2 липня. Пам’ятні дати

02.07.2016 08:00 902

Сьогодні День Дніпра – свято головної ріки українців.

Назва річки «Дніпро» вперше трапляється в літературних пам’ятках першої половини IV століття нашої ери. Походить від давньосхідноіранського «велика ріка». Давні греки називали Дніпро Борисфеном, що означає «той, що тече з Півночі», предки українців, давні східні слов’яни – Славутичем («син слави») – ця назва й досі іноді використовується як синонім, особливо як поетична назва. Ідея святкування Дня Дніпра виникла у жовтні 2002 року, під час проведення Міжнародного Дніпровського форуму громадських екологічних організацій Білорусії, Росії та України. Досі дата проведення Дня Дніпра на законодавчому рівні не встановлена, хоча вже стає традицією в різних країнах та містах цей день відзначати у першу суботу липня. Дніпро – третя за довжиною і площею басейну ріка Європи (після Волги і Дунаю). Довжина ріки – 2201 км (у межах України 981 км), площа басейну 504 тис. кв.км. У басейні Дніпра близько 32 тисяч водотоків, серед яких 89 – ріки завдовжки 100 км і більше. Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80% загальноукраїнських. Дві третини території країни забезпечує Дніпро водою, зокрема 30 млн. людей, 50 великих міст і промислових центрів користуються водою Дніпра. На Дніпрі розташовані українські міста Київ, Канів, Черкаси, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ (нині теж Дніпро), Запоріжжя, Нікополь, Херсон. У Дніпрі водиться 65 видів риб із 72, зареєстрованих в Україні. Основні промислові види риб – лящ, судак, короп, щука, окунь, товстолобик, білий амур. На правому березі Дніпра розташований Канівський заповідник.

День працівника Державної податкової служби України. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 1506/2005 від 24 жовтня 2005 р. щорічно в цей день.

Міжнародний день кооперативів. Відзначається у першу суботу липня за рішенням 49-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1994) починаючи з 1955 р. з нагоди 100-ліття Міжнародного кооперативного альянсу (МКА).

Міжнародний день спортивного журналіста. Відзначається з ініціативи Міжнародної асоціації спортивної преси з 1995 року. 2 липня 1924 року на міжнародному конгресі в Парижі була утворена Міжнародна асоціація спортивної преси (АІПС). На сьогодні членами асоціації є національні об’єднання спортивних журналістів 150 країн світу, зокрема й України. АІПС виступає в якості посередника між міжнародною пресою, спортсменами і спонсорами, організовує зібрання й семінари для журналістів-початківців. Спорт є не тільки предметом загальної уваги та інтересу, але й важливим фактором виховання молоді, зміцнення здоров’я людей, міждержавних відносин. Знаходячись в епіцентрі подій, розповідаючи про проблеми фізичної культури і спорту, спортивні журналісти активно сприяють їхньому вирішенню. Асоціація спортивних журналістів України (АСЖУ) була створена на з’їзді спортивних журналістів країни 26 червня 1999 року. У неї ввійшли представники газет і журналів, інформаційних агентств, телебачення й радіо, інтернет-видань, фотожурналісти, співробітники прес-служб спортивних клубів. Основна мета АСЖУ, спадкоємиці Федерації спортивних журналістів України, створеної у 1991 році, – захист законних творчих, соціальних, економічних, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів своїх членів як в Україні, так і в інших країнах. А також активне сприяння розвитку фізкультури й спорту, спортивної журналістики по всій території України. Прикметно, що в Україні не існує жодного навчального закладу, який би готував спеціально спортивних журналістів чи коментаторів. Більшість сучасних українських спортивних журналістів – це спортивні фанати з освітою різного профілю.

Ювілеї дня:

530 років від дня народження Якопо Сансовіно (1486-1570), італійського архітектора і скульптора, однієї з центральних постатей доби Високого Відродження. Народився у Флоренції. Там спочтку і працював: прикрашав вулиці і площі міста для святкових церемоній і урочистостей, виконував громадські та приватні замовлення. У 1527 році архітектор переїхав у Венецію, багату патриціанську республіку, де вже через два роки був призначений головним архітектором Республіки. На кінець ХV століття у Венеції були споруджені головні міські будівлі, тепер треба було їх об’єднати в єдиний ансамбль. І Сансовіно блискуче впорався з цією надзвичайно складною містобудівною задачею. Перше, що він зробив – побудував нову будівлю бібліотеки Сан-Марко (нині бібліотека Марчіана – найбільша бібліотека Венеції) паралельно будівлі Палацу дожів. Це одразу ж вирішило декілька задач. Утворилась ще одна чарівна площа, яку називають П’яцетта, що означає маленька площа, вона з’єднується під прямим кутом з площею Сан-Марко і тим самим пов’язує палац з іншими будівлями. Крім того, новаторською була і сама будівля бібліотеки – створений Сансовіно новий тип громадської споруди майже на два століття став зразком для архітекторів. У Венеції Сансовіно виконав серію рельєфів зі сценами життя св. Марка для кафедрального собору, здійснив декоративне завершення дзвінниці на площі Святого Марка, брав участь у реставрації Палацу дожів. Сансовіно приїхав у Венецію 40-річним зрілим архітектором і скульптором, але він досить швидко відчув особливості цього дивовижного міста, збудованого на островах, тому змінилася і його творча манера – вона стала більш вишуканою, легкою, декоративною. Доля у Сансовіно також була легка та щаслива, хоча серед художників це трапляється не так вже й часто. Більшість його задумів було втілено у життя. У нього було чимало учнів, серед них найвідоміший – Бартоломео Амманаті, котрий працював у Венеції і Падуї. Сучасники вважали, що Сансовіно у чомусь поступається Мікеланджело, але у чомусь навіть його і перевершує, і така висока оцінка його творчості свідчить про надзвичайну популярність майстра у сучасників. Дж. Вазарі відзначає, що хоча художник багато працював, і ніколи не знав творчої втоми, він завжди знаходив час для розваг, які надзвичайно любив. Сансовіно помер, коли йому виповнилося 84 роки, «… вся Венеція жалкувала за ним», - так пише Вазарі.

220 років від дня народження Міхаеля Тонета (1796-1871), австрійського і німецького майстра-мебльовика, засновника всесвітньо відомої меблевої фірми «Тонет».

110 років від дня народження Ганса Альбрехта Бете (1906-2005), фізика-теоретика, одного з творців атомної бомби, лауреата Нобелівської премії з фізики (1967). Професор фізики Корнельського університету (США). В 1933 р. емігрував з Німеччини. З 1935 р. – у США. Автор фундаментальних праць з квантової механіки, ядерної фізики, квантової теорії твердого тіла, астрофізики. Після Другої світової війни очолив теоритичний відділ секретної лабораторії в Лос-Аламосі з розробки першої атомної бомби. Відіграв провідну роль у розрахунках критичної маси зброї і розробці теоретичних основ методології ядерного вибуху.

Роковини смерті:

450 років з дня смерті Нострадамуса (Мішель Нотрдам; 1503-1566), французького лікаря і астролога. Лейбмедик Карла ІХ, відомий як автор «Століть» («Центурій»), де пророкуються майбутні події європейської історії. Перше видання пророцтв, написаних рифмованими чотиривіршами – катренами, здійснено у 1555 році.

55 років з дня смерті Ернеста Міллера Гемінґвея (1899–1961), американського письменника, журналіста, лауреата Нобелівської премії з літератури (1954), одного з найвідоміших американських письменників «загубленого покоління», кому вдалося надзвичайно вдало поєднати високу літературу з масовістю. Автор романів «Прощавай, зброє!», «По кому подзвін», збірок новел «Чоловіки без жінок», повісті-притчі «Старий і море». Вже після смерті письменника побачила світ книжка мемуарів «Свято, яке завжди з тобою», присвячена Парижу. Знаменитим є гемінґвеївський стиль: лаконічні, «рублені» фрази та максими, які так і норовлять скалкою «засісти» в пам’яті: «Людину можна знищити, але не можна перемогти»; «Що заважає письменнику? Випивка, жінки, гроші, честолюбство. А також відсутність випивки, жінок, грошей і честолюбства»; «У ліжку всі одного зросту»; «Багаті – нудний народ … Нудні і всі на один лад»; «Життя – це взагалі трагедія, кінець якої давно визначений»; «Чоловік не має права віддавати богові душу в ліжку. Або в бою, або куля в лоб». Останнє – наче про себе писав, адже пішов із життя «татусь Гем» саме так, хіба що не в лоб, а в рот вистрілив із мисливської рушниці. Зробив це, коли хвороба стала нестерпною. До речі, в 30-х роках у нацистській Німеччині книги Гемінґвея кидали у вогонь – гітлерівці знайшли в них щось «дегенеративне». Натомість у Радянському Союзі у той самий час американця активно друкували, називаючи «борцем з капіталістичною дійсністю» та «антифашистом». Щодо останнього, то це була чистісінька правда. Але пролетарських письменників і функціонерів від літератури коробив ґемінґвеївський смак до життя та описання любовних сцен – максимально точно, без «сюсі-пусі» та іншого псевдоромантичного туману. Радянські критики вбачали в цьому «животные исполнение желаний окопного солдата империалистической армии» - наче бажання може бути комуністичне, імперіалістичне, американське чи італійське, а не чоловіче чи жіноче. Читачі ж були у захваті – їм відкривався інший світ, де були надрив, красиві почуття і красиві люди, а не безликі стосунки «строителей коммунизма». Починаючи з 40-х років «любов» до Гемінґвея в СРСР завершилася – каменем спотикання став роман «По кому подзвін» (1940), присвячений громадянській війні в Іспанії. Культовим письменником у СРСР він знову став лише під час хрущовської «відлиги». Світ Гемінґвея – це суто чоловічий світ першої половини ХХ сторіччя: війна, полювання, риболовля, спорт, коррида, і звісно, жінки – часом стерви, часом ангелоподібні, але неодмінно вродливі. Війну Гемінґвей ненавидів, називав її «невпинно зухвалим, смертовбивчим, брудним злочином». А ще вважав, що війну затіває свинота, яка максимально наживається на ній. І першого ж дня потрібно розстрілювати призвідників за вироком народу. Сьогодні у світовій літературній моді інші персонажі, інші твори. Але, якщо заманеться почитати чогось справжнього, то варто взяти щось із Гемінґвея – жоден Коельйо йому і в слід ступити не годен.

Торік пішов з життя Петро Кіндратович Король (1941–2015), український важкоатлет, олімпійський чемпіон, світовий рекордсмен. Олімпійський чемпіон ХХI Олімпіади в Монреалі (1976), триразовий чемпіон світу (1974, 1975, 1976), чемпіон Європи (1973), встановив 12 світових рекордів.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-