25 липня. Пам’ятні дати

25 липня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня у 1805 році було прийнято рішення про заснування у Ніжині Гімназії вищих наук, що нині стала Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя.

Поштовхом до відкриття Гімназії слугувало звернення графа Іллі Безбородька до царя, щоб отримати дозвіл на відкриття в Ніжині «училища вищих наук», яке прирівнювалося б до університету. Для його будівництва, крім своїх, він також використав кошти, які заповів для «богоугодных заведений» його брат князь Олександр Безбородько. Через 15 років, 4 вересня 1820, заклад було відкрито. Протягом свого понад двохсотлітнього існування цей учбовий заклад неодноразово змінював напрями підготовки фахівців: фізико-математичний ліцей (1832-1840), юридичний ліцей (1840-1875), історико-філологічний інститут (1875-1919), інститут народної освіти (1919-1933), педагогічний інститут (1933-1998), педагогічний університет (1998-2004), класичний університет (з 2004 року). За час існування було підготовлено понад 60 тисяч фахівців - педагогів, юристів, інженерів тощо. Тут отримали вищу освіту багато відомих представників науки та культури. Серед них письменник-класик Микола Гоголь, ім'ям якого університет був названий у 1939 році, а також Євген Гребінка, Леонід Глібов, Юрій Збанацький та ін. Нині на семи факультетах університету (філологічному, історико-юридичному, психології та соціальної роботи, природничо-географічному, іноземних мов, фізико-математичному, культури і мистецтв) функціонує 28 кафедр, працює 297 викладачів, серед яких 29 докторів, професорів та 183 кандидатів наук, доцентів. Сьогодні в університеті навчається понад 3 тисяч студентів, магістрантів та аспірантів.

Події дня:

805 років тому (1211) в день Святого Якоба єпископом Риги Альбрехтом фон Буксгевденом був заснований Домський собор, який нині є найбільшим кафедральним собором у країнах Балтії, головною церковною будівлею Євангелістсько-Лютеранської церкви Латвії. Будівля храму зводилася місцевими будівельниками під керівництвом запрошених німецьких і голландських майстрів. В цілому собор був побудований у 1270 році. І лише наприкінці XVIII століття, набув свого нинішнього вигляду. Справжньою гордістю і окрасою Домського собору є його орган, який став своєрідною музичною емблемою Латвії. Домський орган - один з найбільш цінних історичних інструментів в світі. На момент створення він був найбільшим в світі, а сьогодні входить в число найбільших органів Європи. Перший орган тут був побудований ще у 1603 році і прослужив майже три століття. У 1883-1884 рр німецькі майстри виготовили і встановили новий орган, звучання якого можна чути і сьогодні.

Ювілеї дня:

147 років від дня народження Михайла Петровича Косача (1869–1903), українського письменника і вченого. Син Олени Пчілки. Брат Лесі Українки і Ольги Косач. Викладав у Харківському університеті фізику й математику. Автор наукових праць з математики. Писав оповідання і нариси з народного життя. На відміну від Лесі, Михайло був улюбленою дитиною Олени Пчілки. Як згадує О. Косач-Кривинюк, «Леся була в мами спочатку зовсім нелюбима…, а потім згодом без порівняння менше любима, ніж Міша… Він був показним і по-драгомановськи яскраво екстравертним. Лесю ж вона називала негарною, дурною, недотепою, нецікавою, нерозвиненою… і сестра сама не раз мені казала, що коли б не Мішина прекрасна вдача та його справді братерське ставлення до неї, то вона б його, певне, була б зненавиділа через те порівнювання». В своїй «Автобіографії» Олена Пчілка згадує цікавий епізод, коли її малолітній Михась у дискусії про Червону Русь «навіть переспорив професора Іловайського». Дмитро Іванович Іловайський був імперським істориком, одним із стовпів російської історіографії, автором офіційного гімназійного підручника з «русской истории», ще й до того ж чоловіком досить серйозним (Марина Цвєтаєва, яка доводилася йому нерідною внучкою згадувала, що «дєдушка Іловайський» навіть розмову з рідними дітьми й внуками розпочинав виключно для того, щоб екзаменувати їх з історії). Михась Косач був на сорок років молодшим за Дмитра Івановича, історію вивчав до 5-го класу не в гімназії і не за Іловайським, а за спеціальною програмою, складеною Оленою Пчілкою. І от у серйозному диспуті між цими двома переміг малий Косач. Іловайський тільки розвів руками, сказавши: «О, это у вас растет какой-то дока», - на що хлопчик одразу ж відповів: «Не то что дока, а просто очень любит читать книги по истории Украины».

140 років від дня народження Єлизавети (1876-1965), королеви Бельгійської. З її ім’ям пов’язано проведення Міжнародного конкурсу скрипалів (з 1937 р.) і піаністів (з 1938 р.) ім. Ежена Ізаї в Брюсселі. З 1951 року в Брюсселі проводяться конкурси молодих виконавців імені Королеви Єлизавети.

85 років від дня народження Фелікса Михайловича Соболєва (1931–1984), українського кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України. З 1959 року працював  режисером на Київській кіностудії науково-популярних фільмів. Серед найвідоміших робіт: «Задачу вирішить кібернетика», «Мова тварин» (фільм отримав 5 міжнародних кінонагород), «Чи думають тварини», «Біля джерела людства», «Коли зникають джерела» та ін. У 1990 році по вулиці І. Франка на будинку № 17 Соболєву відкрито меморіальну дошку; йому присвячено фільм В. Олендера «Фелікс Соболєв. Увірвана місія».

Роковини смерті:

Сьогодні день пам’яті Володимира Семеновича Висоцького (1938-1980), російського поета, автора і виконавця пісень, актора. Слава Висоцького ще за його життя була безпрецедентною. Його обожнювали всі: від алкаша до академіка, від урки, що відмотав декілька строків на Колимі, до генерала КДБ. Він був не тільки своєрідним реверсом радянської естради (аверсом, звісно, був монументальний Кобзон – до речі, лише на рік старший за Висоцького), - він був реверсом, зворотнім боком усієї радянської, непохитної сіро-брежнівської дійсності з її шамотінням пустопорожніх лозунгів. Його пісні не співали хором в компаніях: хіба ж можна співати гуртом «Кони привередливые», «Двери настежь у вас, а душа взаперти», або ж «Все не так, ребята…» - їх лише слухали: напружено, затамувавши подих, всотуючи шалений високовольтний хрип, що рвався з магнітофонних бобін. Так собаки слухають вовка-одинака, того, хто вирвався за «пятна красные флажков» – згадуючи, ностальгуючи по тій порі, як вони були ще дикими, жили на волі, а не служили хазяїнові за миску баланди, промінявши ліс на затхлий скотний двір. Крик Висоцького був криком мільйонів, що звикли все життя мовчати («помалкивать»), дозволяючи собі хіба що тихе скавуління на кухнях з дешевим портвейном і ковбасою за 2.20. Слухаючи Висоцького, вони компенсували відсутність власних принципів і власної сміливості. У безголосої, інфантильної, забито-заляканої країни з’явився голос – справжній голос, свій голос! Цей хрип розірвав пелену мовчазної покірливості, поновивши в правах кастровані комуністичною пропагандою поняття громадянської гідності й мужності. Тисячам людей цей голос дарував надію пересилити страх, приниження, випрямитись і гордо, по-чоловічому підвести голову. Віднайти власний голос, власне «я» в безликій, видресируваній зграї «будівників комунізму». Останнім часом Висоцького намагаються «ошансонити» і «опопсити», звівши його непокірливу громадянську лірику, яка била навідліг, до примітивного блатаря, а постать самого поета до такого собі середньостатистичного «советского гражданина с буржуазными замашками» (мовляв, «да был как все») – новітні телепропагандисти стали більш витонченими у методах приборкування громадського духу. Але, попри старання, навряд чи їм вдасться перетворити «охриплий його баритон», «відчаєм зірваний голос» на приємний фальцет. Що він, до речі, теж передбачав.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-