3 липня. Пам’ятні дати
День встановлений згідно з Указом Президента України № 331/2015 від 12 червня 2015 року. Уперше День ВМС України був святково відзначений у Севастополі 1 серпня 1997 року. В цей день на колишніх кораблях Чорноморського флоту ВМФ СРСР, що перейшли до складу ВМС України в результаті поділу флоту, були урочисто підняті військово-морські прапори України. День ВМС ЗС України був установлений на прохання Військової Ради Військово-Морських Сил, на честь перших широкомасштабних навчань українського військового флоту «Море-96» (30 липня – 1 серпня 1996), Указом Президента України № 708 від 17 серпня 1996 року. Святкування дня ВМС стало всенародним оглядом бойової готовності українського флоту і визначенням його авторитету як у Севастополі, так і в Україні в цілому. Крім того, воно засвідчило перемогу не лише військових моряків, а всього українського народу у виснажливій боротьбі за флот, за право України бути морською державою. Згодом, згідно з указом президента Ющенка № 259/2006 від 24 березня 2006 року День Військово-морських Сил Збройних Сил України відзначався щорічно в першу неділю липня. З 2012 року, за президентства Віктора Януковича День флоту України почали відзначати в останню неділю липня, поєднавши таким чином зі святкуванням дня ВМФ Росії. З минулого року ми знову повернулися до святкування Дня Військово-Морських Сил Збройних Сил України в першу неділю липня. Прикметно, що на липень припадають найзначущі дати в історії українського військового флоту. Так, 5 липня 1918 року було оприлюднено закон про уніформу для українського флоту; 18 липня 1918-го відбулось прийняття закону про Військово-морський прапор України; того ж таки липня 1918 було створено постійнодіюче з’єднання Військово-морського Флоту Української держави – бригада тральщиків. 21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112 підняв український прапор і перейшов під юрисдикцію України, а 30 липня 1996 року відбулись перші оперативно-тактичні навчання ВМС України під прапором Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України «Море-96». А якщо дивитися в зовсім сиву давнину, то не можна не згадати морський похід і блискучу перемогу київського князя Олега під Константинополем у червні – липні 907 року. Нині, у зв’язку з російською окупацією Криму, штаб ВМС України знаходиться в Одесі.
День працівників морського та річкового флоту. Відзначається згідно з Указом Президента України № 332/2015 від 12 червня 2015 року.
Державне свято Республіки Білорусь – День незалежності (День Республіки). Відзначається з 1997 року в день визволення Мінська від гітлерівських загарбників під час воєнної операції «Багратіон», в ході якої було визволено всю Білорусію (23.06 – 29.08.1944). З 1991 року День незалежності в країні відзначали 27 липня, в день прийняття Декларації про суверенітет Білорусі (1990). 25 серпня 1991, після серпневих подій у Москві, Білоруська РСР надала декларації про суверенітет республіки статус конституційного закону. А вже 19 вересня 1991 року держава одержала нову назву – Республіка Білорусь. Рішення про святкування Дня незалежності 3 липня було прийнято в ході республіканського референдуму 1995 року, коли з ініціативи новообраного президента Білорусі Олександра Лукашенка було змінено головні символи білоруської державності (прапор, герб) на майже ті самі, які були за СРСР. Тоді ж було змінено дату святкування незалежності країни, а російській мові надано статусу державної. Зазвичай, головним урочистим заходом Дня незалежності є військовий парад. Після закінчення офіційної частини свята починаються світські заходи. Увечері в Мінську влаштовують святковий салют.
Події дня:
130 років тому (1886) німецький технік Карл Фрідріх Бенц показав громадськості перший у світі автомобіль.
105 років тому (1911), після лікування від сухот у Єгипті і повернення на Кавказ (у Кутаїсі) де служив її чоловік, Климент Квітка, Леся Українка почала писати драму-феєрію «Лісова пісня». Мешкали Квітки на Козаківській вулиці (нині Михи Цхакая), 9, близько центра міста. «Ми тепер займаємо половину квартири (2 кімнати), дещо й речей розпродалося, се через те, що не стає інакше грошей на прожиття, а в довги залазити не хочеться, я того дуже не люблю і боюся, волію зректися якоїсь там нагоди, ніж сидіти у лихварів у кишені… Я все-таки при сьому не почуваюся нещасною, і якби Кльоня не мав тенденції вдаватися до лихварів, то я б ще й не такі злидні, жартуючи, прийняла…», - писала Леся матері.
Ювілеї дня:
130 років від дня народження Джованні Баттіста Капроні (1886-1957), одного з найвідоміших італійських авіаконструкторів, промисловця.
110 років від дня народження Василя Івановича Атрощенка (1906-1991), українського хіміка-технолога, академіка АН України. Автор праць з кінетики хімічних процесів, технології зв’язаного азоту та розробки теоретичних основ хімічної технології.
95 років від дня народження Михайла Федоровича Нечиталюка (1921-2010), українського літературознавця, театрознавця, критика, професора кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Досліджував творчість Івана Франка, Юрія Федьковича. Один з авторів колективної праці «Українська народна поетична творчість. Дожовтневий період» та навчального посібника для студентів «Історія української дожовтневої журналістики».
75 років від дня народження Богодара Антоновича Которовича (1941–2009), видатного українського музиканта, скрипаля, народного артиста України, завідувача кафедри скрипки та професора Київської консерваторії (з 1985 року). Засновник, художній керівник і директор Державного камерного ансамблю України «Київські солісти», одного з кращих камерних оркестрів України. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат міжнародних музичних конкурсів. Один із засновників сучасної української скрипкової школи. Випускники класу Которовича – це плеяда яскравих музикантів, які продовжують його традиції по світах. Народився Богодар Которович у місті Грубешеві (Холмщина, тепер Польща). У 1945 році родина майбутнього скрипаля переїхала на Волинь, а згодом до Львова. Після закінчення музичної школи у Львові рік навчався у Львівській консерваторії, згодом – у Московській. 1971 року, ще студентом, завоював дві премії на конкурсах ім. Нікколо Паганіні в Генуї та ім. Джордже Енеску (Бухарест). Пізніше Которович мав ще дві символічні зустрічі з Паганіні: через 20 років він був членом журі генуезького конкурсу, а в травні 1999 на завершення виконавської кар’єри, відіграв два аншлагових бенефіси в Національній опері на знаменитій скрипці Паганіні роботи Гварнері, яку на два вечори доставили до Києва спеціальним рейсом. Которович залишається єдиним скрипалем-неіталійцем, який двічі грав на цьому інструменті за межами Італії. У 1984 році музикант створив інструментальний ансамбль «Київські солісти», що спочатку виступав у легкому жанрі – на літній естраді Маріїнського парку. Маестро був постійним членом журі найвідоміших міжнародних конкурсів (ARD у Мюнхені, ім. Нікколо Паганіні в Генуї, ім. Петра Ілліча Чайковського в Москві, ім. Карла Нільсена в Оденсе, ім. Бенджаміна Бріттена в Лондоні та інші). Крім того, професор постійно очолював Український міжнародний конкурс скрипалів ім. Лисенка в Києві, а 2004 року став артистичним директором Britten Kyiv Festival. Згадує Євген Станкович: «…Це була надзвичайно ерудована людина, котра мала прекрасний професійний вишкіл… Він належав до таких митців, яким нічого не треба пояснювати – достатньо півслова з боку автора… Не пам’ятаю, щоб у нього виникали якісь конфлікти на творчому або на іншому ґрунті, тому що він завжди казав те, що відповідало дійсності, – ясно, конкретно, коротко і точно. В нього не було сентиментів. Він мав якість, яка дуже заважає людям, – висока принциповість і до виконання, і до музикантів… Я не чув у нього фальшивих нот. Мені доводилось знати багатьох видатних музикантів, які припускалися неточностей, бо людина – не робот, вона мусить помилятися. У нього я такого не чув. Це свідчить про високу внутрішню дисципліну. Може, це в якійсь мірі і призвело до такого конфлікту його внутрішнього світу із зовнішнім… Которович дуже любив жартувати – це в нього була така харизма нелюдська. Часом впадав у меланхолію… Ну, це буває… Але в нього був такий доброзичливий – не чорний – гумор. Він був світлою людиною». Завтра виповнюються 7 роковини з дня смерті маестро.
Роковини смерті:
65 років з дня смерті Тадеуша Боровського (1922-1951), польського письменника. Учасник Руху Опору, був в’язнем гітлерівських концтаборів (Аушвіц і Дахау). Автор збірок віршів «Де тільки є земля», «Поетичний зошит», циклів оповідань і спогадів про моторошні жахіття концтаборів («Ми були в Освенцімі», «Камінний світ», «Прощання з Марією»). Родом із Житомира. Після війни, в 1946 році вступив до лав комуністичної партії Польщі, 1950 отримав Державну премію, але згодом розчарувався в комуністичній ідеології. Наклав на себе руки у 28 років. Сьогодні вірші й новелістика Боровського – класика польської літератури. Як слушно зауважив російський письменник Дмитро Биков, «Кожен, хто читав книгу Тадеуша Боровського «У нас в Аушвіці», обпалений нею навік. І сам Боровський не зумів жити з цією пам’яттю – наклав на себе руки через 6 років після звільнення у віці 28 років. Йому все здавалося, що він… вижив за чужий рахунок…» Так само як і Боровський, не зміг жити з вантажем минулого й ще один в’язень гітлерівських таборів – італієць Прімо Леві, автор книги про перебування в Аушвіці «Чи людина це?».
45 років з дня смерті Джима Моррісона (1943-1971), американського співака, поета, лідера легендарного гурту The Doors – одного з найрадикальніших і похмурих рок-гуртів 60-х років ХХ ст. Як зазначив один із критиків, Моррісон не лише «писав так само, якби Едгар Аллан По дивним чином опинився б раптом в епоху хіпі, але й жив так само як той – котився прямісінько до сумного кінця в стічній канаві». Моррісон помер за нез’ясованих обставин у Парижі, куди приїхав зі своєю подругою, аби відпочити від виснажливих виступів на сцені та написати нову книжку віршів. Подейкують, що причиною смерті 27-річного музиканта і поета були наркотики. Похований Джим Моррісон на кладовищі Пер-Лашез. Його могила і по сьогодні є центром паломництва як давніх, так і нових шанувальників його творчості. Мабуть що музика The Doors – темні, «нічні» тексти в пульсуючому, тривожному ритмі, завжди матиме свого вдячного слухача. Нині це вже класика. Як і «Бітлз». Лише інший полюс. Або як темний бік Місяця. Композиція The End з дебютного альбому гурту увійшла до відомого фільму Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні» (1979) і стала не лише бездоганним супроводженням перших кадрів стрічки (рідкісне, стовідсоткове співпадання музики з візуальним зображенням), але й, по суті, рефреном усього фільму; важко навіть і уявити замість цієї композиції якусь іншу річ. Щодо самого Моррісона, то досить відомою є його фотографія 1966 року де він в українській вишиванці – справжній красень, ще не виснажений героїном та ЛСД.
