1 липня. Пам’ятні дати

01.07.2016 08:00 704

Сьогодні День архітектури України – професійне свято українських архітекторів.

День архітектури відзначається згідно з Указом Президента України «Про День архітектури України» від 17 червня 1995 року, щороку цього дня. Свято було встановлено «на підтримку ініціативи архітекторів  та  містобудівників, їх творчих спілок, працівників  проектних  організацій  і  місцевих органів містобудування та архітектури». «Архітектура – єдність користі, міцності та краси», - так писав видатний римський архітектор Марк Поліон Вітрувій у 2-й половині І ст. до н.е. Українська архітектура пройшла чималий еволюційний шлях, аби поєднати в собі ці три складові – від перших людських жител часів раннього палеоліту на стоянках біля сіл Мізин та Пушкарі на Чернігівщині до величних соборів Богородиці Десятинної й Софії Київської, про яку церковний діяч часів Ярослава Мудрого Іларіон писав: «Церква дивна і славна всім навколишнім країнам, і немає такої у всій північній землі від сходу до заходу». Про майстрів часів Ярослава є деякі згадки в письмових джерелах. Так, у 1026 році вишгородський «градник» (будівничий міських укріплень) Мироніг будував у Вишгороді, під Києвом, на замовлення Ярослава дерев’яну церкву Бориса і Гліба, «о п’яти верхах». Пізніше, в 1072 році, дерев’яну церкву у Вишгороді будує «старійшина огородників» (тобто будівничий міської огорожі) Ждан Микола. Це перші відомі нам імена давньоруських архітекторів. На жаль, останнім часом українцям, на відміну від талановитих пращурів, особливо нічим хизуватися перед світом – вітчизняна архітектура відома хіба що двома «яскравими» аспектами. Перший – це втілення новітнього українського мінімалізму і функціоналізму горезвісний маф, або, як його називають у народі просто «ларьок», або ж генделик, а інший – велетенські маєтки олігархів – здебільшого ідеальні зразки кітчу. Щоправда, останні свідчать радше про смаки грошовитих замовників, аніж про архітекторів. Серед лауреатів престижної Прітцкерівської премії – архітектурного аналогу Нобелівки – українців не помічено. Навіть серед номінантів. Нині понад 1000 українських архітекторів та інших фахівців, діяльність яких пов’язана з архітектурою, об’єднує Національна спілка архітекторів України – громадська творча організація. Першого понеділка жовтня відзначається також Всесвітній день архітектури – міжнародне професійне свято архітекторів і поціновувачів світових архітектурних шедеврів.

Національне свято Канади – День Канади (1867). 1 липня 1867 року королева Великобританії Вікторія підписала «Акт про Британську Північну Америку» (прийнятий англійським парламентом у березні 1867), що проголошував Канаду самоврядним двомовним домініоном Британської імперії (Канадська конфедерація, або «Домініон Канада»).

Католики сьогодні відзначають свято Пресвяте Серце Ісуса.

Ювілеї дня:

370 років від дня народження Ґотфріда Вільгельма Лейбніца (1646-1716), німецького філософа, просвітителя, вченого-енциклопедиста, члена Паризької АН. Засновник і президент Бранденбурзького наукового товариства (згодом Прусська, а потім Берлінська академія наук). У галузі математики завершив незалежно від Ісаака Ньютона створення диференціального та інтегрального числень. У фізиці відкрив закон збереження кінетичної енергії, сформулював один із найважливіших принципів фізики – принцип найменшої дії. Цього філософа і науковця називають «найбільш всеосяжною головою, котра на зламі ХVІІ й ХVІІІ століть мислила по-філософськи, у час, що не був бідний на філософські голови». Взагалі-то Лейбніц був вундеркіндом: читання, письма і латинської мови він вивчився самостійно. Потім навчався філософії та юриспруденції у Ляйпціґу, слухав лекції з математики у Єні. 21-річним захистив докторську дисертацію. Працював юристом при дворі курфюрста Йоганна Філіпа фон Шьонборна. Згодом було чотирирічне відрядження до Парижа; спілкувався Ляйбніц і зі своїми лондонськими, віденськими, берлінськими та гаазькими колегами, зокрема й із Спінозою. Він об’їздив уздовж і поперек усю Європу, але переважну більшість свого життя мешкав у Ганновері, там займався юриспруденцією, був придворним історіографом та бібліотекарем курфюрста, листувався з європейськими вченими. Ганновер він не любив і залюбки б полишив місто, але ганноверський двір його не відпускав, хоча Ляйбніц і пережив чотирьох курфюрстів. Там він і похований у Нойштедтеркірхе. За свої 70 років Лейбніц зробив надзвичайно багато, але величезна кількість проектів визначного вченого залишилися нереалізованими: зокрема, грандіозний намір створити універсальну енциклопедію, здійснити правову реформу, написати повну історію дому Вельфів, а також проект примирення церков.

Фото: twiter

100 років від дня народження Олівії де Хевілленд (1916), англо-американської актриси кіно, виконавиці ролі Мелані в картині «Звіяні вітром». Крім того знімалась у фільмах «Капітан Блад» (у вітчизняному прокаті – «Одіссея капітана Блада»), «Пригоди Робіна Гуда», «Кожному своє» (премія «Оскар», 1947), «Спадкоємиця» (премія «Оскар», 1950), «Рой». Олівія де Хевілленд залишається на сьогодні однією з останніх живих кінодів 30-х років.

90 років від дня народження Ганса Вернера Генце (1926-2012), німецького композитора і диригента. Автор опер «Король-олень», «Елегія молодим закоханим», «Молодий лорд», балетів «Ідіот», «Соловей імператора», симфоній, концертів, музики до фільмів «Мюріель, або Час повернення», «Зганьблена честь Катарини Блюм», «Любов Свана».

70 років від дня народження Леслі Карон (1946), американської актриси і танцівниці. Виступала у спектаклях балету Єлисейських Полів у Ролана Петі. Знімалась у фільмах «Американець у Парижі», «Габі», «Жіжі», «Чи палає Париж?», «Гарем», «Валентино», «Шоколад».

75 років від дня народження Альфреда Гудмана Гілмана (1941-2015), американського вченого-медика, професора-фармаколога, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1994; спільно з М. Родбеллом) за відкриття так званих G-протеїнів, що мають велике значення для передачі сигналів клітинам. Порушення функцій цих протеїнів може призвести до таких захворювань як діабет і алкоголізм.

75 років від дня народження Майрона Шкоулза (1941), американського економіста канадського походження, лауреата Нобелівської премії (1997), одного з авторів фінансової моделі Блека-Шкоулза (моделі ціноутворення опціонів).

75 років від дня народження Віталія Романовича Лисенка (1941-1999), українського хорового диригента, заслуженого діяча мистецтв України (1982), професора Київської консерваторії (з 1991). У 80-х роках минулого століття – хормейстер Київського театру опери та балету; керівник самодіяльних хорів. 

Фото: facebook

Сьогодні виповнилося б 55 років принцесі Уельській Діані (1961-1997), або, як її лаконічно називали шанувальники – леді Ді. Діана Френсіс Спенсер народилася в аристократичній британській родині. Коли їй виповнилося 8 років – батьки розлучилися. Це було величезним ударом, травмою на все життя. Натомість з’явилася мачуха, яка не вирізнялася щиросердістю до малих нащадків графа Спенсера. Дівчинка росла надзвичайно чутливою, потерпаючи від нестачі батьківської любові. Вчилася в привілейованій школі, але не надто успішно – єдиною віддушиною були музика і танці. В 16 познайомилася з Чарльзом – майбутнім чоловіком. Той приїхав до Елторпа (родовий маєток Спенсерів) на полювання. Він видався їй надзвичайно самотньою людиною. Якщо поєднаються дві самотності, то з цього може вийти щось гарне і світле, наївно гадала Ді. У 20 вона стала його дружиною. 29 липня 1981 року, у день їхнього весілля, на вулицях Лондона зібралося понад 600 тисяч люду, ще 750 мільйонів спостерігали за церемонією по телебаченню. На Діані було 40 метрів шовку кольору слонової кістки, усіяного перлами, на голові – діадема з діамантами, в серці – любов і надія. Наступного року у подружжя народився первісток Вільям, у 1984 – Гаррі. А вже в 1995 році сталося непередбачуване і нечуване.  Діана дала сенсаційне інтерв’ю «Панорамі», де без зайвих слів назвала шлюб з Чарльзом «казочкою», яку всі хотіли бачити і в яку всі хотіли вірити, а ще додала, що воліла б бути «королевою людських сердець, аніж королевою цієї країни». Потім було розлучення, скандальний зв’язок леді Ді з сином єгипетського мільярдера з темним минулим (йому приписували навіть торгівлю зброєю)… Папарацці старалися: чатували де тільки могли, видаючи сенсаційні знімки для пожадливої публіки, наче гарячі перепічки для зголоднілих: ось Діана у фітнес-клубі, ось на розкішній яхті – міцна чоловіча рука єгипетського плейбоя хазяйновито покоїться на талії британської аристократки, ось парочка у готелі… Далі була страшна автокатастрофа у тунелі під мостом Альма, смерть і похорони, які побили всі рекорди за масовістю – тут вже кожен, хто до того був лише вуайором, міг по-святенницьки зітхати, втираючи сльозу: «Бідолашна Діана!» Сентиментів у похорони, що уподібнилися величній античній виставі, підкинув Елтон Джон, заспівавши знамениту композицію Candle in the Wind («Свіча на вітрі») – щоправда, пісня була ремейком оригінальної версії 1973 року, присвяченої іншій славетній білявці – Мерилін Монро (досить символічний і промовистий збіг). Покійних єднало не тільки біляве волосся і надлюдська слава, але й самотність. Переступаючи поріг королівського палацу, леді Ді й сама повірила в казку, але виявилося, що це зовсім не казка, а просто життя: чоловік-принц – звичайний чоловік і у нього, як виявилося, є коханка, спроби розібратися у собі і власному родинному житті ні до чого не призвели, розуміння й живого відгуку від свекрухи-королеви теж не дочекаєшся. Спочатку вона намагалася жити за правилами Букінгемського палацу, відповідати віками усталеним нормам, протоколу, звичаям, неписаним вимогам, але, зрештою, не витримала. Перемогла її жива емоційність і пристрасність. Вона наважилася привселюдно скинути залізні лати королівської величності та незворушності, коли ж скинула, то всі побачили скривавлену наготу її душі. Цей відчайдушний жест додав їй бонусів всенародної любові, але не викликав жодного поруху на обличчі Єлизавети ІІ. Незворушність за будь-яких обставин, уміння «тримати обличчя» - фірмовий стиль британської королівської династії. У надмірно емоційній поведінці там вбачають невибачливу слабкість. Мабуть тому леді Ді довелося піти – спочатку з королівської родини, а потім і з життя. Тепер у Королівському палаці знову все спокійно. Лялечка Кейт – слухняна дівчинка, розумниця, міцний горішок – тендітними плечима їй вдається тримати те, що не змогла (чи не захотіла) тримати її бунтівна попередниця – і тепер на фасаді британської монархії ані тріщинки – королівська ідилія відновлена, мов обличчя старіючої красуні після вправної пластики.  А леді Ді – одвічна принцеса, яка так і не стала королевою, – усміхається нам з небес своєю «дивовижною усмішкою блакитних очей», де поєдналися зачаєна гіркота самотності і довіра, душевний біль і щемлива ніжність. Її розтиражований образ, що давно став надбанням світового маскульту, вперто продовжує зберігати чистоту, залишаючись «незалапаним» попри те, що мільйони норовлять власноруч помацати цей королівський глянець.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-