25 червня. Пам’ятні дати

25.06.2016 08:00 1083

Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження Івана Петровича Крип’якевича (1886–1967), видатного українського історика, академіка, члена НТШ. 

Іван Крип’якевич народився у Львові. Його батько Петро – вчений-теолог походив з давнього холмського роду, який налічував не одне покоління священиків. З дитинства Іван кохався в іторії та літературі. Згодом ця глибока зацікавленість знайде продовження і під час навчання в гімназії, і в Львівському університеті, де молодий Крип’якевич навчався на філософському факультеті впродовж 1904-1909 років. Саме тут він почав формуватись як здібний науковець і дослідник.  Наукову діяльність Іван Крип’якевич розпочинав під керівництвом Михайла Грушевського, був одним з найкращих його учнів. Грушевський залучив його до ведення семінарів в НТШ, клопотався про закордонні відрядження молодому вченому. Саме під керівництвом Михайла Грушевського Іван Крип’якевич опрацьовував проблематику української козаччини, яка на багато років визначила його реноме як історика. Подальша його дослідницька діяльність пов’язана з освітянським рухом, популяризаторською журналістикою. В період польського панування у Галичині він був професором в таємному українському університеті у Львові (1921-1923) і секретарем – Історично-філософської секції НТШ (з 1920). Це були складні часи, малосприятливі для української науки. Не стали вони кращими і в добу першого загарбання Західної України більшовицьким режимом. Тоді Іван Петрович обіймав посаду завідувача кафедри історії України Львівського університету ім. Івана Франка й завідувача відділу історії України АН УРСР. У часи німецької окупації України вчений не залишив рідного Львова, працював в Українському видавництві, як міг боронив вітчизняну науку від гітлерівського культурного блюзнірства. Однак після війни саме за це був відкликаний до Києва на скромну посаду наукового співробітника Інституту історії України, де почалася його активна ідеологічна проробка та анафемування його праць. Критикувалася навіть його дружба з Михайлом Грушевським. Все ж, зрештою, високий науковий авторитет Крип’якевича переміг політичні заборони, і він повернувся до Львова, де довгі роки очолював Інститут суспільних наук АН УРСР. Згодом за свої видатні заслуги в галузі української історії удостоївся звання академіка (1958), однак у партократів від науки так і залишився з тавром «буржуазного вченого, націоналіста». Іван Крип’якевич є автором численних підручників і оглядових курсів історії України, які сприяли утвердженню державницької концепції історії України. Наукова спадщина академіка велика і розмаїта. Він – автор понад 700 історичних монографій та розвідок. Великого розголосу набула його серія нарисів з історії доби національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність в середині ХVІІ століття. Вінцем його досліджень стала монографічна студія «Богдан Хмельницький». Йому належить одна з найкращих узагальнюючих праць з вітчизняної минувщини «Історія України». Під науковим керівництвом академіка Крип’якевича сформувалася генерація істориків, багато з яких є й нині найбільшими авторитетами в українській історичній науці. На початку 90-х років, під час реорганізації львівського науково-дослідного Інституту суспільних наук на Інститут українознавства НАН України, йому присвоїли ім’я Івана Петровича Крип’якевича.

День митної служби України. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 353/92 від 22 червня 1992 р. щорічно в цей день.

День моряка. Встановлено Резолюцією Дипломатичної конференції Міжнародної морської організації (ІМО). Свято відзначається ООН щорічно.

Ювілеї дня:

 145 років від дня народження Володимира Митрофановича Арнольді (1871–1924), українського і російського ботаніка. Автор праць з ембріології і цитології голонасінних, систематики і географії водоростей. Заснував харківську школу альгологів.

105 років від дня народження Вільяма Хоуарда Стайна (1911–1980), американського біохіміка, спеціаліста в області хімії білків, лауреата Нобелівської премії з хімії (1972).

90 років від дня народження Інгеборг Бахман (1926-1973), видатної австрійської письменниці, однієї з засновниць нової німецькомовної поезії повоєнного періоду. Вивчала філософію в університетах Граца, Інсбрука, Відня, доктор філософії (докторська дисертація на тему «Критичне сприйняття екзистенціальної філософії Мартіна Гайдеггера», у якій Бахман назвала ідеї Гайдеггера спробою «звабити німців мислити ірраціонально»). Відомою стала завдяки своїй ретельно зашифрованій ліриці, в якій надзвичайно експресивною мовою передавала відчуття екзистенціальної загрози. Її знаменита фраза: «Де починається фашизм? Він починається у міжлюдських стосунках… У цьому сенсі війна триває завжди» – викликала бурхливу дискусію і мала чималий вплив на всю післявоєнну німецькомовну літературу. Творам Інгеборг Бахман притаманне поєднання багатої символічної образності з абстрактною раціональністю і точністю мови. Мові вона приділяла особливу увагу (вплив Вітгенштейна): «…якщо мова письменника не має певної сили, то й те, що письменник говорить, теж не має жодної сили», або: «…варто спробувати говорити не більше, аніж ти у змозі сказати». Автор збірок віршів «Відкладений час», «Закляття Великої Ведмедиці», збірок оповідань «Тридцятий рік», «Симультан», роману «Малина». Є також автором радіоп’єс, лібрето опер та балету «Ідіот» (1953, за Ф. Достоєвським). З 1953 р. жила в Італії, в Римі. Там і померла – у 47 років, унаслідок нещасного випадку (пожежа у власній квартирі від недопалка).

85 років від дня народження Віталія Макаровича Русанівського (1931–2007), українського мовознавця, доктора філологічних наук, академіка НАН України. З 1957 р. працював в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (у 1981-1996 рр. – директор). Розробляв проблеми сучасної української літературної мови, її історії, історичної граматики. Як член редколегії «Словника української мови» в 11 томах (1970-80; Державна премія СРСР, 1983) розробляв проблематику лексикографування термінології різних наук, зокрема суспільно-політичної.

75 років від дня народження Дені Аркана (1941), канадського (квебекського) кінорежисера, сценариста, одного з найвідоміших кінематографістів Канади. Зняв фільми «Занепад американської імперії» (приз ФІПРЕССІ МКФ у Канні, 1986, дев’ять канадських національних кінопремій), «Ісус із Монреаля» (приз МКФ у Канні, 1989), «Навала варварів» (приз МКФ у Канні, 2003; премії «Оскар», 2004; «Сезар», 2004; «Давид ді Донателло», 2004). Неодноразовий номінант на премію «Оскар».

Роковини смерті:

100 років з дня смерті Томаса Ейкінса (Ікінса; 1844-1916), американського живописця, одного з найвідоміших майстрів портрета і жанрових картин у США ХІХ ст.

65 років з дня смерті Осипа Петровича Куриласа (1870-1951), українського живописця, графіка. Художник-портретист, книжковий графік. Один з основоположників українського модерного релігійного мистецтва. Автор творів на релігійну тематику («Богородиця», «Преображення»). Працював також у галузі жанрового («Жебраки, «Сільська дівчина», «Бездомні», «Гуцульська пара») та портретного живопису (портрети Тараса Шевченка, Андрея Шептицького, князя Володимира). Ілюстратор творів Василя Стефаника, читанок та букварів. Творець декількох відомих іконостасів у Галичині й Америці.

7 років з дня смерті Майкла Джексона (1958–2009), американського співака, танцюриста, композитора, аранжувальника, хореографа, однієї з найяскравіших зірок світового шоу-бізнесу, короля поп-музики 2-ї половини ХХ століття. З дитинства він виступав на сцені і почувався на ній найкомфортніше – це було, можливо, те єдине місце, де він міг бути самим собою – Майклом Джексоном. Поза сценою він одягав маску, змушений був грати якісь ролі. Музикант вважав, що його послали в цей світ, аби нести людям своєрідну благу звістку через танець і пісню. Але комплексу месії у нього не було – це самі люди бачили в ньому бога. До кінця днів Джексон відчував гордість і гіркоту, згадуючи власне дитинство. Гордість – через те, що завдяки таланту й надзвичайній працездатності зумів зажити  слави й займатися улюбленою справою, якою для нього стала музика, а гіркоту  через те, що в нього, по суті, не було звичайного дитинства – лише праця і піт. І як своєрідний бонус – аплодисменти публіки. Та чи могли вони втішити його? Замінити недоотриману батьківську любов, увагу, ласку? Звісно, що ні. « «Мій батько був геніальним менеджером, але я хотів, аби він був звичайним татком», - з сумом констатував Майкл. А ще музикант стверджував, що найбільший вплив на нього справила музика Петра Ілліча Чайковського. Він просто марив його «Лускунчиком», намагаючись проникнути в таємницю генія – як досягти того, аби кожна мелодія, кожна пісня лунала б так само просто і була б хітом? Саме це він і намагався втілити впродовж свого не такого вже й довгого життя… Про надзвичайну популярність короля поп-музики й зараз, через декілька років після смерті, свідчить той факт, який фурор викликав його ж таки виступ 18 травня 2014 року в Лас-Вегасі, під час щорічної церемонії вручення нагород журналу Billboard. Звісно, співав і танцював не покійний Майкл, а його голограма – копія Джексона блискуче виконала Slave to the Rhythm з його останнього альбому в супроводі живих людей – танцівниць і танцюристів. Ілюзія присутності «воскреслого» Джексона була настільки сильною, що публіка просто шаленіла. Овації у велетенській залі MGM Grand Garden Arena не вщухали хвилин із десять, багато хто з присутніх плакав. «Чим більша зірка, тим більше брехні»; «Якщо, приходячи в цей світ, ти відчуваєш, що тебе люблять, і покидаючи його, так само відчуваєш любов, то все, що станеться між цими двома подіями, поправно» (Майкл Джексон).

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-