Чому моїй наймолодшій дитині пощастило найбільше

З 1 по 7 серпня у всьому світі відзначають Тиждень грудного вигодовування. І я хочу підтримати цю ініціативу, бо важко переоцінити важливість природнього годування і для здоров'я малюка , і для формування особливого зв'язку між мамою і дитиною, надважливого для обох . На жаль, поки що Украіна не є дружньою для створення жінкам належних умов , аби поєднувати материнство і навчання чи роботу. В жодному університеті немає пеленальних столиків, молоді мами часто годують дітей, прикрившись пелюшкою десь в парку, і на них ще й дивляться з осудом. А коли в ВР відкрили кімнату матері і дитини, то це було прирівняно до злочину " зжирубісяться", на цю тему написано сотні саркастичних і злих матеріалів в ЗМІ і соцмережах. При цьому курилки в ВР нікого не бентежать. 

А ,насправді, жінка має пишатися своім материнством, а суспільство іі повинно в цьому підтримувати. 

..... Свою першу дитину я годувала лише кілька місяців. Якось зайшла в кімнату - і побачила на столі медичну довідку, що в мого тата 4 стадія важкої форми раку. Вони з мамою від мене то приховували, бо ж я тільки народила Аню. В мене перехопило в горлі, і .... враз зникло молоко... Весь вечір чоловік ганяв по аптеках і шукав в далекому дефіцитному 95 хоч якусь молочну суміш. Мій тато помер через кілька місяців і я й досі пам'ятаю, як тоді сперло в грудях від розуміння, що він іде . І дуже шкодую, що він так мало був зі своєю улюбленицею- онукою, і так і не побачив двох найменших. 

Коли через 14 з половиною років народилася Софія , я вирішила годувати іі якнайдовше. Софія була ( і залишається) вередливою. Вона репетувала як сирена при одному вигляді пляшечки і їла всю ніч. Але це був прекрасний час. Годування дуже мене дисциплінувало: кожні три - чотири години я мчала з парламенту додому і прикладала малу до себе. Правда, одного разу в одну таку перерву в мене поцупили картку для голосування... Тоді, буремної виборчої зими 2010 якась парламентська гадость проголосувала моєю карткою за якусь дурницю. В мене була істерика. Але я стала ще дисциплінованішію- і відтоді завжди і по цей день забираю картку з собою і ніколи не залишаю іі в залі, навіть як виходжу на кілька хвилин): 

А потім Софіі виповнився рік, в мене було цікаве і довге ,тижневе , відрядження. І я припинила іі годувати. Й досі вважаю себе дурепою , що вчинила так з моєю золотою дівчинкою. Треба було не іхати в те відрядження,або теж брати малу з собою. 

Сашку повезло найбільше. Я була вже доросла і відповідальна мама. Я тягала його за собою в усі відрядження і годувала до двох років. Вперше ми поіхали разом в Страсбург, коли йому було три місяці. В нас була важка сесія- квітень 2013 , резолюція по українських політв'язням ( по Тимошенко, по порушенню прав Юри Луценка, якого тільки -но " милосердно" випустили). Я виступала в залі, дуже хвилювалася, бо всі жінки після пологів переживають певний стрес і мають занижені самооцінку, боялась, що час дебатів затягується і Сашко може підняти на ноги своїми криками всю поліцію Страсбурга. Але хлопчик був дуже відповідальний і патріотичний, він спав стільки, скільки потрібно було мамі, аби встигнути все. І це були найкращі часи , коли я так відчувала свою потрібність моєму дорогому Малюку. 

Звичайно, дуже важливо, щоб родина підтримувала жінку, яка хоче все в своєму житті встигнути, але підтримка колективу, співробітників, іх розуміння цього важливого періоду в житті жінки і дитини також є надзвичайно важливими. Вірю , наше суспільство стане європейським і дружнім до жінки, що вигодовує дитину. І ніхто в кафе чи парках не кривитиметься, коли поряд будуть лементувати діти):

Ірина Геращенко FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства