9 червня. Пам’ятні дати

09.06.2016 08:00 1002

Сьогодні християни східного обряду святкують Вознесіння Господнє – одне з дванадесятих (головних) свят церковного року

Свято Вознесіння не є сталим і відзначається на сороковий день після Світлої Неділі, завжди у четвер шостого тижня після Великодня. За новозаповітними оповідями Вознесіння Господнє – повернення Ісуса Христа із земного існування в Божественну сферу буття – відбулося на 40-й день після Його Воскресіння. Як пояснює один із знаних учителів Церкви Афанасій Великий, Вознесіння Спасителя означає обоження Його людської природи, котра стає невидимою для тілесного ока. На сороковий день після Христового Воскресіння, Його учні, сповнені надії на прийдешнє царство і впевнені, що Воскреслий не покине їх, рушили до Єрусалима. Там належало будувати першу церкву Христову. А коли зібралися на трапезу, Спаситель знову явився їм. Благословивши своїх учнів, Христос почав віддалятися від них і вознісся на небо. Відтоді Його присутність не має меж, адже вона стала присутністю Духа Святого. Головний смисл свята Вознесіння в тому, що, попри те, що Христос начебто покинув своїх учнів, цей світ, землю, але насправді це не так – по Собі він залишив світлу надію. Для християнина немає розлуки, а разом із нею й печалі, тому що Христос сказав: «Я з вами до скінчання віку». Вознесіння – це свято відкритого неба як нової та вічної домівки, і вся радість християнської віри – від усвідомлення Його незримої присутності. В Україні Вознесіння, або як його ще називали, Вознесення або Вшестя здавна святкували надзвичайно урочисто. Готували обрядові стави – млинці (пшеничні, гречані, пшоняні), які пекли на яйцях і їли з сметаною або розтиранкою із сиру й сметани чи з ряжанкою. Пекли ще пиріжечки у вигляді драбинки, які так і називалися – «драбинки». Сподівалися, що млинці, покладені на перекладини драбинки, будуть служити сходинками, по яких кожен із застільників зможе піднятися у Царство Небесне, коли прийде його час. Також розповідали легенди про Господа, який по цих драбинках (Лєствіці) сходить цього дня на землю, щоб подивитись, чи праведно живуть люди. Тому ці млинці і драбинки пекли в ім’я Господа на Вознесіння.

Події дня:

169 років тому (1847) російський цар Микола І ухвалив вирок про заслання Тараса Шевченка в солдати із забороною писати й малювати. Початок каторжного десятиліття в житті поета. В ніч з 8 на 9 червня , як згадують брати Лазаревські, Шевченко був доставлений до Оренбурга і поміщений в ордонансгаузі, де в передпокої проспав усю ніч на голій підлозі. Через десять років поет з гіркою іронією згадував: «Во мне была (как я после узнал) экстренная надобность в Оренбурге, и потому-то фельдъегерь неудобозабываемого Тормоза не дремал. Он меня и из Питера на осьмые сутки поставил в Оренбург, убивши только одну почтовую лошадь на всем пространстве». Шлях пролягав через Москву, Симбірськ, Самару, Бузулук – довжиною 2500 верст. Вже вранці 9 червня Шевченка прийняв комендант Ліфлянд і відправив у казарми 3-го Оренбурзького лінійного батальйону. Тут поета розшукав чиновник Прикордонної комісії Ф.М. Лазаревський, який довідався про його прибуття від писаря Галявинського. Він спитав Шевченка, чи може бути йому в чому-небудь корисним. Як згадує Лазаревський, поет стримано відповів: «Я не потребую чиєїсь допомоги – сам собі допомагатиму…»

Ювілеї дня:

235 років від дня народження Джорджа Стефенсона (1781–1848), англійського конструктора і винахідника, який поклав початок розвиткові парового залізничного транспорту. Перший паровоз («Блюхер») створив у 1814 для рудника. У 1823 році заснував у Ньюкаслі перший в світі паровозобудівний завод, де сконструював (1829) паровоз «Ракета» для залізниці загального користування Манчестер-Ліверпуль. Вперше розв’язав деякі складні питання залізничної техніки: зведення мостів та інших штучних споруд, застосування залізничних рейок на кам’яних опорах тощо.

138 років від дня народження Івана Олександровича Мар’яненка (Петлішенко; 1878-1962), українського актора, педагога, театрального діяча. Всього за свою 55-річну артистичну діяльність Іван Мар’яненко зіграв понад триста ролей. Він створив величні образи Гонти, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Гната Голого, Пушкаря, Макбета, Стрижня, Вершиніна. Але серед зіграних ним ролей є і інші образи – побутові, жанрові, комедійні, від лукавого батрака Омелька до проникливого колгоспника Безштанька. Мар’яненко перший в українському театрі зіграв гоголівського Хлестакова. Йому пророкували провал, - не та, мовляв, акторська фактура: і ріст величезний, і голос як дзвін, але актор наважився – і вийшов переможцем. Навіть такий суворий критик, як Олександр Кугель, і той змушений був прилюдно визнати, що перший український Хлестаков вийшов і життєво переконливим і сценічно яскравим. Проте, досвід та розуміння професії прийшли до Івана Мар’яненка не відразу. Його акторський дебют відбувся у 17-річному віці. Йшла п’єса Марка Кропивницького «Чмир». Мар’яненкові дали грати в ній невеличку роль Герасима – з кількома фразами. Іван вискочив на сцену сам не свій, подивився на публіку і завмер (наче подивився в очі Медузі Горгоні). Він утратив дар слова, руки і ноги скам’яніли. Партнерша подає репліку. Треба відповідати. Але він стоїть немов укопаний. Вже почали підказувати з-за куліс, а в актора язик не повертається. Суфлер кричить щосили, а остовпілий Герасим все мовчить. У залі почувся недвозначний смішок. Тоді партнерша, втративши самовладання, смикнула його за плечі і почала люто вигукувати: «Ти чуєш? Хоч би й до смерті тебе не бачити!» Остовпіння у дебютанта минуло, і він чужим, далеким, охриплим голосом нарешті вимовив: «Слухай, ти, молодице, ти чого ж так закопилила губу?» У залі – вибух сміху. Жмакаючи фрази, Мар’яненко договорив решту реплік і прожогом втік за куліси. З театру його за це не вигнали – Марко Кропивницький (рідний дядько Івана Мар’яненка) мав гарне почуття гумору…

128 років від дня народження Олександра Алоїзовича Янати (1888–1938), українського ботаніка. Член АН УРСР і НТШ, професор Інституту прикладної ботаніки Інституту рослинництва. З 1918 року – один з фундаторів сільськогосподарського комітету України при Наркомземі, організатор та редактор «Українського ботанічного журналу», засновник Українського наукового товариства. Особливий слід учений залишив у царині екології: він один із засновників заповідників у Конча-Заспі та Каневі; разом з колегами він розгорнув наукову роботу у заповіднику Асканії-Новій, заснованій німецьким бароном Фальцфейном. Наукова діяльність професора Янати була спрямована на створення української природознавчої науки, на видання науково-популярних праць з природознавства. Його перу належить близько 500 публікацій, більшість з яких втрачено. У березні 1938 року Олександра Янату звільнили з роботи. Чекістському формулюванню позаздрив би і Кафка і Орвелл: «за протягування буржуазних теорій у галузі боротьби з бур’янами»(!). Невдовзі вченого, як «ворога народу» та «куркульсько-петлюрівського адвоката» заслали на Соловки. Помер Олександр Яната на засланні.

100 років від дня народження Роберта Макнамари (1916-2009), американського державного діяча, фінансиста. Доктор права. В 1916-1968 рр. – міністр оборони США; в 1968-1981 рр. – президент Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Автор мемуарів «У ретроспективі: трагедія і уроки В’єтнаму», що побачили світ у 1995 році. Першим з числа колишніх високопосадових офіційних осіб публічно засудив рішення вступити у цю війну і визнав, що була допущена «жахлива помилка».

75 років від дня народження Джона Дугласа Лорда (1941-2012), англійського музиканта, композитора і клавішника, одного із засновників легендарного гурту Deep Purple.

Сьогодні 53 День народження святкує Джонні Депп (1963), американський кіноактор, продюсер, музикант, сценарист. Знімався у фільмах: «Едвард Руки-ножиці», «Взвод», «Сни про Арізону», «Ед Вуд», «Дон Жуан Де Марко», «Донні Браско», «Шоколад», «Одного разу в Мексиці», «Пірати Карибського моря», «Чарівна країна», «Чарлі і шоколадна фабрика», «Розпусник», «Суінні Тодд – маніяк-перукар» (премія «Золотий глобус», 2008). Джонні Депп – актор, чия зовнішність не є втіленням голлівудської маскулінності – триразовий номінант на «Оскар», але жодного разу заповітну статуетку не отримав. «Пересічний», або ж масовий споживач кінопродукції знає Джонні Деппа, передусім, за кінороллю пірата Джека Горобця в серії пригодницьких фільмів «Пірати Карибського моря» (при цьому мало хто пам’ятає, що його дебют відбувся у фільмі «Кошмар на вулиці в’язів»). Любителі жовтої преси й новин про знаменитостей, мабуть, у курсі нещодавніх скандалів, у які замішаний Джонні Депп: то він собак таємно привіз в Австралію, заздалегідь не попередивши про це місцеву санепідемслужбу, то начебто руку на нову молоду дружину підняв. Звісно, всі пам’ятають, якою красивою і гармонійною парою, років 15 тому, були Джонні Депп і Ванесса Параді. Щоправда, шлюб розпався. А ще фільми за участю Деппа зібрали понад 3 мільярди доларів у США і понад 7,6 мільярдів доларів у світовому прокаті, а гроші, як усі знають, справа серйозна. Побував актор і в списку Книги рекордів Гіннеса в якості найвисокооплачуваного актора – у 2012 він заробив 75 мільйонів доларів. І не в останню чергу, завдяки тому ж таки всюдисущому Горобцю. Але це не головне. Головне те, що Депп чудовий актор. Свідчення тому – «Арізонська мрія» 1993 року («Сон Арізони» Arizona Dream) Кустуріци і «Ляк і ненависть у Лас-Вегасі» (1998) Террі Гілліама. Також однією з вершинних ролей Джонні Деппа є роль бухгалтера Вільяма Блейка у фільмі «Мрець» (1995) Джима Джармуша (до того ж, у фільмі звучить дивовижна музика Ніла Янга). Лише за ці ролі Деппу можна пробачити все. І незареєстрованих собачок, і участь у, до сміху примітивній, «Сонній лощині».

Роковини смерті:

8 років з дня смерті Анатоля Олексійовича Перепаді (1935-2008), видатного українського перекладача з романських мов. Переклав епопею «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста (7 томів), «Флорентійські хроніки» та «Державець» Макіявеллі, «Канцоньєре» Франческо Петрарки, тритомні «Проби» Монтеня, «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле, «Гра в класи» Кортасара. Французька Республіка вшанувала видатного перекладача орденом за заслуги перед мистецтвом.

3 роки тому пішов з життя Іен Бенкс (1954-2013), шотландський письменник. Автор романів: «Осина фабрика», «Кроки по склу», «Вороняча дорога», «Мертвий ефір», а також циклу науково-фантастичних творів, де описується утопічний світ під назвою «Культура». Газета The Times у 2008 внесла його до списку 50 кращих письменників Британії з 1945 року. «Гардіан» назвала Бенкса «стандартом, за яким треба порівнювати іншу фантастику». Сам письменник досить прохолодно ставиться до всіляких рейтингів та звань. «Я з дитинства мріяв стати письменником. І я ним став. Я пишу книжки, вигадую різні історії – ось і все, це моя робота. В іншому ж нехай розбираються читачі», - зауважив письменник в одному з інтерв’ю. Народився й жив Іен Бенкс у Шотландії. Вивчав філософію й психологію в університеті. Дебютував у 30 років романом «Осина фабрика», який і на сьогодні залишається одним із кращих його творів. Дотримувався лівих поглядів, виступав за вихід Шотландії зі складу Об’єднаного Королівства; на знак протесту проти вторгнення британських військ до Іраку в 2003 році порвав свій британський паспорт і надіслав клаптики тодішньому прем’єр-міністрові Тоні Блеру. Через декілька днів після смерті Іна Бенкса, побачив світ його останній роман «Каменярня». Книжка одразу ж стала бестселером.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-