Хокей по-московськи: Red Machine одноразового використання

24.05.2016 13:58 638

Післямова до великого турніру, який пройшов в Росії

На чемпіонаті світу з хокею 2016 року, який проходив у Москві та Санкт-Петербурзі, взаємозв'язок спорту і політики в сучасній Росії, їх тонка настройка і акуратне, по ходу турніру, регулювання, були видні неозброєним оком чітко і явно.

ПОБЄДОБЄСІЄ: ВІД ЗОЛОТОГО ДО БРОНЗОВОГО

«Ми бронзові. Але запам'ятовується завжди останнє слово. І слово це було - ПЕРЕМОГА!» Такими высокопарностями, комічним переосмисленням слів Штірліца з «17 миттєвостей весни», закінчив диктор стадіону виступ збірної Росії на домашній першості світу. Вони дуже добре вписуються в традицію «побєдобєсія», що існує в сьогоднішній РФ. Те, що по справі і без варіантів програли у півфіналі фінам, - не страшно. Що у втішному матчі за бронзу обіграли молоду команду США, що не встигла відновитися після пізнього, дуже важкого матчу і вичерпала ліміт створення чудес - не суттєво. Будь-яка подія має бути представлена як Перемога. (Якщо немає перемоги – причина в підступі ворогів, у чому ми нещодавно переконалися на прикладі Євробачення).

Перед початком першості всі говорили, що срібло, як у минулому році (коли у фіналі крупно програли канадцям і тоді ж, в порушення регламенту, відмовилися потиснути їм руки), господарів турніру влаштує. Був презентований самовпевнений, до нахабства, бренд, який немилосердно юзался з початку турніру «Червона машина. Нова збірка». Для тих, хто не в курсі: так, Red Machine, західні журналісти прозвали знамениту й непереможну, якщо, звичайно, не зустрічатися з НХЛ, хокейну збірну СРСР.

А тут «Машина» почала буксувати - на старті всуху програла чехам. Потім ледве виграла у казахстанців, симпатичної команди, але не фаворита і з топ-дивізіону, на жаль, знову вилетіла. У чвертьфіналі знову не без проблем була обіграна Німеччина. І в півфіналі повне фіаско з фінами...

Так що ж робити, якщо в Росії зараз справжній релігійний культ «Перемоги»? Й не обов'язково у Другій світовій - Великій Вітчизняній. Культ Перемоги, як такої. Вихід, як ми вже зазначили, простий - перемога в матчі за третє місце має бути представлена як супер-досягнення. І на російських платформах на зразок mail.ru оперативно з'явилися радісні логотипчики-банери «Росія-США. Перемога!».

Так, до речі, на цьому турнірі крім традиційних російських хокейних кличей «Шайбу!» та «Молодці!», з'явився новий, вгадайте, який? «Перемагати! Перемагати! Перемагати!» Одне слово - побєдобєсіє.

ТОЧНІСТЬ - ВВІЧЛИВІСТЬ... ПРЕЗИДЕНТА?

Здавалося, що на цьому політика закінчена. Так ні...

Фінальний матч Канада-Фінляндія наближався до завершення. У «засушеній», по-гросмейстерські нуднуватій грі перемагали канадці 1:0. Як водиться, фіни замінили воротаря шостим польовим гравцем. Насіли на ворота суперників. І насправді, мали шанс запхати шайбу, але не вийшло. І за 0,9 секунди до кінця гри отримали другу шайбу у порожні ворота.

І от на нагородження чемпіонів вийшов... сам президент Росії. Сказав такі собі цілком церемоніальні слова примирення, пообнімався з головою IIHF Рене Фазелем і з чемпіонами-канадцями.

Цікаво... Що це було? Зміна парадигми? В такому разі можна було уявити, як ефектно це все буде подано в російській пресі. Але ні, у понеділкових російських газетах подача на цю тему дуже скромна - фоточка, абзацик і все. А ось несподіванка - у головних спортивних газетах країни «Спорт-експрес» і «Радянський спорт» Путіна взагалі не знайшлося. І в цілому чемпіонат висвітлювався в ключі примирення, з більшою, ніж звичайно, кількістю компліментів головним тріумфаторам. Хоча ще напередодні на сайті того ж «Совспорта» висіли матеріали куди як колючіші, де прокотилися в тому числі і по кореспонденту «Укрінформу». Але до паперового варіанту газети вони не увійшли.

Цікаво. А раз так, потрібно уважніше почитати виступ пана Путіна: «Спасибі Канаді за те, що вона подарувала світові такий чудовий, іскрометний вид спорту. Спасибі збірної Фінляндії за їх чудову, красиву, талановиту гру. Я вітаю і нашу збірну з їх бронзовими медалями. Я знаю, звичайно, я знаю, що вболівальники сподівалися і на більше. Але спорт є спорт, хокей є хокей, хлопці грали з повною віддачею, чудово проявили себе, і я їх від душі вітаю».

Ну що ж, слова, в принципі хороші, правильні, «за все хороше, проти всього поганого». Але навіщо вони вимовлялися? Заради чого президент «приїхав у третьому періоді» (як дипломатично повідомилв ТАСС). Дивимося канадські медіа. І тут багато що відкривається. Ось, наприклад, National Post. І ось яка зворушлива фотографія обіймів радянського підполковника Володимира Путіна і канадського капітана Корі Перрі. І на який славний стоп-кадр виставлено відео в канадській Global News. Який добрий і людяний тут ВВП, як зворушливо він радіє успіху «братньої» країни (московський зал стабільно вболівав проти двох команд - США і Канади).

Так до речі, а які у нас недавні новини з Канади? Дивимося... Четвер, 19 травня, це як раз коли чвертьфінали гралися. «Канада засуджує низький рівень дотримання прав людини в Росії, проте вводити додаткові санкції щодо російських чиновників у вигляді так званого "Списку Магнітського" вона не буде. Про це під час виступу у федеральному парламенті заявила представниця міністра закордонних справ Канади». І ще того ж дня: «Канадського міністра закордонних справ засудили за зближення з Росією. Для Канади неприйнятно закривати очі на порушення прав людини в Росії в обмін на участь в переговорах щодо врегулювання ситуації в Сирії. Таку думку під час засідання федерального парламенту Канади висловив депутат від опозиційної Консервативної партії Джеймс Безан».

Ну що ж, схоже, у російського президента і його ж МЗС з'явилася надія розм'якшити серця канадської сторони. Схоже, саме це було метою, і здійснювався бліц-вояж на привітання канадської збірної. Чому ж не засвітитися в людському і людяному образі перед канадцями, які так люблять хокей.

Цікаво, а чи спрацював номер з пресою інших країн Заходу? Дивимося для прикладу New York Times. Ні, тут номер не спрацював. Тут тонкий гумор: «Разом з шайбою Дюшена серед глядачів у залі з'явився президент Путін». Тобто, якщо вірити NYT (а чому ж нам їй не вірити?), ВВП прийшов на матч не просто «в третьому періоді», як нудно повідомив ТАСС. А за 0,9 секунди до закінчення третього періоду. Ось це точність! А ще кажуть, Володимир Володимирович запізнюється. Ну, хіба що крім зустрічі з Бараком Обамою. А тепер ще виявляється і збірної Канади.

Загалом, у кількох словах - спецоперація «Привітання переможців ЧС-2016 з хокею» пройшла успішно, але на обмеженій території вірогідного противника і неймовірного союзника.

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ РОСІЙСЬКОЇ ПРЕСИ

Я висвітлював всі ігрові дні чемпіонату світу, з першого до останнього. Звичайно, був суб'єктивним і упередженим. В першу чергу писав про недоліки. Але з іншого боку, це врівноважувало карамельний тон місцевої преси. Та й в принципі важко чекати, що, перебуваючи на території країни-агресора, український кореспондент перейде на дифирамбный стиль. Тому певний, скажімо так, драматургічний конфлікт з представниками місцевої преси очікувалося спочатку. Однак все склалося не так, як очікувалося. Конфлікт виплеснувся і на сторінки провідної російської преси - «Радянського спорту». Залученим у нього виявився і головний тренер збірної Росії Олег Знарок.

Але почнемо з «Совспорта». Спортивний журналіст Павло Лисенков показав неймовірну письменницьку гуттаперчеву гнучкість не хлопчика, але чоловіка. Спочатку у спецвипуску до ЧС-2016 з хокею він сам порівняв рудуватого тренера норвежців Рона Йохансена з Валерієм Лобановським.

Згадалося, що колись, коли Україна ще грала в хокейному топ-дивізіоні і навіть обігравала норвежців, деяку схожість Йохансена з підтягнутим (до Кувейту) 50-річним Валерієм Васильовичем не оминули увагою й українці.

Але коли персонаж, якого умовно назвемо "кореспондент Укрінформу", на прес-конференції після матчу Росія-Норвегія задав питання на цю тему, Лисенков наступного дня у своїй газеті розбавив хокейну аналітику жорсткої сатирою. Виявляється, все було так (у приблизному переказі). Все йшло добре, але тут український журналіст «відмочив номер», ха-ха-ха, запитав Йохансена про Лобановського. Той "сторопів" від дурості журналіста і ледве зміг з себе видавити «ні». Чому така подача? З дуже простої причини - з 2007 року один з видавців «Радянського спорту» - ЗАТ ВД «Комсомольская правда». І, як ви розумієте, з таким родоводом слова «Україна» і «український» повинні подаватися обов'язково в негативному контексті. А якщо його немає, то треба придумати.

Однак минув ще день. Норвежці обіграли Латвію. І це був подарунок гравців тренеру, який після 15 років роботи з командою, йшов з посади тренера збірної. А тут потрібно сказати, що Лисенков, якщо не брати наявність власної позиції, принципів (чи як казали в дурному XIX столітті - «характеру»), досить якісний спортивний журналіст. Під час першості він писав статті, в тому числі, і для офіційного сайту IIHF. І тут він легко, без напруги, здійснив ще один журналістський кульбіт.

Несподівано з'ясувалося, що зовсім не випадково "один з журналістів" запитав Йохансена про схожість з великим футбольним тренером. Рон, звичайно, не зобов'язаний знати всіх великих тренерів з сусіднього виду спорту. Але він все-таки трохи зніяковів, засоромився і ухилився від відповіді. Однак, сама собою, за словами Лисенкова, така постановка питання справедлива, показова. І далі - ще добрі слова на адресу тренера, який іде.

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ РОСІЙСЬКОЇ ПРЕСИ-2

А ще є такий чудовий тренер Олег Валерійович Знарок. Так, дійсно якісний тренер, з 2014 року тренує Росію. Родом він з Челябінської області. Потім грав у «Динамо» (Рига). Мав паспорт негромадянина. За хокейні заслуги перед Латвією отримав громадянство. Але поїхав грати до Німеччини і, щоб не вважатися там легіонером, взяв німецьке громадянство.

Тобто людина, яка світ подивилася, і, як би це сказати м'якше, начебто цивілізована. І насправді дуже цікаво було б дізнатися, як він спілкувався з журналістами в пору роботи в Латвії та Німеччині. Справа в тому, що опинившись на рідній руській землі, Олег Валерійович зовсім розперезався. І його стиль спілкування з пресою можна позначити як хамський. І це ще буде компліментом.

От і на минулому турнірі він запам'ятався чудовими фразами, зверненими до журналістів, типу «ти що, ідіот?», «заткніть свого рота», «задушив би в зародку», «відірву голову». Довелося випробувати на собі ораторські здібності Знарка й кореспондентові Укрінформу.

Це було на прес-конференції після півфіналу, програного Фінляндії. Тут при оцінці гри кореспондентом було сказано, що «Фінляндія здавна вміє правильно перемагати Росію» (справді, вже два десятиліття на стадії плей-офф Росія фінам майже завжди програє). А також було поставлено питання прес-секретарю збірної Марату Сафіну (не плутати з тенісистом, тезкою і однофамільцем) щодо креативу Red Machine: «чи матиме цей проект продовження? Чи це була машина одноразового користування - нової збірки до першої розбірки?».

Сиділи поруч польський і казахський журналісти схвально гмикнули. Російська преса завмерла від жаху: ох-хо-хо, як відреагує чутливий тренерський штаб. Сафін сказав, що прес-конференція головних тренерів, а на це питання він відповість журналісту персонально після прес-конференції.

Довелося чекати її закінчення. Втім, чому «довелося». Спілкування з колегами з Польщі та Казахстану було цікавим і жвавим. Як говориться - однією мовою. А у російських журналістів, що цією мовою теж непогано володіють, спілкуватися з кореспондентом Укрінформу бажання не було. А може бути, і сміливості (цікаво, що на наступній «прессусі» три крісла поруч зі мною були вільними, можливо, це випадковість, а може, й ні, оскільки раніше на прес-конференціях збірної Росії, де народу забагато, такого не бувало).

Але от терплячі російські журналісти відпустили Знарка і Сафіна з свого кола з диктофонами. Я пішов до них назустріч. Сафін на ходу сказав: «Почекайте трохи. Я прийду сюди, до вас трохи пізніше». Можна було повертатися до колег. Але мутний погляд Олега Валерійовича не відпускав. Він явно хотів щось сказати. Я посміхнувся, підбадьорюючи його і підштовхуючи до розмови.

- Ти чо сюди приїхав? - поцікавився Знарок.

- В якому сенсі? - по-одеськи уточнив я.

- Майдан, чи що, тут влаштовувати? - підхопив одеський стиль відповідати питанням на питання челябінський рижанин.

- Та як вам не соромно. Ви ж з Риги! І громадянин Німеччини, а мені тут про Майдан розповідаєте...

Але все це я говорив уже в спину Знарка, якого уводив Сафін.

В принципі, усе, що наговорив Олег Валерійович, є порушенням знаменитого пункту 8 Статуту IIHF. Кажучи юридичною мовою, Знарок порушив принцип політичного нейтралітету, а також дискримінував співрозмовника за національною ознакою. Загалом, правильно, що увели, а то бог його знає, до чого б ми ще договорилися.

ПОДУШКА БЕЗПЕКИ «ЧЕРВОНОЇ МАШИНИ»

Цікаво, що риторика, агітпроп, яким починався турнір, були жорсткими. Але по його ходу пом'якшувалися.

Ось, наприклад, матрьошки, які були символом вболівальників «Будинку хокею Росії». Лише одна з чотирьох матрьошок посміхалася, інші три корчили губи з ненавистю. І на світловому бортику, який "обіймає" глядацькі місця на арені «Льодового палацу» крутилися звірячого вигляду оскали саме цих злих матрьошок. Але так було тільки перші дні чемпіонату. Потім, видно хтось дав команду зверху. І три матрьошки різко подобрішали - заусміхалися.

Ще більше здивування викликав проморолик, підготовлений федеральним спортивним каналом Матч-ТВ спеціально до цього чемпіонату. У ліфт заходять дві молоді людини. В одного - шийна хустка з червоними кленовим листям. У іншого - ремінець в кольорах російського триколора. Побачивши на лацкані російського хлопця російські значки, канадець загрозливо б'є кулаком у долоню. Двері ліфта закриваються - на ній національні прапори Канади та Росії. Поїздка в ліфті закінчена. Двері відчиняються. У хлопців закривавлені обличчя. Вони спокійно виходять з ліфта, туди заходить наступна пара - фін і швед. Перед тим, як двері зачиняться, швед встигне розім'яти шию, як зазвичай роблять в боях без правил перед бійкою.

Це смішно?! Це спортивно?

Не дивно, що до кінця першості цей ролик не дожив. Але ж вистачило у когось розуму його придумати і запустити в ефір.

Ще більше здивування викликала програма підтанцьовки дівчат чірлідерів. Що сказати, дивитися на них більшу частину часу було досить приємно. Але абсолютно неможливо було бачити, як вони рухають стегнами під слова пісні Окуджави «Нас ждет огонь смертельный! И все ж бессилен он. Сомненья прочь, уходит в ночь отдельный Десятый наш десантный батальон. Десятый наш десантный батальон!»

І ці люди кажуть, що хтось ззовні ображає їх і псує свято Перемоги?!

ЧЕСНИЙ САФІН

Так, до речі, а Марат Сафін все-таки вийшов до мене (хоча доводилося чути у прес-залі скарги, що от обіцяв, але вже півгодини, як не йде). І ввічливо відповів на питання про майбутнє бренду «Червона машина. Нова збірка». За його словами, це надовго. Подібно до того, як шведів називають «Тре крунур», а канадців «Кленові листки», збірна Росії буде мати своє фірмове друге ім'я.

На запитання, чи не бояться автори креативу порівнянь нинішньої Росії з тим авторитарним Радянським Союзом, який був у часи тієї початкової Red Machine, Марат ввічливо сказав, що не має компетенції відповідати на політичні питання.

Але в цілому, повторюся, прес-аташе збірної і Федерації хокею Росії був бездоганний. Професіонал, знає правила спілкування. Втім, можливо, справа ще й у тому, що він також щільно співпрацює зі «Спорт-експресом». А випуск «Спорт-експрес в Україні», наскільки я пам'ятаю, все ще триває.

Олег Кудрін, Москва.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-