Хвилина мовчання й мітинг пам'яті в Києві: що привело людей на площу

...Клаксони десятків автомобілів, припаркованих на Михайлівській площі в Києві, сумно загули, коли по всій Україні пробила хвилина мовчання в пам'ять про жертви депортації кримських татар з Криму.

Продовжуючи голосно сигналити, вони вишикувалися в колону, щоб виїхати з площі.

"Куди прямуєте?", - запитую в одного з водіїв.

"У нас - автопробіг вулицями Києва. Хочемо нагадати всім, що сьогодні день жалоби у корінного народу Криму", - відповів, намагаючись перекричати звуки сирени, молодий кримський татарин, який сидів за кермом.

Поруч з ним - молодий американець, вчений з Канзаського університету Остін Чарон. За п'ять хвилин від від'їзду він розповідав мені, що бере участь у багатьох кримських заходах у Києві, і не тільки за велінням серця. Остін "проводить дослідження на тему ідентичності переселенців з Криму в материкову Україну".

Автомобілі покинули площу, але люди розходитися не поспішали.

Жінку, яка назвалася Наталією, питаю: що її привело на Михайлівську?

"Я киянка, але знаю про долю кримських татар. Мій син Андрій під час служби у Чернігові міцно подружився з хлопцем - кримським татарином. Він досі пам'ятає його як вірного товариша, от тільки у зв'язку з ним, на жаль, немає. Андрій багато дізнався від свого друга про народ, який несправедливо вигнали з батьківщини. Я прийшла сюди, щоб підтримати всіх кримських татар, які постраждали від радянського режиму", - сказала Наталя.

Весела дівчинка років шести, яка стояла неподалік з мамою, на моє запитання: "Як тебе звуть і як ти тут опинилася?" відповіла: "Мене звуть Саша. Я чекаю на Джамалу".

"І ми чекаємо на Джамалу, - сказали дві жінки, - обіцяли, що вона прийде разом з усіма кримськими татарами".

Але Джамала не прийшла - вона обіцяла бути ввечері на Майдані, на мітингу.

"Дуже шкода. Ми тут на екскурсії, приїхали до Києва з Одеси і на вечірньому мітингу бути вже не зможемо", - сказала мама дівчинки.

На відміну від одеситів, пара кримських татар, чоловік і дружина, які прибули до Києва з Криму спеціально на акцію пам'яті "Хвилина мовчання".

"У Криму зараз заборонено висловлювати свою думку. Там важко навіть дихати, але все одно, ковтнувши свіжого повітря, ми їдемо назад додому", - сказав чоловік років 30-ти. Він не захотів назватися, тому що незадоволені в окупованому Криму на особливому рахунку".

Його дружина Ліля додала: "Ми спеціально приїхали на цю акцію. Добре, що в Києві можна публічно вшанувати пам'ять загиблих у депортації кримських татар".

Громадянська активістка і блогер з Криму Ліза Богутська свою присутність на акції "Хвилина мовчання" пояснила тим, що 18 травня для неї "завжди був днем жалоби корінного народу Криму, на території якого вона живе".

"Я виросла в Криму з кримськими татарами - з ними пройшло моє дитинство, юність, з ними я працювала і дружила. З ними росли і дружили мої діти. І сьогодні для них знову настали чорні дні. Я висловлюю своє співчуття, підтримку і сподіваюся, що попереду нас разом з ними чекають тільки радісні та світлі події", - сказала Ліза Богутська.

Ще один мій співрозмовник, киянин Рустем.

"У 2010 році я приїхав з Криму в Київ і залишився тут жити. Мені подобається, що в Києві немає ніяких проблем з влаштуванням на роботу. Тут немає дискримінації за національною ознакою або переслідувань за політичними мотивами. Будь-який професіонал чи трудяга зможе знайти собі справу", - сказав Рустем.

Він зізнався, що в день 18 травня хотів би бути поруч з тими, кого торкнулася трагедія депортації, тому він прийшов на Михайлівську площу.

Практично останнім з плоші йшов активіст Олександр Мельник. Назвавшись керівником однієї з сотні на Майдані, він висловив своє захоплення тим, як кримські татари чинили опір окупантам у перші дні і продовжують неприйняття "нової влади" сьогодні.

"Я вважаю, що в Києві потрібно встановити пам'ятник жертвам депортації з Криму, тим більше, що 1944 рік - не єдиний випадок вигнання з батьківщини його корінних мешканців. Це частина української історії, і я вже розмовляв з кримськотатарськими лідерами на цю тему. В материковій Україні буде збільшуватись кількість кримських татар, і їм потрібно десь збиратися. Після звільнення Криму пам'ятник жертвам депортації за бажання можна буде перевезти у Крим, але зараз у Києві він потрібен".

*   *   *

А вже надвечір на Майдані Незалежності у Києві почався загальнонаціональний траурний мітинг, присвячений пам'яті жертв сталінської депортації з Криму.

Мітинг, на який зібралися близько 2 тисяч осіб, почався з Гімну України та національного гімну кримських татар. Учасники мітингу тримають в руках українські та кримськотатарські прапори, транспаранти: «Вічна пам'ять жертвам геноциду кримськотатарського народу!», «Ми - з кримськотатарським народом!», «Пам'ятаємо! Не дозволімо нікому й ніколи забути!».

Представлені також і транспаранти з фотографіями кримських політв'язнів.

На мітингу виступив муфтій ісламського центру Аджи Сейран Аріф. Він прочитав молитви в пам'ять безвинних жертв депортації.

Також виступив архієпископ Української православної церкви Київського патріархату Климент.

На завершення низки виступів, що прозвучали на мітингу з настільки невеселого приводу і в настільки дощовий день, настрій, тим не менш, залишився світлим. Чи то красива акція «Запали вогник в своєму серці» під завісу заходу дала людям надію на завтрашній день. Чи то підтримка друзів, які прийшли на площу, була по-справжньому щирою й доброю.

«No genocide», - старанно викладала тремтячими свічками у склянках з водою молодь на Майдані в Києві.

Катерина Лисицина, Київ.