18 серпня. Пам’ятні дати

Після фактичної перемоги української армії у Зборівській битві, між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром у Зборові (тепер Тернопільська обл.) було укладено мирний договір. Договір був підписаний під тиском союзника українців кримського хана Іслам-Гірея ІІІ, який, намагаючись не допустити державного посилення України, підтримав польські домагання на укладення перемир’я. «Терпіння наше закінчилося, ми змушені були закликати чужинців проти шляхетства, сказав королеві Богдан Хмельницький після підписання Зборівського миру. – І худоба б’ється, якщо її мучать». Як відомо, в ті часи Україна знемагала від свавілля польської шляхти, що спонукало українців до збройної боротьби. За умовами Зборівського миру Українська держава – Гетьманщина – визнавалась польським урядом у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь та Поділля залишались під владою польського короля. У Гетьманщині влада належала гетьману (звідси і назва держави), резиденція якого знаходилась у Чигирині. Коронне  польське військо на цю територію доступу не мало. Водночас на території козацької держави зберігалась польська адміністрація, хоча на всі відповідальні пости король мав право призначати тільки православних шляхтичів. Крім цього, зберігались також Вольності Війська Запорізького, число реєстрових козаків встановлювалося у 40 тис. чоловік і проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни. Католицька і православна шляхта зрівнювалася у правах, а православний київський митрополит мав увійти до польського сейму. Незважаючи на ряд невигідних для України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведення реєстру), в цілому Зборівський мирний договір дав Богдану Хмельницькому зміцнити становище Української держави. Зборівський мир був першим офіційним документом, що зафіксував появу козацької автономії. Під Зборовом Гетьманщина пробилася на карту Європи: текст договору надрукувала німецька, англійська та французькі преси. А портрет Богдана Хмельницького невдовзі з’явився в альбом-реєстрі тогочасних європейських правителів. Саме від Зборівського миру 1649 року веде відлік Козацька держава, офіційно звана Військом Запорозьким. 1654-го вона перейшла під протекторат московського царя; скасована 1764 року, за правління цариці Катерини ІІ, проіснувавши таким чином 115 років.

Події дня:

230 років тому (1786) ісландське поселення Рейк’явік отримало статус міста. Нині Рейк’явік – столиця Ісландії, найпівнічніша столиця держави в світі.

18 серпня 1941 року радянські війська, відступаючи під натиском гітлерівських військ – танків і мотопіхоти, підірвали греблю Дніпрогесу – найбільшої гідроелектростанції в Європі. Потужний вибух пролунав близько 20-ї години вечора. Величезна тридцятиметрова хвиля накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. Тоді у дніпровських водах загинуло понад 20 (дехто називає цифру 100) тисяч людей – переважно мирні жителі та радянські солдати, котрі переправлялися на лівий берег Дніпра. Це була спецоперація НКВС, здійснена за наказом Сталіна. Про неї не знали ні мешканці Запоріжжя, ні військове командування. Для підриву греблі було закладено 20 тонн вибухівки, яку доставили з Москви двома літаками. Також були спалені генератори станції та затоплено машинний зал. Згодом німці полагодили дамбу, встановили нові турбіни, й станція виробляла струм. У грудні 1943-го, відступаючи, вони намагалися теж підірвати Дніпрогес (заклали понад 60 тонн вибухівки), але не встигли – надто стрімко наступала радянська армія. На Нюрнберзькому процесі представники СРСР намагалися переконати світову спільноту в тому, що підрив Дніпрогесу 1941 року здійснили нацисти й «повісити» на них цей злочин. Але ввести в оману прискіпливих у судових справах британців і американців їм не вдалося. Упродовж років комуністична влада про наслідки трагедії 18 серпня 1941 року воліла мовчати. Лише 18 серпня 2013 року запорожці встановили пам’ятний хрест на честь потонулих.

Ще одна трагічна подія сталася цього дня 75 років тому. На тлі страшної війни, 18 серпня 1941 року розпочалася депортація жителів Кримського півострова німецької національності та осіб, родинно пов’язаних з німцями на Урал, до Сибіру і Казахстану. Лише за два дні – з 18-го по 20 серпня було виселено майже 60 тисяч осіб – жінок, дітей, стариків, хворих і немічних. Пізніше (8-9 вересня) вивезли ще 2 тисячі. У документах радянських каральних органів слово «депортація» замінялося більш гуманним «евакуація» (прикметно, що так само цинічно маніпулювати словами, термінами та поняттями любили нацисти), але істина полягала в тому, що людей відривали від рідної домівки, заганяли в товарняки й відправляли за Урал. Там їх ніхто, крім НКВС, не чекав. Чоловіків від 15 до 60 років і бездітних жінок зараховували до Трудармії, що була по суті табором примусових робіт, - поводилися з ними відповідно – як із зрадниками Батьківщини. Жінки і діти були під невпинним наглядом НКВС у спецкомендатурах. Як відомо, за наказом Сталіна, з території півострова було депортовано греків, вірмен, болгар (загалом депортовано понад 37 тисяч представників цих етнічних груп), італійців, угорців, румунів, а згодом і кримських татар. Сталінська «зачистка» Криму була здійснена ґрунтовно. Після війни Крим знелюднів. Довершила картину «Крым наш» зміна топоніміки Криму – столітні, а то й тисячолітні кримськотатарські, вірменські, грецькі назви були замінені на радянські. Зараз в автономії, що знаходиться під російською окупацією, мешкає до 2-х тисяч етнічних німців.

Ювілеї дня:

180 років від дня народження Олександра Яковича Кониського (1836–1900), українського письменника, публіциста, педагога, громадсько-культурного діяча, автора духовного гімну українців «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни»). Член полтавської і київської громад, один з організаторів недільних та вечірніх шкіл, громадських бібліотек, Товариства по розповсюдженню письменності. У 1863 році за підозрою у приналежності до антиурядової політичної організації був заарештований, висланий до Вологди, потім до Тотьми. У 1866 повернувся в Україну. Жив у Єлизаветграді (тепер Кропивницький), Бобринці, Катеринославі (тепер Дніпро), з 1872 – у Києві, мав адвокатську практику. Один з ініціаторів і організаторів співробітництва між східноукраїнськими та західноукраїнськими організаціями. Брав активну участь у заснуванні журналів «Зоря» і «Правда», Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Літературну діяльність почав 1858 року. Виступав у періодичних виданнях з літературно-критичними статтями і театральними рецензіями, популярними нарисами з історії України і загальноєвропейського демократичного руху, на етнографічні теми. Художні твори публікував у журналах і альманахах. Більшість віршів О. Кониського увійшла до збірки «Порвані струни». Що стосується прози, то «артистично найцінніші оповідання Кониського з українського народного життя, короткі ескізи, писані з вервою й гумором, навіяні наївною, не раз, звичайно, неглибокою філософією» Іван Франко ставив вище переважної більшості західноукраїнської прози 80-90-х років.

135 років від дня народження Клима Гутковського (1881–1915), українського військового діяча, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, одного з організаторів січового стрілецького руху в Галичині.

80 років від дня народження Роберта Редфорда (1936), американського актора, незалежного кінорежисера і продюсера, одного з найбільших землевласників штату Юта. Відомий участю у фільмах «Бутч Кессіді та Санденс Кід», «Афера», «Три дні Кондора», «Все президентське військо», «Звичайні люди» (1981, «Оскар»), «З Африки». У 2002 році отримав почесний «Оскар» на знак визнання його акторського доробку. Роберт Редфорд родом із каліфорнійської Санта-Моніки. Ріс у Лос-Аджелесі, серед найнижчого прошарку робітничого класу. Кіно по суботах, бібліотека по середах. Останнє не давало «заржавіти мізкам». Потім з’явився бейсбол. Спорт і нині дозволяє Редфорду знаходитися в чудовій фізичній формі, а в ризикованих сценах зніматися без каскадерів («Останній замок» 2001, «Розрахунок» (2004)). Актор зауважує, що якби не став актором, то неодмінно потішив би своє его у бейсболі. Редфорд мешкає переважно в горах Юти. Він давно придбав там будинок і сотні акрів землі довкола домівки, тому йому є де усамітнитися. Природа його надихає, натомість дратує щільний міський трафік, висотні будівлі, нескінченне будівництво, дзвінки, питання-відповіді, офіси та всі інші атрибути міського життя. Щодня він 3 – 4 години проводить верхи на коні, здійснюючи тривалі прогулянки, хоча у нього є скажений Porsche 550 Spyder 1955 року випуску – як вважає Редфорд, краща спортивна машина, яку коли-небудь виготовляли. Він взагалі любить рух, швидкість, життя. Натомість без пієтету ставиться до акторсько-режисерської професії, не любить переглядати фільми за власною участю. З підозрою, сумішшю зневаги і зневіри ставиться до влади. «Все що я про неї думаю, я висловив у «Трьох днях Кондора» (про ЦРУ), «Всій президентській раті» (про президента) і в «Інциденті в Оглала» (про ФБР)». Серед його пріоритетів – сім’я, природа, права індіанців. Три речі справили на нього надзвичайно потужний вплив: Перл-Гарбор, убивство Кеннеді та події 11 вересня 2011 року.

Роковини смерті:

120 років з дня смерті Ріхарда Авенаріуса (1843-1896), німецького філософа-ідеаліста.