14 липня. Пам’ятні дати
Взяття Бастилії вважається початком Великої французької революції. Офіційно свято було встановлено у 1880 році. З тих пір штурм фортеці вважається символом згоди та єднання французької нації, а День взяття Бастилії фактично є Днем незалежності країни. Бастилія – фортеця, що знаходилась в передмісті Сен-Антуан, на заході Парижа, була побудована наприкінці XIV століття, як фортифікаційна споруда для захисту французької столиці від атак англійців і виконувала цю функцію до XVII століття, коли її було перетворено на тюрму для «особливих» злочинців, політичних опонентів і шпигунів. Серед в’язнів Бастилії було чимало визначних особистостей Франції: письменник-мораліст Франсуа де Ларошфуко, драматург П’єр Огюстен Карон де Бомарше, двічі в’язнем Бастилії був філософ Франсуа-Марі Аруе де Вольтер. Для багатьох французів фортеця стала символом всевладдя і деспотизму королів. В кінці XVIII століття Франція опинилася на межі банкрутства. 17 червня 1789 року депутати третього стану Генеральних штатів, що представляли найнижчі верстви населення і духовенство, проголосили себе Національними зборами і закликали до прийняття конституції. Поштовхом для облоги Бастилії стали чутки про рішення короля розігнати Збори, а також усунення з поста державного контролера фінансів реформатора Жака Неккера. Обурені парижани вийшли на вулиці. 11 липня стало відомо про концентрацію королівських військ під Парижем. 14 липня 1789 року парижани, які вирішили надати опір військам, рушили до Бастилії, маючи надію заволодіти зброєю, що там зберігалася. Цікаво, що на той момент у фортеці знаходилося лише семеро в’язнів - четверо фальшивомонетників, двоє психічно хворих і один вбивця, а гарнізон Бастилії налічував трохи більше 100 чоловік. Штурм фортеці тривав чотири години. Після взяття Бастилії Людовик XVI відновив на посаді Неккера і відвів війська від Парижа. Містяни тріумфували. Після 14 липня Паризький муніципалітет ухвалив рішення про знесення Бастилії. Протягом наступних трьох років фортецю було розібрано. Нині на місці знесеної фортеці знаходиться площа Бастилії. У центрі площі височіє Липнева колона, що була встановлена на згадку про події Липневої революції 1830 року, в результаті якої абсолютну монархію Карла X було повалено, і на зміну їй прийшла конституційна монархія на чолі з королем-громадянином Луї-Філіпом. Офіційні урочистості з приводу головного свята Франції починаються ще напередодні низкою балів. Цього дня відбудеться військовий парад на Єлисейських полях (до речі, один з найстаріших в Європі), який починається о 10 ранку на площі Етуаль і рухається по Єлисейських полях в сторону Лувру, де його приймає президент Франції. Обов’язковим завершенням святкування стане грандіозний феєрверк біля Ейфелевої вежі та на Марсовому полі.
Ювілеї дня:
530 років від дня народження Андреа дель Сарто (1486-1531), відомого флорентійського живописця доби Високого Відродження, одного з найбільш поетичних художників свого часу. Сучасниками дель Сарто були Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело. Вони були кумирами італійців, їх називали «божественними». Поряд з ними полотна Андреа видаються більш спокійними, але, попри те, він був надзвичайно обдарованим художником – Вазарі вважав, що дель Сарто не вистачало лише сміливості, аби порівнятися з ними. Найвідоміший твір флорентійця – алтарна композиція «Мадонна з гарпіями», написана на замовлення настоятеля монастиря Сан Франческо. Художник надзвичайно тонко відчував колір, надавав перевагу світлим фарбам, активно застосовував сфумато (геніальний винахід Леонардо да Вінчі) – світлотінь, що допомагає передати ніжну теплоту обличчя, ледь обважнілі повіки, ніжність погляду. Вазарі розповідає, що сучасники високо цінували твори дель Сарто. Під час облоги Флоренції в 1529 році солдати і грабіжники зруйнували передмістя, і дійшли до монастиря Сан Сальві, де знаходилась фреска Андреа «Таємна вечеря». Побачивши цей прекрасний витвір мистецтва, солдати були настільки вражені його чарівністю, що пішли геть, нічого не зруйнувавши і не взявши. Дель Сарто залишив також і чимало портретів. Серед них – «Портрет скульптора» (нині зберігається в Лондонській національній галереї) і портрет дружини. Щодо дружини: Дж. Вазарі розповідає, що в 1518 році художник одружився з Лукрецією ді Баччо – палким коханням усього його життя. Вона була молода і досить вродлива вдова; втім, цей шлюб не приніс художнику бажаного щастя. Помер Андреа дель Сарто у січні 1531 під час епідемії чуми, йому було лише 45 років: «І та, котрій він віддав своє життя, всі свої статки, незадовго до смерті кинула його напризволяще…» (Вазарі).
200 років від дня народження Жозефа Артура де Гобіно (1816-1882), французького соціолога і письменника, одного з основоположників расово-антропологічної школи в соціології.
98 років від дня народження Інгмара Бергмана (1918-2007), шведського режисера театру і кіно, сценариста, письменника. Професійно займатися кіно почав з 1941 року. Спочатку редагував чужі сценарії, згодом написав власний (це було «Цькування»). Світову славу Бергману принесли картини 50–60-х рр. – «Сунична галявина», «Сьома печатка», «Усмішка літньої ночі», «Мовчання». Подальші фільми – «Пристрасть», «Шепоти і крик», «Сцени з сімейного життя», «Фанні і Олександр», лише підтвердили його геніальність. Хоча, генієм його вважав світ – у рідній Швеції ставлення було досить прохолодним. Співвітчизники закидали режисерові, що його фільми надто старомодні та нудні, надмірно філософічні, а інтелігенція просто не хотіла помічати його нових робіт. Кульмінацією цього затяжного конфлікту став від’їзд Бергмана з країни: його мало не вигнали, звинувативши у несплаті податків. Потім він повернувся, і відносини покращились, але лише ззовні. Бергман вже був світовою знаменитістю, «товаром на експорт», а тому батьківщина вже не могла не відчути гордощів за нього і не могла відмовити собі у задоволенні поділити з ним його славу… З усього кінематографічного спадку режисера (а він зняв 50 фільмів) найулюбленішою (найзрозумілішою) серед шведів на сьогоднішній день є картина «Фанні і Олександр» – його остання, «прощальна» кіноробота. Залишивши кіно, Бергман цілковито зосередився на роботі в театрі, де працював до останнього. У нього не було ні мобільного телефону, ні комп’ютера. Він майже не спілкувався з пресою. Усамітнено жив на острові Готланд у Балтійському морі.
95 років від дня народження Джефрі Вілкінсона (1921–1996), англійського хіміка-органіка, лауреата Нобелівської премії (1973). Освіту здобув у Імперському коледжі науки і технології в Лондоні. Працював в об’єднаному Англо-американо-канадському проекті з атомної енергії, в Каліфорнійському університеті в Берклі, в Массачусетському технологічному інституті в Кембриджі, в Гарвардському університеті. З 1956 року – професор Лондонського університету. Праці стосуються хімії металоорганічних сполук. Синтезував і дослідив (1950) властивості нульвалентних комплексних сполук нікелю.
Роковини смерті:
Сьогодні 21 річниця з дня смерті Олеся Терентійовича Гончара (1918-1995), українського письменника і громадського діяча, академіка, Героя України (2005). Автор повісті «Земля гуде», романів «Прапороносці», «Людина і зброя» (Державна премія ім. Т. Шевченка), «Тронка», «Твоя зоря», «Собор». Письменник – автор сценаріїв кількох художніх фільмів, за його творами поставлено спектаклі та оперу. Народився Олесь Гончар на Полтавщині. Навчався у Харківському університеті, але навчання перервала війна. У складі студентського батальйону добровольцем пішов на фронт. У 1946 році закінчив Дніпропетровський університет. Перші літературні спроби молодого письменника – оповідання й повість – з’явилися ще 1938 року. Перебуваючи на фронті, писав вірші, які публікувались у фронтовій газеті. У повоєнні роки розпочав діяльність професійного літератора. Письменник чимало зробив для утвердження української мови, послідовно і самовіддано обстоював її державний статус. Стояв біля витоків створення Народного Руху України.
