Тост «за героїв України». Що Ніксон робив у Києві в 1972 році?

Аналітика 29.05.2016 09:00 3486

Річард Ніксон був другим американським президентом, що ступив на українську землю. Хто був першим? Рузвельт – у Ялті.

…Життя Києва у 60-70-і роки минулого століття було небагатим на знакові події. У 1961 - Куренівська повінь. У 1966-у – футболісти «Динамо» вибороли дубль. І ось у 1972-му – візит президента США.

Про Ніксона на той час кияни знали тільки погане. Він привів до влади Піночета в Чилі, він бомбить В`єтнам і Камбоджу, він - республіканець, а отже ярий антикомуніст. Те покоління добре пам`ятає плакати, які «трудящих» змушували нести на численних демонстраціях  Хрещатиком: перекреслений червоним профіль похмурого Ніксона і слова «Руки геть від В`єтнаму!» або ж «Ні - ядерній війні!»

Однак, напередодні візиту риторика змінилася. Ніксон на плакатах посміхався, а напис був із глибоким змістом: «Торгувати, а не воювати!» Перед прибуттям президента США в Київ по вузах спішно підбиралися надійні «представники молоді», аби вимахувати  зоряно-смугастими прапорцями по ходу кортежу Ніксона.

Репродукція Костянтина Ковпака. 2016 рік. Із фондів Укрінформу.

Навіщо ж америкснський президент приїжджав до Києва?

Ми спробували дізнатися про це з архівних матеріалів, що зберігаються у США, в електронній бібліотеці  Проекту американського президентства та американських ЗМІ. І от про що дізналися.

ДО КИЄВА ЧЕРЕЗ ЗАЛЬЦБУРГ І ВНУКОВО

Візит 37-го президента США Річарда Ніксона до України в травні 1972-го був складовою його двотижневого турне - до Австрії, Радянського Союзу, Ірану й соціалістичної Польщі.

Найбільше часу було виділено на СРСР.

Після неповних двох днів у австрійському Зальцбурзі, президент США прилетів до Москви, де його в урядовому терміналі Внуково-2 зустрічали одразу три високопоставлених радянських чиновники - глава президії Верховної Ради СРСР Микола Підгорний, голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін (його американці у своїх документах називали радянським прем'єром), а також міністр закордонних справ Андрій Громико.

Леонід Брежнєв в аеропорт не з`явився, але з ним президент Ніксон зустрівся одразу по приїзду до Кремля та потім ще ввечері. Говорили довго - загалом не менше п'яти годин. Не обійшлося без пишного банкету в Кремлівському палаці.

Репродукція Костянтина Ковпака. 2016 рік. Із фондів Укрінформу.

За дев'ять днів візиту Ніксон підписав низку міждержавних угод, відвідав Ленінград, де його поводили по музеях і меморіалах війни, а завершальні два дні провів у Києві.

До української столиці він прилетів у понеділок, 29 травня. Але перед тим, як Брежнєв "відпустив" Ніксона до Києва, зранку цього ж дня відбулася, напевно, найбільш знакова подія всього візиту. Глави держав підписали історичний документ "Основні принципи відносин між Сполученими Штатами Америки й Союзом Радянських Соціалістичних Республік" У ньому обидві держави зобов`язалися «докласти всіх зусиль для усунення загрози війни». Ця домовленість мала, здебільшого, декларативний характер, однак стала своєрідним символом перемир'я та розрядки міжнародної напруженості.

Репродукція Костянтина Ковпака. 2016 рік. Із фондів Укрінформу.

ПРО ДУХ, МУЖНІСТЬ І РІШУЧІСТЬ УКРАЇНЦІВ

Ніксон прибув до Києва в другій половині дня 29 травня. Американська хронологія вказує на цікавий факт: глава США летів з Москви на борту не свого, а радянського літака. Офіційної причини цього в американських документах не названо, втім це могло свідчити про довіру надто обережного Ніксона до партнерів по переговорах.

Увечері понеділка в Києві відбулося урочистий прийом від імені Президії Верховної Ради та Уряду Української РСР. На ньому глава Білого дому підняв тост, у якому й пояснив, чому вирішив завітати до Києва.

"Нам було дуже складно вибрати міста для відвідування в цій поїздці до Радянського Союзу. Під час консультацій з послом Добриніним, він, звичайно, говорив, що ми повинні провести значну частину нашого часу в Москві для офіційних переговорів. А потім, за логікою речей, треба було також, і ми були раді цій можливості, відвідати Ленінград - друге за величиною місто Радянського Союзу. Тоді ми спитали посла Добриніна, яким же має бути третє місто? Й він відповів: "Мати всіх міст руських - Київ". Так ми потрапили сюди вперше, й ми раді цьому", - розповів Ніксон.

Він зауважив, що міркував над тим, як описати свої почуття від знайомства з Києвом. "Це місто настільки сповнене історією. У ХІ столітті в Україні, в Києві були створені Золоті ворота. Тож, у певному сенсі, ми можемо сказати, що Київ є містом Золотих воріт. У Америці, у нас, є Сан-Франциско, яке також називають містом Золотих воріт", - зауважив американський президент.

Він порівняв два міста Золотих воріт - американське й українське - які в певний історичний період зазнали наслідків війни та руйнування. Він назвав їх такими, що мають справжній дух, оскільки ніхто не міг повірити у відновлення їхньої величі за порівняно короткий термін.

"Мій друг - інженер, який сидить праворуч від мене, сказав, що дехто стверджував про необхідність 50-ти років, щоб відновити це місто (Київ - ред.) Але, знову ж, песимісти були неправими, тому що вони не врахували дух, силу, мужність і рішучість народу України та самих киян", - наголосив Ніксон. Він зауважив, що для цього українцям знадобилось не 50, але лише сім років. "Місто було відновлено, а Республіка Україна продовжує рости й процвітати", - підкреслив американський лідер.

Наприкінці тосту він запропонував підняти келихи за "героїв України у воєнний та мирний час".

Фото: Анатолія Піддубного. Із фондів Укрінформу.
Фото: Якова Давидзона. Із фондів Укрінформу.

Наступного дня президент США поклав вінок до могили Невідомого солдата, а його дружина відвідала Палац піонерів, зразок на той час архітектурного радянського авангарду. Їй показали новітні класи й лабораторії , де діти могли б розвивати свою творчу  активність. Завершальним штрихом візиту стало відвідування президентом і першою леді Софійського собору.

Фото: Якова Давидзона. Із фондів Укрінформу.

БЕЗ КІСІНДЖЕРА І ЩЕРБИЦЬКОГО?

Для Києва це була справді супер-подія. До цього єдиним американським президентом, чия нога ступала на українську землю був Рузвельт – під час зустрічі Великої трійки в Ялті. Втім, описували тогочасні ЗМІ візит Ніксона в кращих традиціях совкового «застою»: а точніше, обмежилися малоінформативним офіціозом.

Фото Євгена Малишевського, Юзефа Мосенжника. Із фондів Укрінформу.

Що можна було зрозуміти з тогочасних українських газет? Що Ніксон з дружиною прилетіли в Бориспіль, і його зустрічала ціла купа радянських функціонерів (йде довгий перелік прізвищ), згадується й присутність «представників громадськості міста Києва», а також той факт, що дружині президента Патріції Ніксон «було вручено букет квітів».

Фото: Якова Давидзона. Із фондів Укрінформу.

Однак якщо вчитатися в офіційні звіти про приліт Ніксона, то можна знайти, принаймні, дві цікаві деталі. По-перше, серед тих, хто супроводжував Ніксона, значиться прізвище помічника президента з питань національної безпеки Генрі Кісінджера, але, за російськими джерелами, він залишився в Москві, «утрясати» деякі деталі договорів з радянським міністром закордонних справ Громико. Фото і документальна зйомка теж не дають однозначної відповіді на це запитання.

Можливо це була просто помилка українських офіційних ЗМІ. Таке траплялося: була наперед заготовлена «риба», яку завізували в ЦК, а коли ситуація змінилася, не знайшлося сміливця, який би без санкції начальства змінив текст.

Фото: Євгена Малишевського, Юзефа Мосенжника. Із фондів Укрінформу.

Є й друга деталь: у списку очільників України, які зустрічали і супроводжували Ніксона, не значиться прізвище Володимира Щербицького, якого пам`ятають як реального удільного князя Радянської республіки Україна. На рівних Ніксона по Києву супроводжує  голова президії ВР України Олександр Ляшко. Щербицький з`являється в кадрі тільки під час прийому в Маріїнському палаці і то десь на другому плані.

Справа в тому, що Щербицький тільки за чотири дні до цього зайняв пост першого секретаря республіканської компартії замість усунутого Шелеста (є версія, що саме "незадовільна підготовка до візиту" Ніксона послужила приводом для відставки). На той час для американців Щербицький був якимсь дрібним провінційним комуністичним функціонером, не обтяженим жодною державною посадою.

Взагалі ж, той «документальний фільм» створює дивне враження.

Відео: youtube/www.oldkiev.com.ua

Власне про візит Ніксона до Києва там розповідають лише кілька кадрів, а головне місце відведено мальовничим пейзажам Києва і закадровому тексту, де глядача переконують у тому, що «совєтскім людям война нє нужна…» Причому текст цей супроводжується чомусь музикою з відомого рязанівського фільму про «доброго злодія» Дєточкіна  - «Бережись автомобіля»…

ЧИ «РУСКІХ» МІСТ МАТИ?

Однак, найцікавіше залишилося за кадром. Із спогадів учасників подій, головним чином московських дипломатів і агентів КГБ, що потягнулися за Ніксоном до Києва, дізнаєшся про дивні речі. Виявляється, американський президент страшенно боявся, що його підслуховують, і всі розмови з підлеглими вів у власному лімузині. Щоправда, боявся він не даремно. КГБ його таки  слухало. І не тільки слухало – перетрушували сміттєві кошики у номерах. З дрібних, розірваних шматочків чорнеток, вивуджувалася і передавалася особисто Брежнєву інформація «про справжні наміри американців».

Згадують і цікаву деталь з літаком. Пам`ятаєте, на початку матеріалу ми говорили, що летів Ніксон до Києва не американським, а радянським лайнером? Так от, Віктор Суходрєв –перекладач , який  супроводжував Ніксона в Києві, згадував, що політ ледь не зірвався: виявилося, що у того самого, призначено для Ніксона, радянського літака відмовив двигун. Повідомити про це американцю насмілився глава ради міністрів СРСР Косигін.

 "Перед вами, – згадує Суходрєв слова Косигіна, – міністр авіації. Що накажете з ним зробити? Забажаєте – одразу звільнимо?» Ніксон на те начебто відповів, що не треба звільняти, а краще нагородити, бо ж добре, що його люди вчасно помітили неполадку. 

Отож довелося летіти до Києва резервним літаком.

Цікаві подробиці розповідають очевидці й про спіч, який виголосив Ніксон у Києві. Його начебто занепокоїла одна фраза у підготованому тексті: про те, що «Київ – мати міст рускіх». Чи не образить це українців, переживав американський президент? Росіяни, які супроводжували його до Києва, замахали руками: ні, не образить, «це - історичний факт, реальність».

Нині все це наводить на думку: Ніксон таки знав щось більше, ніж тогочасні жителі України…

Із спогадів колишньої голови президії ВР УРСР Валентини Шевченко відомо, що вона (на той час заступник міністра освіти) всупереч інструкціям охорони Патріції Ніксон, у Палаці піонерів намагалася нагодувати першу леді Америки варениками з вишнями, а коли та знітилася, перший вареник з`їла сама (мовляв, не отруєний). І таки нагодувала.

Відкритим лишається питання про коштовні подарунки, які українське керівництво вручило високим гостям. А в Радянському Союзі тоді одарювали дуже щедро. Таємницю трохи прояснюють спогади соратників відомого українського скульптора Василя Бородая. Василь Захарович, мовляв, отримав урядове замовлення: зробити презент для американського президента. Бородай запропонував – виліпити образи князів - засновників Києва. Роботу відлили у сріблі й подарували Ніксону, а копію отримав Щербицький на свій день народження. У 1982 році, до 1500-річчя міста Києва, цю статуетку було взято за основу відомого пам`ятника Кию, Щеку, Хориву й їхній сестрі Либідь, встановленого в парку біля Дніпра.

«НІКСОНІВСЬКІ СКВЕРИКИ»

Прибуття високого гостя наробило "шухеру" в київських владних коридорах. Спішно почався ремонт Бориспільської траси і Набережного шосе, на останньому надовго перекрили рух, залишили лише трамвай № 5. Було реконструйовано площу перед Верховною радою УРСР, розбито нові сквери.

Історичний будинок на вулиці Січових Стрільців / Фото: Павло Багмут, Укрінформ.

Але справжня фантастика очікувала на мешканців вулиць Артема і Великої Житомирської, якими проходив маршрут кортежу. На той час там було чимало будинків 19-го століття з дерев`яним першим поверхом, обкладеним цеглою, та другим, - із саману. За одну ніч з 5-6 будинків на цих вулицях виселили мешканців, самі будівлі знесли, сміття від них прибрали, насипали чорнозему і навіть понатикали зелених кущів! Мешканцям розвалюх невимовно пощастило – отримали квартири та ще й безплатно меблі перевезли! А зелені куточки на місцях знесених будинків у народі й досі називають «ніксонівськими сквериками».

Сквер на вулиці Січових Стрільців / Фото: Павло Багмут, Укрінформ.

А ще гість мав відвідати Інститут надтвердих матеріалів – було таке в програмі візиту. Але розташовувався він на Куренівці, на вул. Автозаводський, яка являла собою не кращу ілюстрацію досягнень розвинутого соціалізму. Кортеж вирішили пустити по Вишгородській і попід залізничним насипом по вулиці з дивною назвою «Резервна». За один день там  позрізали непролазні чагарники й спорудили високий і щільний паркан, аби захистити витончені почуття містера Ніксона від споглядання хатинок приватного сектора, з ледь не солом`яними покрівлями та подвір`ями з вуличними вбиральнями, дров`яними сараями і помийками.

Сквер на вулиці Січових Стрільців / Фото: Павло Багмут, Укрінформ.

На радість народу, заасфальтували велетенську, бездонну калюжу на розі Автозаводської й Добринінської, що не висихала з часів німецької окупації й приваблювала до себе численних качок. Натомість на розі Фрунзе і Сирецької, на місці спішно зруйнованого гастроному поставили авангардний на той час павільйон, у якому тут же відкрили відоме багатьом кафе «Пінгвін». Мовляв, і у нас людям є де змістовно відпочити.

Сквер на вулиці Січових Стрільців / Фото: Павло Багмут, Укрінформ.

АЛМАЗНИЙ ПИЛ

І хоч до Інституту надтвердих матеріалів американський президент так і не доїхав, але виникає питання, чому Ніксону так радили його відвідати?

Фото Анатолія Піддубного. Із фондів Укрінформу.

Існує версія, що до Києва американський очільник приїхав не тільки через «Золоті ворота» і Софію. Столиця України була на той час потужним науковим і промисловим центром. А в угодах, укладених між СРСР і США, йшлося і про співробітництво в галузі науки й передових технологій. Доступ до американських технологій конче потрібен був Брежнєву з огляду на стагнацію радянської економіки. Але перш ніж прохати, треба було щось запропонувати.

У Києві на той час було чотири потужних центри наукової думки: Інститут газозварювання імені Патона, КБ Антонова, Інститут кібернетики, Інститут надтвердих матеріалів. Перші два відпадали, бо були тісно пов`язані з «оборонкою». Здивувати американців кібернетикою – було смішно. А от в інституті, очолюваному тоді Валентином Бакулем, було чим похизуватися. Він тоді гримів, бо бакулівці зуміли синтезувати штучні алмази. Можливо, не першими в світі –першими були японці, але наші алмази були прозорішими.

Фантазії партійних чиновників розігралися не на жарт, і навіть звучала пропозиція: а чому б не подарувати Ніксону «алмазний розсип». Як виявилося пізніше, далі дрібного «алмазного пилу» справа так і не просунулася, хоча й ним успішно торгували – наносячи на шліфувальні диски й пилочки для нігтів.

Був іще один аргумент «за». Бакуль був етнічним євреєм і одночасно Героєм соціалістичної праці, що в тогочасному СРСР було надто рідкісним явищем – з середини 60-х років антисемітизм (через арабо-ізраїльські конфлікти) став частиною компартійної ідеології. Тож можна було продемонструвати «дружбу народів» і одночасно виторгувати як не в Ніксона, то в Кісінджера якісь інвестиції.  

Втім, все, на що спромоглися СРСР і США в науково-технічному співробітництві після історичного візиту – це відкриття заводу «Пепсі-коли» в Сочі. Доля ж Бакуля склалася трагічно. У тому ж році інститут взяли під крило чиновники з Академіїї наук, і на вченого почалися гоніння. Як розповідали його колеги, директора інституту звинуватили в «сіонізмі» й потуранні емігрантським настроям. Він змушений був залишити посаду і незабаром помер.

Хтозна, як би все склалося, якби Ніксон таки доїхав до вул. Автозаводської…

Та ті дні не минули марно: Ніксон із запеклого ворога перетворився на найкращого «друга радянських людей». І коли незабаром розгорівся Уотергейт, то найбільш популярною в Союзі була версія: Ніксон постраждав саме за любов до СРСР.

Додамо, що для самого Ніксона це був не останній візит до Києва. У березні 1994 року він, уже як екс-президент США, знову відвідав столицю на той час вже Незалежної України. Виступаючи на спільній прес-конференції з Леонідом Кравчуком, 81-річний Ніксон висловив занепокоєння у зв'язку з наростаючою ультранаціоналістичною риторикою у Москві. Занепокоєння його, як бачимо, було цілком слушним.

Ярослав Довгопол, Вашингтон, Євген Якунов, Валентина Сямро, Київ.

Перше фото Якова Давидзона. Із фондів Укрінформу. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-