7 червня. Пам’ятні дати

Упродовж багатьох років ім’я цього борця за свободу і незалежність України було під забороною. Тоталітарний режим нав’язував імена інших «героїв» і робив усе потрібне задля того, аби міцно закріпити їх в національній пам’яті українців. Патріотів оголошували ворогами народу, а вірним служителям режиму ставили пам’ятники. Втім, рано чи пізно, такі пам’ятники, навіть із найміцнішого граніту падають, а непорушні здавалося б до того «герої» виявляються «колосами на глиняних ногах». Життя Петра Дужого схоже на карколомний роман, от хіба що перенесені ним біль і страждання були зовсім не романні. Він 8 разів піддавався арештам, двічі був засуджений до страти – німцями і совєтами. Сидів у польських, німецьких і радянських тюрмах. Востаннє його арештували у жовтні 1977-го у Львові, через декілька років після 15-річного строку у Воркуті та Магадані. Цілком можливо, що його знову б заслали, але в’язень важко захворів. Дужого відпустили, сподіваючись, що він незабаром помре, але він і дійсно виявився «дужим» – після важкого інсульту прожив ще 20 років і головне, став свідком відродження незалежності України. А народився Петро Дужий у великій селянській родині, у якій був десятою дитиною. Рано помер батько, мати загинула на засланні у радянському Казахстані у 1943 році. Вчився у гімназіях Рави-Руської і Львова, у Львівській академії закордонної торгівлі. З юних років влився до лав борців за національне визволення українського народу. В 1932 році вступив до лав юнацтва ОУН, а через два роки – в ОУН. За активну революційну діяльність був тричі ув’язнений у польських тюрмах (уперше в 1934 році, 17-річним). Здібний і відданий справі, юнак швидко здобув авторитет в організації і вже 1939 року став членом Томашівського повітового ОУН. Ще у гімназії почав друкувати статті й розвідки в українських календарях, журналах «Просвіта», «Життя і знання» та ін. У 1937 році вийшла друком його обрядова картина «Обжинки». Петро Дужий поєднував політичну роботу з журналістикою. Як член організаційної референтури, референт пропаганди проводу ОУН, член проводу ОУН він постійно співпрацював у виданнях організації, в органі президії Української Головної Визвольної Ради «Вісник». Певний час редагував центральний орган проводу ОУН – журнал «Ідея і чин». Тут надрукував свої статті «Боротьба українського народу з другою більшовицькою окупацією», «Більшовицька розв’язка національного питання» та ін., в яких розвінчував радянську окупаційну політику щодо України. Коли в 1940 році загострилося питання розколу в ОУН, Петро Дужий став на позиції Степана Бандери, хоч ніколи не загострював стосунків із «мельниківцями». У 1945 році його арештували більшовики. Спочатку засудили до страти, яку потім замінили 25 роками сибірського заслання. В ув’язненні він писав вірші (підпільно), значна частина яких (поеми, сонати) ввійшла до збірки «Розкуте слово», виданої у Мельбурні (Австралія). Восени 1960 року на вимогу урядів деяких західних держав Петра Дужого звільнили з ув’язнення і поселили у Запоріжжі під суворий нагляд. Згодом він повернувся до Львова. 24 жовтня 1997 року після важкої хвороби Петро Дужий відійшов у вічність. Похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

Події дня:

Цього дня 2 роки тому відбулась інавгурація п’ятого Президента України Петра Порошенка. Церемонія, за традицією, проходила у залі засідань Верховної Ради. Петро Порошенко переміг на позачергових президентських виборах, які пройшли 25 травня 2014 року. Вже у першому турі він набрав 54,70% голосів виборців серед тих, хто взяв участь у голосуванні (при явці 60,3%). Найбільшу підтримку Порошенко отримав у Львівській, Вінницькій, Івано-Франківській та ще чотирнадцяти областях і місті Києві.

Ювілеї дня:

255 років від дня народження Джона Ренні (1761-1821), шотландського інженера-будівельника, що зажив слави будівництвом каналів, доків, гаваней і мостів (найвідоміші міст Ватерлоо і Новий лондонський міст). 

120 років від дня народження Імре Надя (1896-1958), угорського державного і політичного діяча, голови Ради Міністрів в 1953-1955 рр. і в жовтні-листопаді 1956 р. Був страчений за участь у подіях 1956 року в Угорщині. 16 червня 1989 року в Будапешті відбулась церемонія перепоховання останків Імре Надя і його прихильників, покликана стати символом національного примирення.

64 роки від дня народження Орхана Памука (1952), турецького письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (2006). Автор романів «Джевдет Бей і його сини», «Тихий дім», «Біла фортеця», «Чорна книга», «Мене звуть Червоний», «Сніг», «Нове життя», «Музей невинності», книги «Стамбул. Місто спогадів». Романи Памука перекладені 40 мовами світу і виходять мільйонними накладами. Найвідоміші – «Сніг», «Мене називають Червоний», «Музей невинності». На початку травня 2012 року майже в центрі Стамбула (5 хвилин ходи від головної вулиці Стамбула – проспекту Істікляль) з ініціативи Орхана Памука було відкрито Музей невинності. Письменник давно викупив старий занедбаний будинок і планував відкрити у ньому музей, але втілити свою заповітну мрію в реальність йому вдалося лише нещодавно. Отже, шанувальники творчості Орхана Памука, а надто його останнього роману – меланхолійної, сомнамбулічної (часом неймовірно затянутої) оповіді про кохання Кемаля Басмаджи до дівчини Фюсун, зможуть, прихопивши з собою роман, в якому завбачливий автор залишив кожному читачу квиток, відвідати й однойменний музей, побачивши все, як то кажуть, своїми очима. Варто зауважити, що Памук є більш відомим і популярним у світі, ніж у самій Туреччині, де його сприймають досить спокійно, а іноді й вороже, звинувачуючи в зневазі турецького народу через висловлювання про геноцид вірмен в Османській імперії. Українською мовою твори турецького письменника перекладаються і видаються досить оперативно. З Орханом Памуком товаришує український письменник Андрій Курков.

Роковини смерті:

190 років з дня смерті Йозефа Фраунгофера (1787-1826), німецького фізика, оптика. Один із засновників і директор оптико-механічної фірми, яка постачала в обсерваторії Європи інструменти. З 1823 року – хранитель фізичного кабінету Мюнхенського університету і член Баварської АН; член Академії Леопольдіна. Автор праць з фізичної оптики: вивчав спектри планет Сонця; розробив спосіб спостерігання дифракції світла у паралельних променях (так звана дифракція Фраунгофера).

Торік пішов з життя сер Крістофер Лі (1922–2015), відомий британський актор, співак, актор озвучування і ветеран Другої світової війни. На зорі своєї кар’єри Лі грав переважно лиходіїв. Слави він зажив завдяки ролі графа Дракули в серії фільмів студії Hammer Film Productions. Не менш відомими ролями Крістофера Лі стали ролі Франціско Скарамангі у фільмі бондіани «Людина з золотим пістолетом» (1974), Сарумана в трилогіях «Володар перснів» (2001–2003) і «Хоббіт» (2012–2014), а також графа Дуку у двох заключних фільмах трилогії-приквелу «Зоряних війн» (2002, 2005). Завдяки знанню декількох мов (крім рідної англійської вільно володів італійською, французькою, німецькою мовами, знав шведську, російську і грецьку), Лі брав участь в озвучуванні фільмів і відеоігор. У 2009 році за заслуги в драматичному мистецтві та благочинність його посвятили у рицарі, 2011 року він отримав премію BAFTA. Сам актор своєю найкращою кінороботою вважав роль засновника Пакистану Мухаммеда Алі Джинни в біографічному фільмі «Джинна», а своїм кращим фільмом – британську кінострічку жахів «Плетена людина». Крім акторської діяльності Крістофер Лі був відомий як співак. Він мав глибокий і сильний голос, записав оперні та різні музичні твори у проміжку між 1986 і 1998 роками, симфонік-метл альбом у 2010 році, а також співпрацював з декількома метал-брендами починаючи з 2005 року. Останній метл-альбом актора вийшов у 2013 році. За свої здобутки у царині «хеві метал» він навіть був удостоєний премії журналу Metal Hammer. Цікавий факт: Крістофер Лі, нащадок давнього військово-аристократичного роду, брав участь у радянсько-фінській війні 1939 року на боці фінів; потім пройшов усю Другу світову: Африка, Суецький канал, Лівія, Мальта, Сицилія, Мальта. Актор помер у Лондонській лікарні Челсі та Вестмінстера у віці 93 років.