18 травня. Пам’ятні дати

18.05.2016 08:00 1587

Сьогодні Україна відзначає День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановує жертв депортації кримських татар 1944 року

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 сс «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. Без сумніву, був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – 228 500, з яких упродовж першого півтора року померло близько 110 тисяч осіб. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну. Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів. Сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам’яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика. Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об’єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддалися (і піддаються) нечуваним з часів Сталіна репресіям. Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента від 16 травня 2014 року, і був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.

Сьогодні Міжнародний день музеїв. Заснований на ХІ Генеральній конференції Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) і відзначається з 1978 року музейниками понад 150 країн світу. Цьогорічна тема Міжнародного дня музеїв – «Музеї і культурні ландшафти». Обрана тематика для Дня музеїв не випадкова і є своєрідним викликом, оскільки змушує їх переосмислити свою місію в сучасному світі, всіляко розбудовуючи свою культурну та соціальну роль. Музеї мають вийти за свої стіни і поширювати власний неоціненний досвід на навколишнє середовище, формуючи єдиний культурний ландшафт. Статус культурного ландшафту як об’єкта спадщини був зафіксований у документах ЮНЕСКО ще в 1992 році, хоча тенденції до його виникнення з’явилися за 20 років до того, коли в 1972 році була прийнята Конвенція про охорону всесвітньої культурної спадщини. Культурний ландшафт – це не мертва природа з історичними пам’ятками, руїнами чи музейними артефактами, передусім, це людський простір, складна еко-культурна система. Культурний ландшафт як конкретне місце в просторі є культурним ідентифікатором спільноти, що тут проживає; місце перебування спільноти визначає її особливість, специфіку, ідентичність. У Міжнародний день музеїв майже всі музеї світу відкривають двері на безплатний вхід для всіх охочих. Крім того, 1997 року, з’явилася ідея «Ночі музеїв», коли музеї працюють упродовж ночі, залучаючи, таким чином, молодь і руйнуючи при цьому її дещо скептичне ставлення щодо роботи музейних закладів. Минулого року у цій акції взяли участь 35 тис. музеїв зі 145 країн світу. Цьогоріч святкування з нагоди Міжнародного дня музеїв розтягнулися в часі, розпочавшись 14 травня, а закінчаться у понеділок, 23 травня.

Ювілеї дня:

96 років від дня народження Іоанна Павла ІІ (Кароля Юзефа Войтили; 1920-2005), Папи Римського, одного з найяскравіших релігійних діячів і впливових лідерів ХХ століття, миротворця, антикомуніста, богослова, поета, філософа. Святий Католицької церкви, канонізований у 2014 році. Іоанн  Павло ІІ був легендарною постаттю. Багато в чому він був першим, а бути першим – це завжди ризик і величезна відповідальність. Він не лише став першим Папою Римським неіталійського походження за останні 445 років (Адріан VI, що став папою у 1523 році, був голландського походження), одним із наймолодших понтифіків за всю історію церкви і першим Папою слов’янського походження. Він став першим Папою, який переступив поріг юдейської синагоги і мусульманської мечеті; першим Папою, який не побоявся назвати юдеїв «нашими любими старшими братами». Він став першим Папою, котрий почав шукати спільну мову з іншими релігіями. Символом цього став Всесвітній день молитов про мир, що відбувся в Ассізі (Італія) 27 жовтня 1986 року, де 47 делегацій від різноманітних християнських конфесій, а також представники 13 інших релігій провели спільну молитву. Кажучи про себе, Іоанн Павло ІІ послуговувався займенником «я» замість «ми», як то було заведено у попередніх глав Ватикану. Іоанн Павло ІІ вперше з моменту відокремлення англіканської церкви зустрівся з архієпископом Кентерберійським і здійснив спільне богослужіння. У 2001 році він уперше, починаючи з часу розколу християнської церкви на православну і католицьку в 1054 році, відвідав православну Грецію. Намісник Святого Престолу, Іоанн Павло ІІ, приніс покаяння багатьом постраждалим від дій Римо-католицької церкви, зокрема й за злочини в часи хрестових походів та інквізиції. Ніколи в історії людства жодна релігія чи конфесія не приносила подібного покаяння. Поетеса Ольга Седакова зазначає: «Він взагалі був безстрашною людиною. Він не боявся того, що у світі вважають приниженням: просити пробачення, висловлювати подяку, служити іншим та пробачати. Він не боявся бути «учнем Христовим». Недарма головною темою його понтифікату були слова «Не бійтеся!» - заклик, з яким у Св. Письмі звертаються до людей ангели та пророки. І саме цими словами (першими словами) звернувся новообраний Папа Іоанн Павло ІІ до народу в Римі у 1978 році. Папа описував сучасну цивілізацію як цивілізацію страху: як в’язницю з багатьох страхів, із витісненої у підсвідомість паніки, яка визначає поведінку, стан, висловлювання сучасної людини. Випростатись, звільнитись, підбадьоритись, поновити свою споконвічну гідність, гідність улюбленого творіння Божого – у цьому він вбачав дію євангельської звістки, яку всіма силами сповіщав (і в останні роки – силами вже більш ніж людськими, перемагаючи власне фізичне страждання)». Понтифік запам’ятався багатьом як надзвичайно активний мандрівник. Він здійснив понад 200 пастирських поїздок, в тому числі й 104 закордонні подорожі. Під час цих візитів він відвідав 1022 міста у 130 країнах на усіх континентах. Найчастіше він відвідував Польщу, США і Францію, а також Іспанію і Мексику. Побував Іоанн Павло ІІ і в Україні (червень 2001). Перше, що він зробив, зійшовши з трапу літака – став на коліно й поцілував українську землю, розстелену на білій тканині. Він цитував Шевченка і Сковороду, молився в церкві на Аскольдовій могилі, жартував і благословляв люд на стадіоні «Чайка». Для багатьох вірних то була незабутня зустріч.

85 років від дня народження Володимира Євгеновича Зебека (1931–2015), відомого українського художника-мариніста (його полотна знаходяться у 40-ка колекціях світу, переважно приватних). Жив відлюдником на Кінбурнській косі на Миколаївщині.

Роковини смерті:

105 років з дня смерті Густава Малера (1860-1911), видатного австрійського композитора, диригента. Автор 9 (десята залишилася незавершеною) симфоній, симфонії-кантати «Пісня про землю»; вокальних циклів. За життя Малера сприймали радше як видатного диригента, виконавця-інтерпретатора чужих творів. Відкриття Малера-композитора, одного з найяскравіших і найглибших симфоністів ХІХ-ХХ ст. відбулося значно пізніше. У 1897 році він став директором Віденської опери, яку очолював протягом 10 років. Під його керівництвом цей музичний колектив зайняв одну з провідних позицій в Європі. Внаслідок інтриг змушений був піти з посади, залишити Відень і переїхати до США. З 1909 і до кінця життя був головним диригентом реорганізованого Нью-Йоркського філармонійного оркестру. Як геніального диригента його характеризував Чайковський, схвально відгукувався Брамс. Серед послідовників диригентської манери Густава Малера можна назвати Бруно Вальтера та Отто Клемперера – митців, що так само, як і вчитель, могли «витягти, вичавити» з оркестру бездоганну музику, твір у його «чистому вигляді». Що стосується Малера-композитора, то тут його наступниками були Арнольд Шенберг, Антон Веберн і Альбан Берг.

35 років з дня смерті Вільяма Сарояна (1908-1981), американського письменника, драматурга вірменського походження. Свою творчість Сароян присвятив «англійській мові, американській землі та душі Вірменії». Головним мотивом творчості письменника стала тема пошуків втраченої батьківщини. Автор романів «Людська комедія», «Пригоди Веслі Джексона», п’єс «У горах моє серце», «Шлях вашого життя», збірок повістей і оповідань «Народжений в Америці», «Мене звати Арам», мемуарів, книжки про Вірменію «Випадкові зустрічі». Помер письменник у Парижі. За заповітом Сарояна часточку його праху було поховано у рідній Вірменії.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-