15 травня. Пам’ятні дати

15.05.2016 08:00 2820

Сьогодні в Україні День пам’яті жертв політичних репресій, разом з тим вшановують пам'ять жертв СНІДу та відзначають Міжнародний день сім’ї

День пам’яті жертв політичних репресій відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року, щорічно у третю неділю травня, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій,  привернення  уваги  суспільства  до  трагічних  подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної   ідеології,   відродження   національної   пам’яті, утвердження нетерпимості до  будь-яких  проявів  насильства проти людства та у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних  репресій  1937-1938  років, на підтримку ініціативи громадськості. Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50 % українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання (майже 3 мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали  масові  репресії, які чинились сталінським режимом та його   провідниками   в Україні у 30-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 197 617 осіб, з них приречено до страти – 122 237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Впродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева. Один із трагічних символів тієї доби є київська Биківня – у Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х – в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. Традиційно, в День пам’яті жертв політичних репресій вищі особи держави покладають квіти до національного меморіального заповідника «Биківнянські могили». Покладання квітів до пам’ятних знаків відбувається також по всій країні, проходять жалобні віче і церемонії.

 Всесвітній день пам’яті жертв СНІДу відзначається в третю неділю травня з 1983 року в пам’ять про померлих від цієї хвороби і для надання допомоги ВІЛ-інфікованим. Традиція вшанування пам’яті померлих від СНІДу була започаткована в американському місті Сан-Франциско, тоді ж була запропонована й символіка антиснідового руху: червона стрічка, прикріплена до одягу. СНІД – синдром набутого імунодефіциту – назва патологічного стану, наслідком якого може стати цілий спектр хвороб. Якщо рак змушує клітини розмножуватися, то СНІД убиває клітини (так би мовити, дзеркальне відображення лейкемії). Вірус, а точніше віруси, які спричиняють СНІД, настільки ж схильні до мутації, як і вірус грипу (вірус віспи, приміром, залишається незмінним упродовж століть). Після атаки вірусом здорових клітин, безліч хвороб, які зазвичай стримуються здоровою імунною системою, атакують тіло, цілісність і сила якого були підірвані розмноженням «чужорідного продукту» після колапсу імунологічного захисту. Жертва СНІДу, ослаблена такою стрімкою атакою, іноді помирає за кілька місяців і майже завжди за кілька років після появи перших симптомів. На сьогодні з ВІЛ-інфекцією у світі живе понад 60 мільйонів людей, а жертвами СНІДу вже стали понад 20 мільйонів. Перші випадки ВІЛ-інфікування серед громадян України були зареєстровані в 1987 році. З того часу в нашій країні від СНІДу померло вже близько 39 тис. людей. Наразі найбільш уражені ВІЛ-інфекцією регіони – це Дніпропетровська, Донецька, Київська, Миколаївська і Одеська області, а також Київ. Більшість випадків інфікування ВІЛ сьогодні реєструється у молодих людей від 15 до 30 років. Україна залишається лідером у Європі за масштабами розповсюдження ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, в Україні з ВІЛ-інфекцією живе майже 290 тисяч людей, і лише кожен другий знає про свій діагноз. Станом на початок 2016 року на обліку знаходиться 126 604 ВІЛ-позитивних пацієнти.

Міжнародний день сім’ї встановлено Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році й покликаний привернути увагу світового співтовариства до проблем сім’ї, підвищити рівень поінформованості у питаннях, стосовно сімей і поглибити знання соціально-економічних і демографічних процесів. Родина продовжує залишатися центром соціального життя, забезпечуючи благополуччя всіх її членів, починаючи з навчання дітей і закінчуючи турботою про літніх людей. Стратегії, орієнтовані на інтереси сім’ї, можуть сприяти досягненню перших п’яти цілей в царині сталого розвитку: викорінення злиднів і голоду, забезпечення здоров’я населення, благополуччя для людей всіх вікових категорій, доступ до освіти протягом усього життя і досягнення гендерної рівності. ООН розглядає сім’ю як основний елемент суспільства, тому, вважають в організації, коли зневажаються права однієї сім’ї, під загрозою знаходиться все людство. Проголошення Міжнародного дня сімей стимулювало проведення низки пропагандистських заходів, включно з національними днями сім’ї. В багатьох країнах проведення таких днів дало можливість виокремити певне коло питань, що можуть видатися надзвичайно актуальними для родин. До цього Дня приурочені різноманітні тематичні практикуми і конференції, радіо- і телепрограми, газетні публікації та програми в царині культури. Тема Дня 2016 року – «Сім’я, здоровий спосіб життя і стале майбутнє».

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Лаймена Френка Баума (1856-1919), американського письменника, журналіста, класика дитячої літератури. Автор популярних в усьому світі казок про чарівну країну Оз, а також 60 книг для дітей і підлітків.

Фото: wikipedia

143 роки від дня народження Павла Петровича Скоропадського (1873–1945), українського державного та політичного діяча, воєначальника, гетьмана Української Держави (1918). Походив із козацько-шляхетського роду. Засновником його був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Богдана Хмельницького і поліг під Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708–1722 рр. був гетьманом України. Павло Скоропадський народився у німецькому Вісбадені в сім’ї повітового предводителя дворянства. Виховувався у пошані до української старовини і культури. Закінчив пажеський корпус – привілейований навчальний заклад при царському дворі. Влітку 1917 року він українізував 34-й армійський корпус на Південно-Західному фронті (40 тис. солдатів і офіцерів). На з’їзді в Чигирині, де було задекларовано відновлення стану українських козаків, Скоропадського обрали почесним атаманом вільного козацтва. Під тиском Симона Петлюри Скоропадський змушений був залишити службу у військах, і зблизився з партією українських хліборобів-демократів. Близькі йому люди з І Українського (колишнього 34-го) корпусу і вільного козацтва утворили так звану «Українську народну громаду». Ця організація лобістського типу почала проштовхувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя й анархії. Найдоцільнішою, на їх погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на гетьмана – Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року владу Центральної Ради було повалено, а Скоропадського було проголошено гетьманом. Чимало зробив гетьман для України – запроваджував українські державні, культурні та наукові установи, вводив українську атрибутику. Проте йому не вдалося зробити головного – подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, зумовлені автократичними методами правління гетьманської влади й невирішеністю аграрного питання. За гетьманства Скоропадського було відкрито близько 150 нових україномовних гімназій, у Києві та Кам’янці-Подільському створено два нові університети, засновано Національний архів та Національну бібліотеку, відкрито Українську академію наук. Утім, 14 листопада 1918 року, намагаючись зберегти владу, гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня 1918 року. Як відомо, владу захопила тоді Директорія. Гетьманові довелося емігрувати до Німеччини. В еміграції, у листі до колишнього петербурзького професора Могилянського від 25 січня 1921 року Скоропадський писав: «Можливо, я помиляюсь, але я рішуче тієї думки, що російських людей, які допускають чесно не тільки федеративну Україну, але Україну хоча б з деякою культурною автономією, майже немає… Так чи ні? Якщо ні, то назвіть мені хоча б кілька людей, мене це дуже цікавить, я, признаюсь, таких людей шукав, але не знаходив; віра моя раніше, що такі російські люди існують, була, між іншим, однією з причин мого провалу у вісімнадцятому році в Україні…» 16 квітня 1945 року під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена Павло Скоропадський був смертельно поранений і 26 квітня помер у шпиталі монастиря Меттен. Похований у м. Оберсдорф у родинному склепі Скоропадських.

125 років від дня народження Михайла Опанасовича Булгакова (1891–1940), російського письменника, драматурга.

105 років від дня народження Макса Фріша (1911–1991), швейцарського романіста і драматурга. Автор романів «Homo Faber», «Штиллер», «Назву себе Гантенбайн», п’єс «Знову вони співають», «Бідерман і підпалювачі», «Андорра», «Біографія», «Дон Жуан, або Любов до геометрії». Сім років письменник прожив у Нью-Йорку. З батьківщиною – Швейцарією – у Макса Фріша були не прості стосунки. Письменник не міг пробачити, що під час Другої світової війни Швейцарія не приймала емігрантів. Відмовила навіть Брехту, перед чиїм непересічним талантом завжди схилявся Макс Фріш. Він був першим, кому дозволили у Ізраїльському кнесеті виголосити промову німецькою мовою. Зате від премії міста Цюріх Фріш відмовився, бо вручати її мав високопосадовець, який у минулому був колабораціоністом. У подібних питаннях Макс Фріш був людиною вимогливою як до себе, так і до інших.

Роковини смерті:

130 років з дня смерті Емілі Елізабет Дікінсон (1830-1886), американської поетеси. За життя опублікувала лише 8 віршів. Перша збірка вийшла посмертно (1890), а повне зібрання – у 1955 році. Творчість Дікінсон помітно вплинула на розвиток англомовної поезії ХХ ст. У 1985 році в нью-йоркському соборі Іоанна Богослова, наслідуючи приклад лондонського Вестмінстерського абатства, було відкрито «куточок поетів» – першими на квадратних плитах підлоги викарбували імена Волта Вітмена, Вашинґтона Ірвінґа та Емілі Дікінсон. Окремі вірші Дікінсон переклали Григорій Кочур, Дмитро Павличко; творчість американської поетеси досліджувала Соломія Павличко. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-