7 липня. Пам’ятні дати

07.07.2016 08:00 724

Сьогодні християни східного обряду святкують Різдво Предтечі і Хрестителя Господня Іоанна, або, як кажуть у народі – Івана Купайла.

Мабуть жодне християнське свято не переплелося так міцно з дохристиянськими віруваннями наших пращурів, як це. Воно давно стало схожим на монету, на аверсі якої строгий лик Предтечі, а на реверсі – дайбозькі нічні містерії. Впродовж віків Церква намагалася всіляко боротися і викорінювати дикі язичницькі звичаї, але це виявилося не такою вже й легкою справою. До наших днів дійшли його головні атрибути, які, щоправда, з плином часу втратили свій прадавній смисл і набули радше казково-романтичного  наповнення – це і стрибки через багаття, яке є символом Сонця, і плетіння та пускання за водою віночків зі свічками, і оповіді про чар-квітку папороті. Щодо Церкви, то вона згадує сьогодні того, хто тисячі людей підготував до зустрічі з Богом і до сприйняття Слова Нового Заповіту; того, хто передував Ісусу Христу. Життя Іоанна Предтечі – просте, коротке й трагічне водночас. Його батьки довго не мали дітей, що серед іудеїв було ганебним знаком. Вони були вже у досить поважному віці, коли у них народився син. Хлопчик не довго тішив старих батьків – рано залишив рідну домівку й оселився в пустелі. Годувався «акридами й диким медом», ходив у грубому одязі з верблюжої шерсті. Приблизно у тридцять років розпочав проповідь, яка тривала років зо п’ять. Її можна характеризувати одним єдиним словом: «Покайтеся» (єврейською «покайтеся» означає «поверніться»). Над тими, хто сприймав цей заклик, Іоанн здійснював у річці Йордан обряд хрещення. Хрестив він там і Ісуса. Пророк дратував своїми проповідями фарисеїв та можновладців. Особливо ж його ненавиділа Іродіада, дружина Ірода Антипи, правителя Галілеї. Іоанн Предтеча безстрашно викривав розпусту й бездумні розкоші правителя та його оточення. Зрештою можновладець кинув Іоанна Хрестителя до в’язниці, а невдовзі, на догоду Іродіаді наказав відтяти пророкові голову. Цей день – 11 вересня, вшановується Церквою як День усікновіння Глави Іоанна Предтечі. У православній традиції Іоанн Хреститель відіграє більш помітну роль, аніж у католицькій. Він є (поряд із Дівою Марією) одним із найнаближеніших до Христа. Якщо католицька традиція сприймає Іоанна Хрестителя передусім як пророка, правдивого свідка пришестя Христа і безстрашного викривальника зверхників, то православна, не заперечуючи цього, підкреслює в ньому риси ідеального аскета, пустельника і постувальника, ідеального монаха, який є представником «ангельского чину». Саме тому, на багатьох стародавніх православних іконах Іоанн Предтеча зображений з широкими ангельськими крилами. Цей іконографічний тип так і називався – «Іоанн Хреститель – ангел пустелі». 7 липня здавна вважався в Україні найкращою порою заготівлі лікарських рослин. «Святоянське зілля» - так називали купальські трави – не годилося брати голіруч, «бо силу втратить». Збирати зело треба було до сходу сонця або при росі і так, щоб ніхто того не бачив. До кожної трави було своє окреме замовляння. Унікальним і багатющим культурним пластом, тісно переплетеним з прадавніми українськими обрядами є купальські пісні.

Фото: вконтакте

7 липня традиційно відзначається Загальноєвропейський день шоколаду – продукту щастя. 7 липня 1527 року до Іспанії з Америки привезли першу партію какао-бобів і рецепт виготовлення шоколаду. Шоколад – це кондитерський виріб на осннові масла какао, яке є продуктом переробки какао-бобів – насіння шоколадного дерева, багатих теоброміном і кофеїном. Батьківщиною шоколаду, як і какао, з якого він власне і виготовляється, є Центральна і Південна Америка, хоча сьогодні найбільші плантації какао знаходяться в Африці. Індіанці майя, а потім і ацтеки протягом багатьох століть змішували обсмажені мелені какао-боби з водою, а потім у цю суміш додавали гіркого перцю і ванілі. В результаті отримували гіркуватий, гострий пінявий напій високої жирності, який пили охолодженим. За найбільш поширеною версією, слово «шоколад» походить від ацтекського слова «чоколатль», що буквально означає «гірка вода». Щоправда, це лише гіпотеза. Першим з європейців його покоштував відомий конкістадор Ернан Кортес. Замість холодного і гіркого у Європі цей напій перетворився на початок XVII століття на гарячий і солодкий, у нього додавали молоко, спеції і мед, який спочатку заміняв цукор. З огляду на те, що сировина була надзвичайно дорогою, споживання гарячого шоколаду було привілеєм багатих людей. Чашечка гарячого шоколаду на десерт стала ознакою вишуканого смаку, достатку і респектабельності у вищому товаристві Європи. Символом шоколадної манії тієї епохи і до сьогодні є відома  картина «Шоколадниця», написана в середині 1740-х років швейцарським художником Жаном Етьєном Ліотаром. Сучасний період в історії шоколаду відкрив голландець Конрад ван Гутен, котрий запатентував у 1828 році недорогий спосіб вижимки масла какао з какао тертого. Це відкриття дозволило виготовляти твердий шоколад, який поступово витіснив з раціону європейців шоколад рідкий. Вважається, що перший плиточний шоколад був вироблений у 1847 році в Лондоні, але французи наполягають на тому, що роком раніше паризький кондитер Жан П’єтре вже отримав твердий шоколад. Невтішна новина для ласунів: останнім часом у світі спостерігається суттєве зменшення плантацій како, ціни на какао-боби невпинно зростають і зростатимуть надалі, тому у перспективі якісний шоколад коштуватиме дуже дорого. Він знову стане доступним лише забезпеченим людям. Решта втішатиметься дешевими замінниками на основі пальмової та кокосової олій, різних емульгаторів, стабілізаторів та ароматизаторів. Лідером з виробництва найсмачнішого шоколаду є Бельгія. Елітні марки бельгійского шоколаду Godiva, Guylian і Leonidas користуються величезним попитом в усьому світі завдяки бездоганній якості і вишуканим упаковкам. За Бельгією йде Швейцарія – найвідоміші марки Lindt, Teuscher и Sprungli, до того ж швейцарці споживають найбільше шоколаду – понад 11 кг на рік на одну людину, а замикає трійку лідерів Франція. Також варто згадати італійську шоколадну компанію Amedei з Тоскани, виробника елітного шоколаду. Продукт цієї марки Amedei Porcelana відомий як найдорожчий (і один із найсмачніших) у світі (об’єм виробництва – до 20 000 50-грамових плиток на рік, тому цю шоколадку не так просто купити навіть за чималі гроші).

Події дня:

135 років тому (1881) була вперше надрукована казка італійського письменника Карло Коллоді (1826-1890) «Пригоди Піноккіо, історія маріонетки». Відтоді твір набув усесвітньої популярності, неодноразово перевидавався в багатьох країнах світу. За даними ЮНЕСКО, книга перекладена 87 мовами, 400 разів була втілена на сцені і на екрані.

Ювілеї дня:

115 років від дня народження Євгена Омеляновича Юцевича (1901-1988), українського композитора, музикознавця, акустика, диригента, педагога. Автор оригінальної наукової теорії акустичної природи та «естетичного звучання» музичних інструментів. У 50–70-ті роки працював над удосконаленням виготовлення струнних та духових інструментів, створив низку оригінальних зразків. Водночас викладав у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, Київській консерваторії, Центральному будинку народної творчості. Створив опери «Вирок», «Літургія», «Людина з легенди»; 20 хорів (на слова В. Сосюри, Т. Шевченка, І. Франка та ін.); дві симфонії, твори для баяна, фортепіано, скрипки, віолончелі тощо. Йому належить понад 10 наукових досліджень з теорії і практики музичного мистецтва.

Фото: facebook

115 років від дня народження Вітторіо Де Сіки (1901–1974), італійського кінорежисера і актора, одного з основоположників неореалізму. Знімався в фільмах «Хліб, кохання і фантазія», «Вілла Боргезе», «Золото Неаполя», «Генерал делла Ровере». Зняв фільми «Шуша», «Викрадачі велосипедів» (премія «Оскар», 1949), «Диво в Мілані» (Гран-прі МКФ у Канні, 1951), «Умберто Д.», «Чочара», «Відлюдники Альтони», «Вчора, сьогодні, завтра» (премія «Оскар», 1964), «Соняшники», «Сад Фінці-Контіні» (премія «Оскар», 1971; головний приз МКФ у Берліні, 1971). У 2001 р. у зв’язку зі сторіччям майстра була заснована престижна національна премія його імені, що вручається відомим акторам і режисерам.  

105 років від дня народження Джана Карло Менотті (1911-2007), американського композитора, драматурга, лібретиста, оперного режисера, одного з основоположників сучасної американської опери. Автор 25 опер (найвідомішими є «Амелі на балу», «Медіум», «Телефон», «Консул», «Лабіринт», «Амал і нічні гості»), балету «Себастьян», ораторії «Смерть єпископа з Бриндізі», симфонічної поеми «Апокаліпсис». Народився і виріс в Італії, навчався в Міланській консерваторії. В 1928 р. переїхав до США, де продовжив освіту в престижному Музичному інституті Кертіса в Філадельфії (навчався разом з Леонардом Бернстайном і Семюелом Барбером). Слава прийшла до композитора у 1936 р., після постановки одноактної опери «Амелія на балу». Музика Менотті емоційно відкрита, часом напружена до екзальтації, багата на винахідливі колористичні ефекти і нерозривно пов’язана з вокальною природою італійської опери. Не дивлячись на деяку еклектичність у виборі музичних засобів, композитор під час вирішення важких драматургічних задач надає перевагу простоті і природності. В одному з інтерв’ю він якось сказав: «Я не боюся, що мене звинуватять у поверненні до примітивності і полегшеному висловлюванню. Я не вважаю, що складність сама по собі є позитивною якістю. Думаю, що набагато важливіше і цікавіше висловити складні думки простою мовою, як це, наприклад, робить Моцарт, аніж досить примітивні речі подавати в абсолютно запутаній формі, як це сьогодні ведеться». Менотті є засновником двох музичних фестивалів – «Фестивалю двох світів» у італійському місті Сполето (1958), та паралельному йому в Чарлстоні (штат Південна Кароліна), покликаних сприяти розширенню публічного інтересу до оперного мистецтва.

Роковини смерті:

200 років з дня смерті Річарда Брінслі Шерідана (1751-1816), англійського драматурга, театрального і громадського діяча. Автор комедій звичаїв «Суперники», «Поїздка в Скарборо», «Школа лихослівя». Понад 33 роки керував театром. Був членом парламенту від партії вігів. Сучасники знали Шерідана як блискучого оратора (промови проти колоніальної політики англійського уряду тощо).

 Фото: facebook

60 років з дня смерті Ґотфріда Бенна (1886-1956), німецького есеїста, новеліста і поета-експресіоніста. Один із найвизначніших представників німецької літератури після Першої світової війни. Пройшов творчий шлях від радикального експресіонізму до неокласичної рівноваги змісту і форми. Автор збірок новел «Мізки», (1917), книжок віршів «Морг» (1912), «Сини» (1913), «Статичні вірші» (1948), «П’янкий потік» (1948), «Фрагменти» (1951), автобіографічної прози («Життєвий шлях інтелектуала» (1934), «Подвійне життя», 1949), есеїстики (зокрема й «Проблема лірики», «Після нігілізму»). Видатний німецький філософ-герменевт Ганс-Ґеорґ Ґадамер у статті «Тінь нігілізму» (збірка есе «Вірш і розмова») зазначає: «Серед німецької повоєнної лірики вибору не було. Ґотфрід Бенн і Пауль Целян – ось два великі поети, які змогли бодай частково висловити у віршах німецьке світовідчуття, німецьку долю, непевне перебування між вірою і надією, надією і розпачем».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-