертвовать увлекательною страстью и взглянуть кругом трезво, она увидела хаос, не пропущенный сквозь творчество, неподвижный, непривычный, косный, и в испуге отшатнулась, и, не зная, куда деться от ужаса, впопыхах спряталась в смерть, сунула голову в петлю…» (Борис Пстернак, «Люди и положения»).
