3 липня. Пам’ятні дати

03.07.2016 08:00 975

Сьогодні День Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

День встановлений згідно з Указом Президента України № 331/2015 від 12 червня 2015 року. Уперше День ВМС України був святково відзначений у Севастополі 1 серпня 1997 року. В цей день на колишніх кораблях Чорноморського флоту ВМФ СРСР, що перейшли до складу ВМС України в результаті поділу флоту, були урочисто підняті військово-морські прапори України. День ВМС ЗС України був установлений на прохання Військової Ради Військово-Морських Сил, на честь перших широкомасштабних навчань українського військового флоту «Море-96» (30 липня – 1 серпня 1996), Указом Президента України № 708 від 17 серпня 1996 року. Святкування дня ВМС стало всенародним оглядом бойової готовності українського флоту і визначенням його авторитету як у Севастополі, так і в Україні в цілому. Крім того, воно засвідчило перемогу не лише військових моряків, а всього українського народу у виснажливій боротьбі за флот, за право України бути морською державою. Згодом, згідно з указом президента Ющенка № 259/2006 від 24 березня 2006 року День Військово-морських Сил Збройних Сил України відзначався щорічно в першу неділю липня. З 2012 року, за президентства Віктора Януковича День флоту України почали відзначати в останню неділю липня, поєднавши таким чином зі святкуванням дня ВМФ Росії. З минулого року ми знову повернулися до святкування Дня Військово-Морських Сил Збройних Сил України в першу неділю липня. Прикметно, що на липень припадають найзначущі дати в історії українського військового флоту. Так, 5 липня 1918 року було оприлюднено закон про уніформу для українського флоту; 18 липня 1918-го відбулось прийняття закону про Військово-морський прапор України; того ж таки липня 1918 було створено постійнодіюче з’єднання Військово-морського Флоту Української держави – бригада тральщиків. 21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112 підняв український прапор і перейшов під юрисдикцію України, а 30 липня 1996 року відбулись перші оперативно-тактичні навчання ВМС України під прапором Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України «Море-96». А якщо дивитися в зовсім сиву давнину, то не можна не згадати морський похід і блискучу перемогу київського князя Олега під Константинополем у червні – липні 907 року. Нині, у зв’язку з російською окупацією Криму, штаб ВМС України знаходиться в Одесі.

День працівників морського та річкового флоту. Відзначається згідно з Указом Президента України № 332/2015 від 12 червня 2015 року.

Державне свято Республіки Білорусь – День незалежності (День Республіки). Відзначається з 1997 року в день визволення Мінська від гітлерівських загарбників під час воєнної операції «Багратіон», в ході якої було визволено всю Білорусію (23.06 – 29.08.1944). З 1991 року День незалежності в країні відзначали 27 липня, в день прийняття Декларації про суверенітет Білорусі (1990). 25 серпня 1991, після серпневих подій у Москві, Білоруська РСР надала декларації про суверенітет республіки статус конституційного закону. А вже 19 вересня 1991 року держава одержала нову назву – Республіка Білорусь. Рішення про святкування Дня незалежності 3 липня було прийнято в ході республіканського референдуму 1995 року, коли з ініціативи новообраного президента Білорусі Олександра Лукашенка було змінено головні символи білоруської державності (прапор, герб) на майже ті самі, які були за СРСР.  Тоді ж було змінено дату святкування незалежності країни, а російській мові надано статусу державної. Зазвичай, головним урочистим заходом Дня незалежності є військовий парад. Після закінчення офіційної частини свята починаються світські заходи. Увечері в Мінську влаштовують святковий салют.

Події дня:

130 років тому (1886) німецький технік Карл Фрідріх Бенц показав громадськості перший у світі автомобіль.

105 років тому (1911), після лікування від сухот у Єгипті і повернення на Кавказ (у Кутаїсі) де служив її чоловік, Климент Квітка, Леся Українка почала писати драму-феєрію «Лісова пісня». Мешкали Квітки на Козаківській вулиці (нині Михи Цхакая), 9, близько центра міста. «Ми тепер займаємо половину квартири (2 кімнати), дещо й речей розпродалося, се через те, що не стає інакше грошей на прожиття, а в довги залазити не хочеться, я того дуже не люблю і боюся, волію зректися якоїсь там нагоди, ніж сидіти у лихварів у кишені… Я все-таки при сьому не почуваюся нещасною, і якби Кльоня не мав тенденції вдаватися до лихварів, то я б ще й не такі злидні, жартуючи, прийняла…», - писала Леся матері.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Джованні Баттіста Капроні (1886-1957), одного з найвідоміших італійських авіаконструкторів, промисловця.

110 років від дня народження Василя  Івановича Атрощенка (1906-1991), українського хіміка-технолога, академіка АН України. Автор праць з кінетики хімічних процесів, технології зв’язаного азоту та розробки теоретичних основ хімічної технології.

95 років від дня народження Михайла Федоровича Нечиталюка (1921-2010), українського літературознавця, театрознавця, критика, професора кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Досліджував творчість Івана Франка, Юрія Федьковича. Один з авторів колективної праці «Українська народна поетична творчість. Дожовтневий період» та навчального посібника для студентів «Історія української дожовтневої журналістики».

Фото: twitter

75 років від дня народження Богодара Антоновича Которовича (1941–2009), видатного українського музиканта, скрипаля, народного артиста України, завідувача кафедри скрипки та професора Київської консерваторії (з 1985 року). Засновник, художній керівник і директор Державного камерного ансамблю України «Київські солісти», одного з кращих камерних оркестрів України. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат міжнародних музичних конкурсів. Один із засновників сучасної української скрипкової школи. Випускники класу Которовича – це плеяда яскравих музикантів, які продовжують його традиції по світах. Народився Богодар Которович у місті Грубешеві (Холмщина, тепер Польща). У 1945 році родина майбутнього скрипаля переїхала на Волинь, а згодом до Львова. Після закінчення музичної школи у Львові рік навчався у Львівській консерваторії, згодом – у Московській. 1971 року, ще студентом, завоював дві премії на конкурсах ім. Нікколо Паганіні в Генуї та ім. Джордже Енеску (Бухарест). Пізніше Которович мав ще дві символічні зустрічі з Паганіні: через 20 років він був членом журі генуезького конкурсу, а в травні 1999 на завершення виконавської кар’єри, відіграв два аншлагових бенефіси в Національній опері на знаменитій скрипці Паганіні роботи Гварнері, яку на два вечори доставили до Києва спеціальним рейсом. Которович залишається єдиним скрипалем-неіталійцем, який двічі грав на цьому інструменті за межами Італії. У 1984 році музикант створив інструментальний ансамбль «Київські солісти», що спочатку виступав у легкому жанрі – на літній естраді Маріїнського парку. Маестро був постійним членом журі найвідоміших міжнародних конкурсів (ARD у Мюнхені, ім. Нікколо Паганіні в Генуї, ім. Петра Ілліча Чайковського в Москві, ім. Карла Нільсена в Оденсе, ім. Бенджаміна Бріттена в Лондоні та інші). Крім того, професор постійно очолював Український міжнародний конкурс скрипалів ім. Лисенка в Києві, а 2004 року став артистичним директором Britten Kyiv Festival. Згадує Євген Станкович: «…Це була надзвичайно ерудована людина, котра мала прекрасний професійний вишкіл… Він належав до таких митців, яким нічого не треба пояснювати – достатньо півслова з боку автора… Не пам’ятаю, щоб у нього виникали якісь конфлікти на творчому або на іншому ґрунті, тому що він завжди казав те, що відповідало дійсності, – ясно, конкретно, коротко і точно. В нього не було сентиментів. Він мав якість, яка дуже заважає людям, – висока принциповість і до виконання, і до музикантів… Я не чув у нього фальшивих нот. Мені доводилось знати багатьох видатних музикантів, які припускалися неточностей, бо людина – не робот, вона мусить помилятися. У нього я такого не чув. Це свідчить про високу внутрішню дисципліну. Може, це в якійсь мірі і призвело до такого конфлікту його внутрішнього світу із зовнішнім… Которович дуже любив жартувати – це в нього була така харизма нелюдська. Часом впадав у меланхолію… Ну, це буває… Але в нього був такий доброзичливий – не чорний – гумор. Він був світлою людиною». Завтра виповнюються 7 роковини з дня смерті маестро.

Роковини смерті:

Фото: facebook

65 років з дня смерті Тадеуша Боровського (1922-1951), польського письменника. Учасник Руху Опору, був в’язнем гітлерівських концтаборів (Аушвіц і Дахау). Автор збірок віршів «Де тільки є земля», «Поетичний зошит», циклів оповідань і спогадів про моторошні жахіття концтаборів («Ми були в Освенцімі», «Камінний світ», «Прощання з Марією»). Родом із Житомира. Після війни, в 1946 році вступив до лав комуністичної партії Польщі, 1950 отримав Державну премію, але згодом розчарувався в комуністичній ідеології. Наклав на себе руки у 28 років. Сьогодні вірші й новелістика Боровського – класика польської літератури. Як слушно зауважив російський письменник Дмитро Биков, «Кожен, хто читав книгу Тадеуша Боровського «У нас в Аушвіці», обпалений нею навік. І сам Боровський не зумів жити з цією пам’яттю – наклав на себе руки через 6 років після звільнення у віці 28 років. Йому все здавалося, що він… вижив за чужий рахунок…» Так само як і Боровський, не зміг жити з вантажем минулого й ще один в’язень гітлерівських таборів – італієць Прімо Леві, автор книги про перебування в Аушвіці «Чи людина це?».

Фото: twitter

45 років з дня смерті Джима Моррісона (1943-1971), американського співака, поета, лідера легендарного гурту The Doors – одного з найрадикальніших і похмурих рок-гуртів 60-х років ХХ ст. Як зазначив один із критиків, Моррісон не лише «писав так само, якби Едгар Аллан По дивним чином опинився б раптом в епоху хіпі, але й жив так само як той – котився прямісінько до сумного кінця в стічній канаві». Моррісон помер за нез’ясованих обставин у Парижі, куди приїхав зі своєю подругою, аби відпочити від виснажливих виступів на сцені та написати нову книжку віршів. Подейкують, що причиною смерті 27-річного музиканта і поета були наркотики. Похований Джим Моррісон на кладовищі Пер-Лашез. Його могила і по сьогодні є центром паломництва як давніх, так і нових шанувальників його творчості. Мабуть що музика The Doors – темні, «нічні» тексти в пульсуючому, тривожному ритмі, завжди матиме свого вдячного слухача. Нині це вже класика. Як і «Бітлз». Лише інший полюс. Або як темний бік Місяця. Композиція The End з дебютного альбому гурту увійшла до відомого фільму Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні» (1979) і стала не лише бездоганним супроводженням перших кадрів стрічки (рідкісне, стовідсоткове співпадання музики з візуальним зображенням), але й, по суті, рефреном усього фільму; важко навіть і уявити замість цієї композиції якусь іншу річ. Щодо самого Моррісона, то досить відомою є його фотографія 1966 року де він в українській вишиванці – справжній красень, ще не виснажений героїном та ЛСД.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-