Треба довести: В Україні господар Порошенко та СБУ, а не Путін та ФСБ
Другий день по вбивстві Павла Шеремета поки не приніс скільки-небудь значущих новин від слідства. Натомість стало очевидним, що цей злочин кардинально змінив ситуацію навколо так званої «хресної ходи» УПЦ Московського патріархату.
Серед основних, навіть можна вже сказати в однині – основною, версій злочину і слідство, і громадськість вважають так званий «російський слід», тобто спробою Кремля вбивством відомого журналіста дестабілізувати політичну ситуацію в Україні. Уважно прочитаємо сказане в телеефірі вчора ввечері радником голови СБУ Юрієм Тандітом: «Можу підтвердити, що одна з основних версій, яка розглядається зараз силовиками, – це спроба через це вбивство дестабілізувати ситуацію всередині нашої держави. Але не тільки використовується це вбивство, будуть ще й інші новини, які, на жаль, намагатимуться використовувати для того, щоб показати, що в Україні немає влади, що силовики не контролюють ситуацію». Останні слова виділені нами, запам’ятаймо їх.
Думка, що «хресна хода» – провокація Москви, на яку Київ не повинен піддатися, і тому головне – не допустити жодних зіткнень учасників ходи з правоохоронцями чи радикально налаштованими патріотами України, є дуже поширеною. Іншими словами, це такий собі м’який варіант нейтралізації задуму організаторів ходи. Власне, її дотримується (поки що) і українська влада, судячи із заяв і дій офіційних осіб та офіційних органів. Однак, не виключено, що влада може різко змінити своє ставлення до «хресної ходи».
Каталізатор такої зміни, можливо з’явився у день вбивства Павла Шеремета.
Тут варто уточнити суть московської провокації з «хресною ходою». Чомусь практично одностайно вважається, що Кремль дуже хоче, аби її спробували зупинити якимись силовими діями – чи то радикали, на кшталт «Азову» чи «Правого сектору», чи навіть сама влада. Щоб наслідком стали масові зіткнення, кров чи навіть загиблі. Щоб потім звинуватити українців у «фашизмі», а українську владу, як мінімум, у потуранні «фашистам», як максимум – у неспроможності контролювати ситуацію в країні. І для цього буцімто провокатори з числа учасників ходи самі готові спровокувати такі зіткнення. Тобто, якщо все минеться мирно й спокійно, то Кремль вважатиме це своєю невдачею. Однак чи насправді саме таким є головний задум Кремля?
«Монолог» Путіна
Як мінімум не менш переконливою виглядає й інша його схема, яку спробуємо викласти у такому уявному монолозі Путіна: «Так, це я, а не якийсь там патріарх Кирило, вирішив провести цю ходу. Так, це я вирішив, що там будуть портрети Миколи ІІ, георгіївські стрічки та інша відверта антиукраїнська символіка. Там будуть агенти ФСБ та інші спеціально підготовлені для силових дій люди, які не дуже й ховатимуть своє справжнє призначення. Я розумію, що всі розуміють: оця «молитва за мир» від московської церкви звучить відвертим знущанням над Україною. Цього мені й треба. Я зберу в Києві багатотисячну проросійську маніфестацію з нестерпними для українців гаслами, і українська влада не тільки промовчить, а ще й кинеться стримувати тих своїх громадян, які не захочуть терпіти моїх знущань. Я плюну цій владі межи очі, а вона тільки обітреться. Я покажу усім, що в Україні справжній господар – це я, бо я там роблю, що хочу, і на Банковій ніхто не сміє навіть писнути. То кого Захід збирається захищати в Україні? Цих нікчем?» Додамо також і те, чого Путін не скаже навіть у такому уявному «спічі»: він розраховує також, що терпимість української влади до «хресної ходи» спричинить нову хвилю (власне, вона вже є) різкої критики на її, влади, адресу від чималої частини українського суспільства, що, безумовно, буде як ще одна кварта бензину у вогнище дестабілізації в Україні.
Вибір між поганим і дуже поганим
Неможливо припустити, що Київ не бачить обох варіантів кремлівської провокації. Не протидіяти ході – погано, зупиняти її силою – теж. Так, вибір такий, що не позаздриш – між поганим і дуже поганим - при тому, що незрозуміло котрий з них який. У цьому й сила справжньої, ретельно спланованої провокації – щоб не зробив, все погано. Порахувати геть усі «плюси-мінуси» від наслідків того чи того вибору – неможливо. Логічно, що українська влада відтягує цей вибір до, образно кажучи, останньої хвилини, прагнучи все-таки прорахувати якнайбільше варіантів розвитку подій.
І ось тут вбивство Шеремета може стати фактором, який підштовхне Банкову до вибору жорсткого, а не м’якого, варіанту протидії «хресній ході», тобто, до рішення не пускати проросійську демонстрацію до Києва.
Звісно, це ще питання, чи справді вбивство Шеремета – справа агентів Кремля. Чи Кремль просто і прагматично скористується таким «подарунком», як одним з ефективних інструментів дестабілізації України. Вкупі з іншими інструментами, головними з яких на даний момент є активізація бойових дій на фронті і «хресна хода». Складається парадоксальна ситуація, коли важливіше не те, хто і з якою метою вбив Шеремета, а що про це думає суспільство. А суспільство відомо як думає в умовах війни з Росією. І влада, згадаймо слова радника голови СБУ, оцінює ситуацію і загалом, і зі вбивством Шеремета, зокрема, як виклик власній спроможності контролювати країну. Та обставина, що Росія зараз посилила військовий і психологічний тиск на Україну, вимагає від Банкової адекватної відповіді. І вбивство Шеремета, як це не цинічно звучить, чудова нагода для української влади таку відповідь дати.
Знайти вбивцю – складна і довга справа, причому без жодних гарантій успіху. А реагувати на такі резонансні злочини у наших конкретних українських умовах влада мусить негайно і не словами, а помітними для суспільства діями. Жорстка, одночасно спокійна і послідовна, протидія «хресному ходу» як відповідь на гіпотетичну спробу Кремля за фактом вбивства журналіста дестабілізувати ситуацію - ідеально для цього підходить.
«Кримський» варіант
Учора на сайті так званого «Добровольчого руху ОУН» з’явилася цікава заява-повідомлення, в якій йдеться про те, що «вісім громадський організацій, політична партія та декілька добровольчих формувань» (які саме – не уточнюється) створили «Штаб оборони Києва» з метою «не пустити москалів у столицю», для чого буде встановлено два наметових містечка – на Житомирській трасі та в Борисполі. За інших обставин не варто було б згадувати цю заяву маргінального «добровольчого руху», вона не перша від українських радикалів, котрі від самого початку вимагають не дозволяти «хресну ходу» і погрожують активною протидією їй. Нове хіба що – про наметові містечка з конкретними адресами і контактними телефонами. Однак, як вже сказано, обставини різко помінялися, а також очевидно, що серед українців знайдеться чимало охочих силою не пустити «хресну ходу» до Києва.
Якщо наміри заблокувати «хресну ходу» наметовими містечками виявляться серйозними, то у влади з’являється можливість зробити так, щоб «хресна хода» не зайшла у Київ. Для цього треба лише розділити учасників «хресної ходи» та її противників кордоном з кількох сотень бійців Національної гвардії, щоб не допустити зіткнень там, де вони зійдуться. Тобто, поза межами столиці. І все. «Хресна хода» захлинеться. Власне, може повторитися, по суті, а не за формою, минулорічна ситуація з блокуванням Криму, коли влада не заважала кримським татарам та іншим активістам, а лише пильнувала громадський порядок. Мінімум зусиль, імунітет до можливих провокацій – зате весь світ побачить, що в Україні господар все-таки Порошенко, а не Путін, і СБУ, а не ФСБ.
Або - судова заборона
Є і ще один варіант протидії «хресній ході», до якого може вдатися влада. Йдеться про судову заборону її проведення в Києві під тим приводом, що вона створить незручності киянам, приміром, транспортні затори, і взагалі – «не на часі» з міркувань терористичних загроз. Відповідні звернення киян вже надходять до Київради. Приміром, правозахисник Олена Розвадовська стверджує, що 21 липня передала київській владі таке звернення з 200 підписами мешканців столиці. Якщо буде згадане рішення суду, то влада, на його виконання, просто зупинить ходу чи то під Києвом, чи в самому Києві, не випустивши її, скажімо, далі території Печерської Лаври. Звісно, варіант ризикованіший для влади, бо рішення суду не виглядатиме бездоганним з точки зору права людей на демонстрації. Зате всі плюси від зупинення ходи дістануться владі, і її не доведеться ні з ким ділити, як при «кримському» варіанті.
Часу для остаточного вибору, як саме реагувати на «хресну ходу», у влади небагато – день, два, три. Можливо, рішення вже є, тільки нам про нього невідомо.
Юрій Сандул
