23 червня. Пам’ятні дати

День встановлений у грудні 2010 року згідно з рішенням ГА ООН з метою привернення уваги світової спільноти до важкого становища овдовівших жінок та їх дітей, які після втрати годувальника часто потерпають від голоду, холоду, хвороб, відсутності доступу до спадщини та взагалі до будь-яких засобів до існування. По них не ведеться статистика, їх не помічають дослідники, ними не опікується державна і місцева влада, їх обходять увагою організації громадського суспільства – становище вдів залишається практично малопомітним. Разом з тим, жорстоке поводження з вдовами та їх дітьми є одним із найгрубіших порушень прав людини. Мільйони вдів у всьому світі (особливо в країнах Азії та Африки) змушені жити у цілковитих злиднях, з підірваним здоров’ям, без даху над головою, щоденно піддаючись насиллю та остракізму місцевих громад. В Індії, наприклад, 40 млн вдів, з яких 15 тисяч опиняються на вулиці після смерті чоловіка. Безліч жінок стають вдовами у результаті збройних конфліктів. У багатьох країнах світу соціальний статус жінки невід’ємно пов’язаний зі статусом чоловіка, отже, в разі його смерті жінка чи не автоматично позбавляється місця в суспільстві. Для багатьох втрата чоловіка стає лише першим ударом у низці випробувань. Навіть у тих країнах, де правовий захист досить широко практикується, вдови можуть піддаватися соціальній маргіналізації. Для України, враховуючи війну на сході країни, Міжнародний день вдів віднедавна теж є надзвичайно актуальним, адже чимало молодих українських жінок стали вдовами, втративши чоловіків, годувальників, батьків власних дітей, залишившись сам на сам з власним горем і самотністю.

Сьогодні День державної служби Організації Об’єднаних Націй. Проголошений на 57-й сесії ГА ООН згідно з резолюцією від 20 грудня 2002 року на відзнаку внеску державної служби в процес розвитку. ООН закликала держави-члени організувати в цей день спеціальні заходи для висвітлення значення державної служби в житті суспільства, внеску в процес його розвитку, проводити нагородження державних службовців, а також орієнтувати життєві інтереси молоді у напрямку ухвалення рішень щодо кар’єри державного службовця. Цього ж дня відзначається і День Державної служби в Україні, встановлений згідно з Указом Президента № 291/03, від 4 квітня 2003 року.

Разом з тим, сьогодні Міжнародний Олімпійський день . Відзначається щороку в різних країнах у різні дні на відзнаку річниці створення МОК (23 червня 1894, Париж) – керівного органу сучасного олімпійського руху. Святкування Олімпійського дня затверджено в січні 1948 року на засіданні МОК у швейцарському місті Санкт-Моріці. Щороку в різних країнах проводяться масові пробіги, учасники яких отримують пам’ятні дипломи за підписом президента МОК.

Події дня:

170 років тому (1846) бельгійський майстер духових інструментів Адольф Сакс запатентував саксофон. Адольф Сакс закінчив Паризьку консерваторію (клас кларнета), у 28 років відкрив у Парижі фабрику духових інструментів. Працюючи над удосконаленням бас-кларнета, музикант і винайшов новий інструмент, який невдовзі було названо його ім’ям. Він взяв кларнет, замінив дерево на метал, приладнав більш зручний мундштук і змінив переріз, зробивши інструмент розширеним донизу. До того ж він обладнав новий інструмент більш прогресивною гобойною і флейтовою аплікатурою. 23 червня 1846 року музикант одержав патент на винайдений інструмент, а в 1857 році почав викладати клас саксофона в Паризькій консерваторії. Утім, знайшлися недоброзичливці, заздрісники, чи й просто надто ревні консерватори від музики, кому новий музичний інструмент категорично не сподобався. Проти Адольфа Сакса, як зараз би сказали, була розгорнута брудна піар-кампанія, на нього подали до суду. За п’ять місяців до отримання патента Сакс програв справу в суді – його звинувачували в «шахрайстві та фальсифікації». Рішення суду відповідало очікуванням супротивників Сакса: «музичний інструмент під назвою саксофон не існує й не може існувати». Втім, з часом все стало на свої місця. Нині саксофон асоціюється переважно як джазовий інструмент, але колись він таким не здавався. Його використовували як у класичних, так і в більш «легковажних» духових оркестрах. Для перших джазменів Нового Орлеану (звідки власне й пішов джаз) саксофон був надто екзотичним інструментом. Справжнє народження саксофона відбулось у 30-х роках ХХ ст. у Чикаго.

15 років тому (23-27 червня 2001) розпочався п’ятиденний візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну, під час якого понтифік відправив літургії у Києві і Львові, зустрівся з вищим керівництвом країни. Папа також провів беатифікацію святих мучеників за віру серед римо- і греко-католиків. Україна стала четвертою за рахунком традиційно православною країною, в якій побував Іван Павло ІІ.

Ювілеї дня:

80 років від дня народження Річарда Девіда Баха (1936), американського письменника-фантаста, філософа і публіциста. Автор повістей: «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон», «Міст через вічність», «Дар тому, хто народжений літати». Річард Бах служив у ВВС США (керував стратегічним бомбардувальником), тому всі його твори так чи інакше присвячені темі польотів. Через це Баха іноді називають «американським Екзюпері», хоча проза цих двох письменників-пілотів абсолютно різна. Найвідоміший твір Баха – повість-притча «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон». Повість була перекладена в колишньому СРСР у 1974 році в журналі «Иностранная литература» й одразу ж стала надзвичайно популярною. В добу брежнєвського «розвинутого соціалізму» й відносної ситості пронизлива, сповнена потужної внутрішньої енергії історія про мартина Джонатана, який понад усе любив шалену швидкість і свободу, а не їжу, за що й був вигнаний зі зграї, мала чималий успіх. Прикметно, що «Чайку…» досить довго не хотіли друкувати – письменник-початківець отримав до 20-ти відмов із різних видавництв, аж поки знайшлося одне, яке вирішило ризикнути. Твори Баха майже на 100% автобіографічні – власне життя слугує йому невичерпним джерелом натхнення – дитинство, юність, військова служба, стосунки з трьома дружинами, навіть страшна аварія, в яку він потрапив не так давно (його літак упав на електроопору і письменник майже дивом вижив) – все це знаходить місце у його повістях. «Я був таким як і всі. Єдине, що мене вирізняло, я завжди ставив собі запитання «хто ми і чому ми тут». Воно непокоїло мене з дитинства, непокоїть і сьогодні, коли мені майже 80. Я завжди шукав тих, з ким би можна було б поговорити про ці речі, а коли не знаходив, то розмовляв сам із собою, або з персонажами зі своїх книжок… Але коли б мені довелося обирати між польотами і письменництвом, то я б радше вибрав би польоти…», - зауважує в одному з останніх інтерв’ю письменник. Крім усього іншого, є в Баха одна надзвичайно чудова риса – він позбавлений марнославства і не вважає себе літературним гуру чи месією. «Хто я? Звичайний американський прозаїк. Не Лев Толстой, не Стівен Кінг… Так, у мене є маленька сім’я читачів, і я їм надзвичайно вдячний». Так само, як вдячні йому читачі на всіх п’яти континентах за маленького сміливого мартина Джонатана.

75 років від дня народження Лео (справж. – Лев Юрійович) Вітошинського (1941–2008), австрійського гітариста і педагога, українця за походженням.

Роковини смерті:

60 років з дня смерті Рейнгольда Моріцовича Глієра (1875-1956), композитора, педагога. Директор (1914-1920) Київської консерваторії, диригент її симфонічного оркестру і керівник оперної студії. Професор Київської та Московської консерваторій. Автор 5 опер, 7 балетів, зокрема на українську тему – «Тарас Бульба», картини-балету «Запорожці», симфонічної поеми «Заповіт» (пам’яті Т. Шевченка), «Подражаніє Ієзекіїлю» (за однойменним віршем Шевченка), музики до драматичних вистав.