Депортація 1944: «Коли чужинці заходили в наші будинки…»

Аналітика 18.05.2016 11:17 953

Колективне покарання є злочином проти людяності саме по собі, а у випадку з депортацією кримських народів - злочином у квадраті

12 листопада 2015 року, коли Крим уже був окупований Росією, український парламент прийняв постанову про визнання депортації кримських татар з Криму в 1944 році геноцидом кримськотатарського народу, а тиждень тому ВР звернулася з проханням про таке визнання до всього світу.

Тим часом четверта сесія четвертого Курултаю кримськотатарського народу визнала депортацію 18 травня 1944-го і наступні десятиріччя насильницького утримання кримських татар у місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму аж на цілих 10 років раніше - у грудні 2005-го.

Учені-історики кажуть, що є чимало документальних свідчень про депортацію кримських татар 1944-го, дехто навіть заявляє, що це питання досліджене відсотків на 80-90, залишаються хіба окремі деталі. Однак ще донедавна архіви НКВД-КГБ були закриті, а шкільні підручники з історії вже часів незалежної України містили мінімум інформації про ті сумні події, тож Укрінформ пропонує читачам сьогодні відповіді на найпопулярніші питання про депортацію кримських татар.

Коли відбулася і скільки тривала депортація кримських татар?

Основна хвиля депортації відбулася протягом неповних трьох діб, почавшись о 03:00 ночі 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Це примусове виселення татар, яких радянська влада звинуватила в співпраці з нацистами, стало однією з найшвидше проведених депортацій в історії людства.

У червні 1944 року була здійснена ще одна депортація - не така чисельна, як перша, однак у ході її, крім кримських татар, постраждали й інші народи Криму - вірмени, болгари, греки.

Хто з радянських керівників відповідальний за депортацію?

Ще до завершення боїв радянської армії за Крим, 22 квітня в доповідній записці на ім'я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії.

10 травня Берія в листі Сталіну повторив свій закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». У цьому листі й була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони №5859сс «Про кримських татар». Отже Сталін і Берія відіграли фатальну роль у питанні депортації кримських татар.

Якими були офіційні та неофіційні причини депортації?

Офіційною причиною насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді і колабораціонізмі - співпраці з нацистськими окупантами.

Такі аргументи містилися в рішенні Держкомітету оборони про депортацію, яке з'явилося за тиждень перед її початком: "В период Отечественной войны многие крымские татары изменили Родине, дезертировали из частей Красной Армии, обороняющих Крым, и переходили на сторону противника, вступали в сформированные немцами добровольческие татарские воинские части, боровшиеся против Красной Армии…

Крымские татары активно сотрудничали с немецкими оккупационными властями, участвуя в организованных немецкой разведкой так называемых "татарских национальных комитетах", и широко использовались немцами для цели заброски в тыл Красной Армии шпионов и диверсантов».

Саме ці офіційні радянські причини депортації кримських татар історик Сергій Громенко називає «найогиднішим із пояснень» і додає, що в офіційному документі за підписом Сталіна немає жодної цифри, що могла би дати уявлення про реальний масштаб кримськотатарського колабораціонізму, натомість за загальними фразами маскується накладання на цілий народ колективної провини за вчинки його окремих представників.

Історик наголошує, що колективне покарання у будь-якій формі є злочином проти людяності саме по собі, а у випадку з депортацією кримських народів - злочином у квадраті. До того ж за 70 років, які минули відтоді, так і не з'явилося жодних архівних підтверджень буцімто масового колабораціонізму кримських татар.

Якими ж тоді були справжні причини депортації?

Історики називають серед них той факт, що кримські татари історично мали тісні зв'язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. Щонайменше двічі, у 1939-1940 і 1945-1948 рр., Радянський Союз готувався до війни з Туреччиною, і цьому завданню були підпорядковані не тільки зовнішні механізми, а й внутрішня політика держави.

У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.

На користь цієї теорії свідчить і те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.

Як кримські татари жили до депортації?

Після створення СРСР у 1922 році Москва визнала кримських татар корінним населенням Кримської АРСР у межах політики коренізації.

У Криму були кримськотатарські газети, журнали, освітні заклади, працювали музеї, бібліотеки і театри.

Кримськотатарська мова, разом з російською, була офіційною мовою автономії. Нею користувалися понад 140 сільських рад.

У 1920-1930-х роках татари складали 25-30% від усього населення Криму.

Однак у 1930-х радянська політика щодо татар, як і щодо інших національностей СРСР, стала репресивною.

Де опинилися кримські татари після депортації?

Більшість татар відправили до Узбекистану і сусідніх з ним районів Казахстану і Таджикистану.

Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.

Який статус вони мали на спецпоселенні?

Більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень - оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які нагадували трудові табори.

Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали в шахтах, на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської ГЕС.

Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливо масштабними вони стали у 1948 р., коли втекли 8692 кримські спецпоселенці, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб.

Тому в 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув'язнення.

Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою.

З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар, а таку національність заборонили вписувати в паспорт.

5 липня 1954 р. радянський уряд зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молодь, прийняту до навчальних закладів, а 13 липня цього ж року було скасовано кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.

Як змінився Крим без кримських татар?

Після депортації радянський режим намагався нівелювати історичну пам'ять про кримську державність і кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви. Серед винятків - Бахчисарай, Джанкой, Ішунь, Саки і Судак.

Радянська влада знищувала татарські пам'ятники, спалювала рукописи і книжки, в тому числі томи Леніна і Маркса, перекладені кримськотатарською. У мечетях відкривали кінотеатри й крамниці.

Південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Наприклад, за офіційними даними, в Алуштинському районі залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському - 2200. Згодом сюди почали переселяти людей з України і Росії.

Коли татарам дозволили повернутися до Криму?

Режим спецпоселень для татар проіснував до другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом'якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді. У 1956 році кримські татари були звільнені зі спецпоселень, але без права повернення в Крим та без повернення конфіскованого майна.

У 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення кримських татар у зраді, проте проголошував нібито повне укорінення їх в Узбекистані. І лише в 1974 р. СРСР скасував заборону кримським татарам повертатися в Крим, однак неформально це табу діяло аж до 1989 року.

За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР - 250 тисяч людей.

Депортація кримських татар у цифрах

- від 5 до 30 хвилин давалося депортованим на збори, дозволяли брати особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, більшість майна залишалася і була конфіскована державою.

- 67 ешелонів було використано для перевезення депортованих у перші три дні.

- 32 тис. співробітників НКВД було залучено до проведення депортації.

- близько 8 тис. людей, більшість з яких - діти і літні люди, - загинули під час переїзду. Найпоширеніші причини смерті - спрага і тиф.

- понад 30 тис. кримських татар загинули протягом року до завершення війни у місцях заслання від голоду, хвороб та виснаження.

- від 20 до 46% всіх депортованих за різними оцінками померли за перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб.

- 180 014 кримських татар виселено під час головної хвилі депортації 18-20 травня 1944 року.

Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші дні 191 044 осіб.

У ході пізніших червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом - 200 тисяч осіб.

***

Новою трагедією для кримських татар стала анексія Криму Росією у березні 2014 року - декому з найактивніших представників кримськотатарського народу, його громадським і політичним лідерам знову довелося пережити відчуття втрати рідної землі.

Укрінформ - за матеріалами Інституту національної пам'яті та ЗМІ.
 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-