3 червня. Пам’ятні дати

03.06.2016 08:00 785

Рік тому між українськими військовими підрозділами та проросійськими сепаратистами відбувся запеклий бій за Мар’їнку – один із найгостріших моментів збройного протистояння на сході України після підписання домовленостей Мінськ-2 в лютому 2015 року

Місто Мар’їнка є стратегічним населеним пунктом на захід від Донецька, розташоване практично впритул до Петровського району Донецька і тому є постійним об’єктом зазіхань з боку проросійських найманців. На світанку 3 червня 2015 терористи розпочали обстріл українських позицій із артилерійських систем, заборонених Мінськими угодами. Потім були застосовані міномети і танки. Бойовики намагалися взяти Мар’їнку в кільце, але це їм не вдалося. Місто штурмували до півтисячі бойовиків за підтримки реактивних систем залпового вогню, танків і мінометів. Під час боїв загинули 5 українських військових, понад 30 отримали поранення (більшість із 28-ї Одеської та 30-ї Новоград-Волинської бригад). Під вечір в СБУ повідомили, що втрати бойовиків за день бою склали понад 20 убитих і майже 100 поранених. Під час обстрілів загинуло троє мирних жителів Мар’їнки, ще п’ятеро були поранені. Президент України Петро Порошенко, коментуючи події 3 червня, відзначив, що українські військові героїчно відбили атаку сепаратистів. «Ми скоординувалися з представниками ОБСЄ і попередили їх, що вимушені використовувати артилерію задля  того, аби відбити цю атаку… 4 червня за наказом головнокомандувача була проведена операція по зачистці, в якій взяли участь підрозділи 95-ї аеромобільної бригади, 25-ї парашутно-десантної бригади, 28-ї Одеської бригади, підрозділи Нацгвардії і, внаслідок цього, Мар’їнка була зачищена від диверсантів, зокрема і від громадян Російської Федерації», – заявив Петро Порошенко. 5 червня постпред США в ООН Саманта Пауер заявила, що напад на Мар’їнку був спільною операцією російських військ і сепаратистів. Нині Мар’їнка є підконтрольною Україні, але періодично місто обстрілюється проросійськими терористами.

Події дня:

Цього дня у 1980 році було створено Карпатський національний природний парк – перший і один із найбільших в Україні національних природних парків. Карпатський національний парк було створено з метою збереження унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, що відзначаються багатим генофондом, наявністю рідкісних пралісових екосистем і значним рекреаційним потенціалом. Ще в 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва. Парк розташований у найбільш високому і цікавому в географічному відношенні секторі Чорногірського і Ґорґанського масивів. Основна частина його території охоплює верхів’я річки Пруту і її приток, решта – в басейні Чорного Черемошу. Площа парку становить понад 50 тисяч гектарів, з них у постійному користуванні – майже 38 тисяч гектарів. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км із заходу на схід. Переважна частина території парку розташована в межах абсолютних висот – 500–2000 м над рівнем моря. Найвища точка України – вершина гори Говерла (2061 м н.р.м.) – розташована в межах парку.

Ювілеї дня:

255 років від дня народження Генрі Шрапнеля (1761-1842), офіцера британської армії, винахідника (1784) артилерійських снарядів, згодом названих його ім’ям. Винахід Шрапнеля на понад століття став найефективнішою зброєю проти ворожої піхоти. До появи шрапнелі артилерія послуговувалася чавунними ядрами, а потім картеччю. За допомогою шрапнелі було повалено Наполеона (до речі, артилериста, який намагався розгадати секрет нової зброї англійців, але це йому так і не вдалося зробити) – вона була одним із головних чинників перемоги командувача британськими військами герцога Веллінгтона під час доленосної битви під Ватерлоо (1815). І хоча згодом на заміну шрапнелі прийшов осколковий снаряд, вона, значно модернізувавшись, дожила і до наших днів – шрапнельний снаряд і сьогодні є на озброєнні багатьох армій. За свій винахід Генрі Шрапнель отримував чималу пенсію, а також дослужився до генеральського чину.

110 років від дня народження Жозефіни Бейкер (Фріда Джозефін МакДональд; 1906-1975), американо-французької естрадної співачки і танцівниці, легендарної зірки вар’єте. Ернест Гемінґвей назвав її «однією з найсенсаційніших жінок, котрих він зустрічав у своєму житті», а зустрічав він, варто зауважити, багатьох і надзвичайно різних. Вона зачаровувала всіх – політиків, банкірів, митців, спортсменів, диктаторів, королів, пройдисвітів всіх мастей по обидва боки Атлантики – байдужих не було. Серед шанувальниць її таланту були і представниці слабкої статі – Бейкер товаришувала з такими різними за вдачею жінками як Грейс Келлі і Фріда Кало. Народилася майбутня зірка в американському Сент-Луїсі (штат Міссурі). Батько – музикант єврейського походження, який досить скоро кинув сім’ю, мати – афроамериканка. Маленькою дівчинкою Жозефіна стала свідком расистської різанини в рідному місті, тому до кінця життя була борцем за расове рівноправ’я. Впродовж життя вона усиновила 12 сиріт з різним кольором шкіри. У 13 років її віддали заміж, тоді ж вона почала і свої перші виступи – хористкою, танцівницею в американських клубах. Шлюб тривав декілька тижнів, а потім Жозефіна побралася з молодим провідником американської залізниці і взяла його прізвище – Бейкер. У жовтні 1925 року відбувся дебют американки в Парижі, в театрі на Єлисейських полях. Парижани вперше побачили в її виконанні танець чарльстон. Бейкер поєднувала в собі дикість напівголої представниці бананової республіки з французькою елегантністю і вишуканістю. Епатажні костюми і надзвичайно розкуте поводження на сцені у поєднанні з артистизмом найвищого ґатунку відкрили їй шлях на провідні естрадні майданчики Європи. У Відні, Празі, Будапешті, Мюнхені її виступи були заборонені через надзвичайно епатажні костюми, що ще більше підігрівало інтерес до артистки. Чого лишень варта «бананова» спідничка, або інше сценічне вбрання – вірніше майже цілковита його відсутність: довга низка перлів на голому тілі «ебенової Венери» та купа пір’я на голові. Німецькі нудисти божеволіли від Жозефіни Байкер і, навіть, пропонували їй очолити їхній рух, але танцівниця ввічливо відмовилася – оголеності їй вистачало на сцені, а в житті вона надавала перевагу вишуканому вбранню від провідних паризьких кутюр’є. Любила зірка також і коштовні прикраси – кольє, намиста, персні, каблучки, браслети. Завдяки шаленій славі і чималим гонорарам вона могла дозволити собі майже все, а що не могла, те їй дарували заможні шанувальники, яких завжди вистачало – навіть напередодні 70-річчя. Під час Другої світової війни Жозефіна Бейкер знаходилася то у Франції, то в Північній Африці, працюючи на рух Опору і французьку розвідку. Згодом вона стала кавалером найвищої нагороди Франції – ордена Почесного легіону. Вона стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями.

90 років від дня народження Аллена Гінзберга (1926-1997), американського поета, одного з основоположників і виразників руху «бітників», або «розбитого покоління» (разом з Джеком Керуаком і Вільямом Берроузом), яке прийшло на заміну «втраченому поколінню» Гемінґвея. Гінзберг був співцем покоління середини 50-х – 60-х років – це був час хіппі, сексуальної революції, наркотиків, перших грандіозних рок-фестивалів, потужної хвилі інтересу до східних учень, зокрема до буддизму, війни у В’єтнамі, протестного руху. Аллен Гінзберг, навіть, підписувався під листом проти ув’язнення радянських дисидентів, а в самих США його неодноразово затримувала поліція: то за облогу Пентагону, то ще за якісь акції. Втім, це не завадило йому виступати з лекціями у провідних вишах світу, дати силу-силенну інтерв’ю, стати героєм тисяч статей і декількох десятків документальних фільмів і ще за життя стати постаттю легендарною і культовою. Американські критики величали його «Волтом Вітменом ХХ століття», а він називав себе «стенографістом власних мізків». Автор поем: «Лемент», «Кеддіш», збірок «Згустки реальності», «Планета новин», «Дихання душі», «Плутонієва ода». Цікаво, що батько Аллена Гінзберга був вихідцем зі Львова, а мати – з Вітебська. На початку століття вони обоє емігрували до США, рятуючись від погромів і в пошуках ліпшого життя.

88 років від дня народження Костянтина Петровича Степанкова (справж. – Волощук; 1928-2004), українського актора, педагога, народного артиста (і України, і колишнього Союзу), першого лауреата премії ім. Леоніда Бикова, лауреата Національної премії України ім. О. Довженка. Знявся у фільмах: «Камінний хрест», «Білий птах з чорною ознакою», «Дума про Ковпака», «Вавилон-ХХ», «Комісари», «Захар Беркут», «Гадюка» та ін. Про акторську професію Степанков навіть і не думав. Народився на Хмельниччині в родині священика, який був репресований, а згодом і розстріляний. Дитинство було важке. Після війни юнак вступив до Уманського сільськогосподарського інституту (факультет плодово-ягідної технології). Гарно навчався, займався самодіяльністю, організував драмгурток. Як згадував згодом актор, поворот на 180 градусів стався 1948 року, коли до Умані на гастролі приїхав театр ім. Івана Франка зі своїм зоряним складом: Бучма, Ужвій, Добровольський, Мілютенко, Яковченко. Студенти показали корифеям капусник. Сподобався Степанков. Амвросій Бучма запросив талановитого хлопця до театрального інституту – на свій курс. Так і почалася акторська кар’єра Костянтина Степанкова.

Роковини смерті:

175 років з дня смерті Ніколя Франсуа Аппера (1750-1841), французького кондитера, що розробив метод консервування продуктів. Унаслідок тривалих (майже 14 років) експериментів, він винайшов метод зберігання супів, соків, фруктів, овочів і молочних продуктів у скляному посуді, закоркованому пробковими кришками, для надійності закріпленими дротом і залитими сургучем. У 1810 році отримав у нагороду 12 тис. франків, які вклав у створення першої консервної фабрики, що проіснувала з 1812 по 1933 рік.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-