Нова якість української політики: «під килимом» їй вже тісно

Нова якість української політики: «під килимом» їй вже тісно

Укрінформ
Дві прокуратури – це ознака двовладдя. Воно не може тривати довго. Хто переможе?

Маємо дуже цікаву із доброю порцією гумору новину, що чергового хабарника – цього разу суддю Дніпровського районного міста Києва Миколу Чауса – детективи Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) «взяли» разом зі скляною банкою, в якій той ховав аж 150 тисяч доларів США. Чаус – не рядовий суддя, а «легендарний», хто не знає – погугліть – багато цікавого дізнаєтесь.

Ще раніше ми мали дуже цікаву і з не меншою порцією гумору новину, що слідчі Генеральної прокуратури України (ГПУ) прийшли з обшуком до колег з НАБУ та САП, а коли останні сказали, що вони не хотіли б того обшуку, то їм сказали, що може бути залучена до акції третя, союзна ГПУ сторона - група «Альфа» Служби безпеки України. На щастя, гумором все і закінчилося, і справа не дійшла до контакту «Альфи» зі спецпідрозділом НАБУ, на озброєнні якого – українська публіка про це знає – є БТР і шкарпетки за 300 гривень.

Двовладдя: ГПУ і СБУ – САП і НАБУ

Ці дві веселі новини дійшли до нас у щільному оточенні численних новин про затриманих високопосадових хабарників, про арешт без застави Єфремова і Медяника, про «діамантових» прокурорів, яких нібито запекло захищає хтось у ГПУ, про розслідування НАБУ щодо можливої розтрати (простіше кажучи – крадіжки) мільйонів гривень з бюджету ГПУ, тощо.

А ще ми бачимо, як активно працюють з громадськістю через Facebook та прес-конференції очільники ГПУ та НАБУ. Ось, приміром, у середу Юрій Луценко, ніби у відповідь на світлину «банки» Чауса, розміщену у Facebook його заступником і одночасно керівником САП Назаром Холодницьким, проінформував публіку одразу по кількох стратегічних напрямах роботи ГПУ: про майбутні (у вересні) арешти у справі колишнього міністра доходів і зборів доби Януковича Олександра Клименка; про те, що справу Єфремова і Медяника передадуть до суду вже до кінця року, а до того, не сумнівайтеся, будуть ще арешти; про те, що екстрадиція Онищенка з Лондона – це легша справа, ніж екстрадиція його ж з Москви; нарешті, про те, що у справі вбивства Павла Шеремета є важливі новини, але про них не можна говорити в інтересах слідства. Безумовно, виклад стратегічних справ ГПУ, котрий, до речі, нам пропонують мало не через день, вигідно відрізняється від дріб’язкової демонстрації скляної банки, в якій незрозуміло як могли поміститися аж 150 тисяч доларів (чи не поклали собі в кишеню детективи більшу частину цих доларів перед фотографуванням?! – і така жартівлива версія за особливою журналістською логікою має право на існування).

Змішаємо подумки всі ці новини і спробуємо з отриманого «вінегрету» виокремити головну константу. І в ній зовсім немає гумору.

За всю історію незалежної України, перший чвертьвіковий ювілей якої ми ось-ось яскраво відзначимо (включно з виведенням на військовий парад найбільшої кількості військової техніки), ще такого не було, щоб у нас діяли дві прокуратури. Так, звичайно, на папері це зовсім не дві прокуратури, там, у законі, все розписано, хто за що відповідає, хто кому начальник, тощо. Але в житті, як зазвичай у нас прийнято, все навпаки. І сувора життєва дійсність – обшук одних прокурорів-слідчих в інших прокурорів-слідчих – неспростовно доводить: таки дві! Отже, маємо не абищо, а цілий політичний прецедент, тобто - абсолютно нове явище в українській політиці. Залишається правильно розгледіти за цим новим явищем нову якість. А вона обов’язково мусить бути.

Одночасне існування двох державних структур, котрі займаються боротьбою з корупцією - ГПУ та НАБУ з САП, - означає, по суті, що в державі зараз період двовладдя. Як відомо з історії, такий період, по-перше, настає тоді, коли в країні серйозна криза, по-друге – він не може тривати надто довго. Трішки раніше чи трішки пізніше двовладдя має змінити звичне одновладдя. Іншими словами, хтось когось має здолати.

Очевидно, що дві прокуратури, як дві поліції в одному місті, два міністерства економіки в одному уряді чи два головних бухгалтера в одній фірмі, не можуть мирно співіснувати. Щойно виникнувши, вони починають війну – пряму чи гібридну, явну чи приховану, непримиренну чи схильну до компромісів, але війну.

Еволюція по-українськи

Усім видно, кого представляє у двобої ГПУ. А ось хто саме стоїть за НАБУ та САП, хто спрямовує їхню діяльність, зовсім конкретно – хто саме не дозволив «Альфі» покласти пиками на підлогу детективів НАБУ – питання, звісно, страшенно цікаве, але конкретних прізвищ ми, їй-богу, не знаємо, а займатися вибудовуванням версій і висловлюванням припущень – не хочеться. Хто хоче версій, може самостійно понавигадувати їх, відштовхуючись від прізвищ політиків чи просто відомих в суспільстві людей, котрі радо вітали у дописах у соціальних мережах факт відкопування банки з доларами. Усі версії, як кажуть, мають право на існування і будуть по-своєму цікавими.

Ще раз, без іронії: чим все закінчиться? Якби у нас вже була нормальна демократична система, то все вирішилося б на виборах. Однак, наша політична традиція і політична практика така, що у нас на виборах не вирішуються питання влади, а лише офіційно оформляють перемогу. Результат політичної боротьби визначається раніше, ще до голосування виборців. Вибори проводить переможець, за якого й нараховують більшість голосів. Може, це й добре, що сьогодні це так - з огляду на численні розколи в суспільстві, на війну з Росією, на кризову соціально-економічну ситуацію, дострокові, наприклад, вибори майже напевне небезпечно вийдуть за рамки визначення перемоги однієї з двох політичних груп, які нині змагаються між собою за право одноосібного ведення боротьби з корупцією і отримання влади як нагороди за таку боротьбу. У такому разі нам, суспільству, залишається роль глядачів та уболівальників.

У будь-якому випадку, відзначимо нову якість української політики: після Майдану вона вже не відбувається тільки «під килимом», їй там вже тісно, вона виривається на вулиці та в соціальні мережі. Тобто, певною мірою суспільство вже залучено до вирішення головного питання політики – хто матиме владу. Без згоди суспільства цю владу вже не отримати, тому обидві прокуратури так наполегливо змагаються за симпатії публіки не лише між собою у кабінетах, а й привселюдно.

Нарешті, ще один загальний висновок зі згаданого «вінегрету». Ось саме так, через взаємне поборення «поганих» і «не дуже добрих» політиків і відбувається загальний рух всього суспільства вперед. Прогрес, тобто. Або – еволюція, теж доречний термін.

Юрій Сандул

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-