6 серпня. Пам’ятні дати

Майбутній гетьман народився в Суботові під Чигирином. Походив з дрібного шляхетського роду. Освіту здобув у єзуїтській колегії у Львові. Служив у кінній сотні свого батька – чигиринського сотника. У жовтні 1620 року у битві під Цецорою батько загинув, а 20-річний Богдан потрапив у татарський полон, з якого його викупили козаки лише через два роки. Вступивши до реєстрового війська, брав участь у козацьких походах на турок і татар, селянсько-козацьких повстаннях 1630, 1632, 1637-1638 років. Обіймав посаду писаря реєстрового війська (1637; тоді це дорівнювало посаді міністра закордонних справ). Упродовж тривалого часу Хмельницький жив доволі непримітним життям (як казав сам гетьман, «до сивих літ»). Активно зайнятися політикою і державництвом його змусило саме життя. На ті часи Україна знемагала під Польщею. Шляхта гнобила українське селянство, зле велося й міщанству, потерпали від польського свавілля і козаки. Час від часу то тут, то там спалахували повстання, але успіху вони не мали. 18 квітня 1648 року козацька рада обрала Богдана Хмельницького гетьманом запорозьких козаків.  Саме під проводом Хмельницького козаки здобули перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявицями, Зборовим, Батогом, Жванцем. Лише битву під Берестечком 1651 року через зраду кримського хана було програно. Як пише один із сучасників, «Гетьман вільно розмовляв польською, руською, турецькою мовами і латиною, мав тонкий і проникливий розум, був терпеливий і хитрий… Сміливий інколи до відчайдушності, Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вичерпувалися всі засоби домогтися мети шляхом переговорів…» Для України гетьманство Хмельницького відкрило нову добу історії. Своєю енергією він створив нову Українську державу. Козацьке, запорізьке військо, що до того часу славилося тільки буйністю і сваволею, він зумів перетворити в дисципліновану національну армію. Він зумів підняти з занепаду український народний дух, вселивши в серця поневоленого польською шляхтою люду ідеал власної держави. Він вивів Україну на широку міжнародну політичну арену, змагався з могутніми сусідами. Можливо, деякі кроки і зусилля Хмельницького здаються нам нині і помилковими (зокрема, Переяславська рада), але заперечувати того факту, що в його часи українці зажили повним національним життям, усвідомивши себе єдиним народом – не можна.  Ім’ям Богдана Хмельницького названа одна з високих державних нагород України – орден, призначений для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності та у зміцненні обороноздатності та безпеки України.

Сьогодні Всесвітній день боротьби за заборону ядерної зброї – День Хіросіми. 6 серпня 1945 року американська авіація бомбардувала японське місто Хіросіму, вперше в історії застосувавши атомну зброю проти людей. Уранова бомба «Малюк» позбавила життя понад 140 тис. людей. Усього ж від наслідків цього вибуху загинуло 237 тисяч японців. Сполучені Штати застосували свою нову смертоносну зброю через три тижні після того, як вона з’явилася на світ. У міському парку Хіросіми (Парку миру) знаходиться монумент, присвячений жертвам американського бомбардування з написом: «Спіть спокійно, помилка не повториться». В Японії час від часу спалахують дебати навколо цього напису, який можна трактувати по-різному – і як вказівку на помилку всього людства, і як помилку Сполучених Штатів Америки, які стали тепер союзником Токіо, і як помилку самої Японії, яка розв’язала війну, що й призвело до трагедії Хіросіми. В 1970 році було навіть створено товариство, яке виступало за зміну напису. Врешті-решт влада Хіросіми встановили поряд з монументом у Парку миру дошку-пояснення, на якій написано, що мова йдеться про клятву всього людства ніколи більше не воювати. У травні цього року президент США Барак Обама здійснив історичний візит до Хіросіми, ставши, таким чином, першим американським президентом, котрий відвідав місце першого атомного бомбардування. Разом з прем’єр-міністром Японії Сіндзо Абе він поклав квіти до пам’ятника жертвам ядерного удару, зустрівся з декількома громадянами Японії що пережили атомне жахіття та виступив у Меморіальному парку в Хіросімі з промовою, в якій, зокрема зазначив, що день атомного бомбардування, коли «сама смерть прийшла з небес, світ змінився назавжди».

Разом з тим, сьогодні Міжнародний день «Лікарі світу за мир». Відзначається за рішенням Виконкому Міжнародного руху «Лікарі світу за попередження ядерної війни» в день бомбардування Хіросіми.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Александера Флемінґа (1881–1955), англійського мікробіолога, винахідника пеніциліну, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1945).

130 років від дня народження Степана Корнійовича Бондарчука (1886–1970), відомого українського актора і режисера, театрального діяча. Один із засновників «Молодого театру» (1916-1919) в Києві, «Незалежного театру» в Житомирі. Працював у «Березолі», драматичному театрі на Поділлі, Одеській держдрамі. Очолював шосту майстерню «Березоля» в Одесі, Київський робітничий театр. Автор п’єс «Пролог» (у співавторстві з Лесем Курбасом), «Варнак», «Відьма» (обидва – за Шевченком), статті про Леся Курбаса й спогадів про «Молодий театр».

55 років від дня народження Юрія Анатолійовича Левенця (1961-2013), українського історика і політолога, фахівця у галузі етнополітології, академіка НАН України (2009), доктора політичних наук (2001). З 2006 року директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Народився Юрій Левенець у Бугуруслані (Оренбурзька область, Росія). У 1968 родина переїхала до Кременчука, де Юрій Левенець закінчив середню школу, був робітником на одному з заводів. Після того переїхав до Києва. Випускник історичного факультету Київського університету імені Т.Г. Шевченка. Багато хто називав Юрія Левенця «головним політтехнологом Банкової», його діяльність часом називали суперечливою, але беззаперечним залишається той факт, що він був одним із найталановитіших політтехнологів України.

Роковини смерті:

40 років з дня смерті Григорія Павловича Пятигорського (1903-1976), американського віолончеліста, одного з найвидатніших у ХХ ст. виконавців і викладачів по класу віолончелі. Народився Григорій Пятигорський у Катеринославі (нині Дніпро) в єврейській родині. Дід тримав книжкову крамницю, батько був скрипалем. Семирічним хлопчиком Григорій потрапив на концерт гастролюючого віолончеліста і був зачарований звучанням його інструменту. Батько всіляко сприяв захопленню сина музикою: купив йому віолончель і доклав чимало зусиль, аби хлопець зміг здобути професійну музичну освіту. В 12 років Григорій Пятигорський вже навчався в Московській консерваторії, а в 14 був солістом оркестру Большого театру. В 1921 році, гастролюючи Україною, Пятигорський утік з країни Рад, перейшовши (не без пригод) кордон у районі річки Збруч. Мешкав спочатку в Польщі, потім у Берліні. 1929 року музикант емігрував до США. З кожним роком його слава як виконавця росла.  Він працював із кращими диригентами і оркестрами свого часу, грав з видатними музикантами (Сергієм Рахманіновим, Яшею Хейфецем, Артуром Рубінштейном), був першим виконавцем багатьох написаних спеціально для нього і присвячених йому творів.

15 років з дня смерті Жоржі Амаду (1912-2001), бразильського письменника і громадського діяча, одного з класиків латиноамериканської літератури ХХ століття. Жоржі Амаду написав майже 30 романів, які були перекладені на півсотні мов і видані сумарним накладом понад 20 мільйонів екземплярів. За його книгами знято більше 30 фільмів, і навіть популярні в усьому світі бразильські серіали починалися теж з його героїв, — вони так правдиво і гаряче любили один одного, що багато бразильців упізнавали в них себе. Один із його романів має назву «Лавку чудес» – «лавкою чудес» було і все його життя: за політичну діяльність його піддавали гонінням, книги письменника спалювали на вогнищі, він утікав від режимів і жив в еміграції, але попри все «залишався при своєму». Серед найвідоміших романів Амаду: «Какао», «Піт», «Жубіаба», «Капітани піску», «Габрієла», «Донна Флор та два її чоловіки» та ін. У 1995 році Жоржі Амаду був названий кращим португаломовним письменником ХХ ст. і удостоєний найвищої літературної нагороди – премії ім. Луїша ді Камоенса (Камойнша), яка вручається письменникам португаломовних країн. Він помер в Сальвадорі від серцевого нападу. Його тіло піддали кремації, а прах розвіяли серед коріння мангового дерева, біля лави, де він полюбляв сидіти зі своєю дружиною.