11 червня. Пам’ятні дати

11.06.2016 08:00 913

Червневими днями далекого 1768 року Україна горіла у вогні одного з найгрізніших повстань – Коліївщини

На ту пору  територія України була вже давно поділена між Польщею і Московією згідно з умовами «Вічного миру», укладеного в 1686 році. Лівобережжя належало Росії, Правобережжя – Польщі. На півдні хазяйнували кримські татари та турки. Щодо походження назви повстання, то сталої думки серед науковців тут немає: одні схиляються до того, що назва походить від слова «кіл» (був зброєю частини повстанців), або «колоти», «колій» (коліями називали в Україні тих, хто колов свиней). Причинами Коліївщини були безпросвітна панщина й натиск католицького та уніатського духовенства на православну церкву, впарі зі зловживаннями розквартированих по Україні військ. Головним осередком повстання, місцем, звідки все починалося, став Мотронинський монастир, що розташовувався у Холодному Яру на Черкащині, а одним із його ідейних натхненників був ігумен монастиря, владика Мелхіседек (між іншим, його роль у повстанні остаточно не прояснена; існують думки, що він діяв як таємний агент Москви). До того ж, на той час у самій Речі Посполитій був політичний розбрат: частина польської шляхти, незадоволена нездарним королем Станіславом Понятовським, а також втручанням у внутрішні справи москалів, пішла в опозицію і утворила конфедерацію з центром у м. Бар на Поділлі. Король нічого ліпшого не вигадав, як покликати на допомогу східного сусіда – москалі з радістю відгукнулися – в межі Польщі увійшов московський корпус під проводом генерала Кречетнікова й обложив конфедератів у Бердичеві. Політичні чвари у Посполитій та повстання українців були на руку Росії, адже вони сприяли значному послабленню, як Польщі, так і України. А тим часом серед українського населення, з подачі тих же московських таємних агентів і нишпорок, ширилася чутка, буцімто цариця Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом знищувати польську шляхту. Все це й стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі. Очолив рух запорізький козак Максим Залізняк, якого обрали козацьким полковником. Повстанці, чиї сили з кожним днем зростали, здобули Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. У середині червня була захоплена Умань, що належала магнатові Станіславу Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк найвірніших козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Проте Гонта разом із козаками перейшов на бік повсталих. Після захоплення Умані повстанці влаштували криваву розправу над польськими та єврейськими мешканцями міста (на вулицях лежало понад 2 000 трупів). У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло понад 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запоріжжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили діяти спільно і розпочали каральні операції проти гайдамаків. 26 червня 1768 року російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницьки захопили керівників повстанців – Залізняка, Гонту, Семена Неживого, а їхні загони роззброїли. Гонту москалі віддали полякам, так само як і тих козаків, які мешкали на Правобережжі. Після лютих тортур їх було страчено. Залізняка росіяни «помилували» – били кнутом, вирвали ніздрі, випекли на чолі тавро і заслали на каторгу до Нерчинська, де він й закінчив життя. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали голови і садили на палі. Остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 року і ще довго снилася в страшних снах польським магнатам та шляхті.

Події дня:

72 роки тому (1944) в районі Самбору, що на Львівщині, відбулись збори представників незалежницьких українських політичних сил, на яких була утворена Українська головна визвольна рада (УГВР). На зборах було також ухвалено тимчасовий устрій УГВР, політичну платформу і декларації принципів (Універсал); затверджено текст присяги вояка УПА, обрано бюро ради. Генеральний секретаріат ради вважався підпільним урядом України.

Ювілеї дня:

240 років від дня народження Джона Констебла (1776-1837), англійського живописця, творчість якого справила величезний вплив на розвиток європейського пейзажного живопису. Переважну більшість свого життя академік Лондонської академії мистецтв мешкав у селі; був виключно «живописцем природи» сільської Англії. За висловленням одного критика, життя Констебла так тісно пов’язане з його рідним млином, як життя равлика – з його черепашкою. «Моє скромне мистецтво можна виявити в будь-якій стежці», - говорив Констебл. Він ніколи не шукав у природі надзвичайних, вражаючих ефектів, брав її у звичайному стані, писав завжди з натури і знаходив невичерпне багатство у простих мотивах: видолинок, заводь, міст через струмок, дорога. Як жоден інший художник, Констебл обмежив себе дуже невеликим простором: майже всі його картини написані в одній місцевості. Завдяки цьому він мав нагоду ретельно вивчити атмосферні зміни, впливи світла, погоди. Він мало не першим зрозумів, що один-однісінький куточок місцини вміщує у собі неймовірну кількість різноманітних пейзажів залежно від часу дня, від освітлення. Коли багато років потому Клод Моне писав серію пейзажів з копицею сіна, по-різному освітленою, він, по суті, продовжував справу, розпочату Констеблем.

155 років від дня народження Сигізмунда Владиславовича Заремби (1861–1915), українського композитора, піаніста, диригента і музичного критика. За фахом юрист (закінчив юридичний факультет Київського університету). Музичну освіту здобув у батька – українського композитора, піаніста і педагога Владислава Івановича Заремби, а також у Андрія Казбирюка (автора першого в Україні підручника з гармонії). Був директором музичного училища у Воронежі; з 1901 року – у Петербурзі. Автор «Слов’янського танку і полонезу» для симфонічного оркестру, сюїти для камерного оркестру, струнного квінтету, вокальних і фортепіанних творів, обробок українських народних пісень.

117 років від дня народження Ясунарі Кавабати (1899-1972), видатного японського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1968) «за майстерність розповіді, яка з надзвичайною чутливістю виражає сутність японської душі». Автор повістей: «Країна снігу», «Тисяча журавлів», «Сплячі красуні», романів «Стогін гори», «Давня столиця», оповідань, есе. Витончена простота – основна риса стилю Кавабати. Його творчість – це поєднання традицій давньої японської літератури (зокрема поезії хокку) з естетикою дзен, що заперечує розумове сприйняття світу і стверджує принцип природності й безпосередності. «Все моє життя – це пошук краси, і я буду продовжувати цей пошук до самої смерті», – сказав письменник у своїй Нобелівській промові. В творах Кавабати присутній легкий, ледь вловимий наліт суму, який японці називають словом «сабі», просвітленої печалі чи просвітленої самотності, яку відчуває кожна людина, котра почула беззвучний голос речей, і побачила те, що заховане від тривожного погляду того, хто не бачить виходу з лабіринту, тому що шукає його не в собі. До кінця власного життя Кавабата не розучився дивуватися, бачачи красу снігу, квітів, місяця, восени – кленового листя. Він знав істину: аби відчути лілію, якою вона є, треба «поєднати душу дитини, котра вперше побачила чарівну квітку, і душу Бога, котра знає про лілію все». Українською мовою твори Кавабати вперше переклали в 1976 році (нині вони активно перевидаються), з’являються й нові переклади.

Роковини смерті:

55 років з дня смерті архієпископа Луки (Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького 1877-1961), видатного військового хірурга,  психолога, богослова. Дитинство і юність майбутнього архієпископа минули в Києві, де він закінчив гімназію і художню школу, а згодом, з відзнакою – медичний факультет Київського університету (1903). Войно-Ясенецькому випала важка доля: він зазнав утисків з боку влади, понад 10 років провів у сталінських тюрмах і таборах звідки був звільнений лише під час війни. Був одним з перших хірургів, що ризикнули робити операції на серці й головному мозку. Його медичні праці відомі в усьому світі, а «Нариси гнойної хірургії» стали настільною книгою багатьох лікарів. За цю працю Войно-Ясенецькому в 1946 році була присуджена Сталінська премія І ступеня (сто тридцять тисяч карбованців премії владика віддав дітям війни). Повернувшись після війни на Батьківщину, Войно-Ясенецький прийняв сан архієпископа Сімферопольського і Кримського. Підбиваючи підсумки свого служіння людям, архієпископ Лука писав: «Очень многие говорят и пишут, что я оживил их духовно, возродил к новой жизни… Они пишут, что как ни высока моя медицинская деятельность, но архиерейская неизмеримо важнее. Я и сам так думаю». Похований владика Лука у Сімферополі. У 1995 році видатного вченого і богослова було канонізовано.

Сьогодні день пам’яті Мстислава Скрипника (світське ім’я Степан Іванович Скрипник; 1898-1993), українського церковного діяча, патріарха Української автокефальної православної церкви з 1990 року. Небіж (син сестри)  Симона Петлюри. У 1918-1921 роках хорунжий Армії УНР, учасник польсько-радянської війни. У 1930-1939 роках був послом (депутатом) до польського сейму, захищав права українців. Один з організаторів і лідерів Волинського українського об’єднання (1931-1939), що виступало за співпрацю з польською владою. У 1942 році прийняв духовний сан; з 1969 – митрополит УАПЦ у Європі, з 1971 – митрополит Української православної церкви у США. 1992 року обраний патріархом Української православної церкви – Київського Патріархату, однак незабаром підтримав повернення до статусу УАПЦ. Патріарх Мстислав є засновником і організатором відомого духовного центру українського православ’я в Саут-Баунд-Бруку (США, штат Нью-Джерсі), який і по сьогодні для українців діаспори залишається своєрідним «українським Єрусалимом». У містечку збудовано церкву-монумент св. Андрія Первозванного, присвячену померлим від Голодомору 30-х років в Україні, семінарію св. Софії, школу релігії й українознавства, Дім української культури, концертний зал на 1500 місць, Музей церковних святощів, велику бібліотеку, архів і друкарню, готель для літніх людей та пам’ятники княгині Ользі і митрополитові Василю Липківському. У крипті храму св. Андрія Первозванного покоїться тіло Патріарха-основоположника, а навколо собору розкинувся багатогектарний пантеон, де поховані визначні українці США й інших країн. Патріарх Мстислав, уродженець Полтави, є Почесним громадянином Тернополя.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-