12 травня. Пам’ятні дати

Іван Степанович Марчук (1936) – український художник, народний художник України, лауреат премії ім. Тараса Шевченка. В доробку майстра майже чотири тисячі робіт, виконаних дев’ятьма видами техніки (авторство деяких належить лише йому). 2007 року він потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Це сьогодні Іван Марчук визнаний майстер полотна і пензля, а були часи, коли його мистецтво в Україні не визнавали. До Спілки художників України Марчука прийняли лише в 1988 році, щоправда, без його ж таки відома. Того ж року митець залишив Україну і поїхав до США. В еміграції Марчук прожив 12 років – мешкав переважно у США, хоча їздив і в Австралію, Канаду. Але на чужині художник не прижився – йому, мешканцю патріархального Києва, що любить ходити повз віковічні липи на Пушкінській і відвідувати навесні та влітку рідну Тернопільщину, мабуть, чогось бракувало в далеких краях. Після терактів у США 11 вересня 2001 року художник повернувся в Україну. «Україна для мене найпрекрасніша земля в світі», - зізнається Іван Марчук, хоча й бідкається, що скільки не їздив по світах, а такого безладу і стільки сміття ніде не бачив. Іван Марчук народився в селянській родині. Сім’я жила бідно, крім Івана було ще три дочки. Вся надія була на нього, а він подався в художники. Після школи поступив у Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва, згодом закінчив Львівський інститут. Працював художником на меблевій фабриці, малював афіші в кінотеатрі «Львів». Свій власний стиль він відкрив (віднайшов) у собі у 1965 році – мешкав тоді в Києві, працював в Інституті надтвердих матеріалів. Мучився, що не має власного почерку, що весь час наслідує когось, але одного разу сталося диво: «Шлюзи моєї внутрішньої скутості прорвало, я не встигав фіксувати все, що мене переповнювало, - згадує художник. – Шкодував, що можу працювати тільки однією рукою, хотілося зробити одразу і те, і інше… Такий поток пішов! Звідки він – не знаю, але це був потік свободи…» Відтоді з’явився той «марчуковський» стиль, який ні з яким іншим не сплутаєш.

Сьогодні День незалежності Держави Ізраїль (Йом ха-Ацмаут) – головне державне свято Ізраїлю, яке відзначається щороку у вівторок, середу або четвер, найближчі до 5 іяра, в пам’ять про проголошення Держави Ізраїль 14 травня 1948 року (5 іяра 5708 року за єврейським календарем). Здавалося, що після трагедії Голокосту, після тотального знищення нацистами євреїв Європи, цей народ ніколи не оговтається від пережитої Катастрофи, сліз і горя, але він укотре продемонстрував зворотнє – відродився, наче птах Фенікс із попела. Єврейська нація віднайшла у собі сили не тільки на духовне відродження, на безпрецедентну консолідацію, але й на утворення власної держави про яку мріяла і до якої йшла 2 000 років. 29 листопада 1947 року ГА ООН більшістю голосів ухвалила резолюцію про розподіл Палестини на дві держави. 14 травня 1948 року, в день, коли закінчився термін британського мандата, Давід Бен-Гуріон на засіданні в Тель-Авівському музеї зачитав Декларацію незалежності нової держави, що отримала назву – Медінат Ісраель (Держава Ізраїль). Вже через декілька годин після цього, арабські сусіди Ізраїлю – Сирія, Єгипет, Йорданія, Ліван, Ірак розпочали проти нової держави воєнні дії. Війна тривала 15 місяців і забрала життя понад 6 тисяч людей. Наступного, 1949 року ізраїльський кнесет ухвалив рішення про святкування Дня незалежності Ізраїлю. Цього дня в Ізраїлі офіційний вихідний, відбуваються різні урочистості, іноді – військові паради (ізраїльська армія одна з найбоєздатніших армій у світі); для відвідувачів відкриті військові бази. Напередодні вручаються національні премії в царині науки, літератури, мистецтва; офіційні заходи транслюють по телебаченню. Повсюди вивішують національні прапори, лунає музика, а релігійні юдеї, яких в Ізраїлі чимало, читають спеціальну молитву, присвячену незалежності країни.

Всесвітній день медичної сестри. Відзначається з 1971 року в день народження Флоренс Найтінгейл (1820-1910), англійської сестри милосердя, організаторки служби сестер милосердя і системи підготовки кадрів середнього і молодшого медичного персоналу у Великобританії.

Події дня:

90 років тому (1926) маршал Юзеф Пілсудський організував військовий переворот і встановив у Польщі диктатуру – «санаційний» режим (режим «оздоровлення»).

80 років тому (1936) провела свій перший матч (з динамівцями Одеси) футбольна команда «Стахановець» (з 1946 року – команда «Шахтар»; нині футбольний клуб «Шахтар»).

Ювілеї дня:

95 років від дня народження Фарлі Мак-Гілла Моуета (1921-2014), відомого канадського натураліста, письменника, захисника довкілля. Автор нотаток мандрівника, що продовжили англомовну традицію документальної літератури («Люди Оленячого краю» (1952), «Народ у відчаї» (1959) про життя канадських ескімосів, «Подорож на Коппермайн» про північноамериканських індіанців). У книзі «Випробування кригою» прославив мужність дослідників Півночі.

85 років від дня народження Юрія Олексійовича Луціва (1931), українського диригента, народного артиста України (1991), професора Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка. У 1960-70х роках – головний диригент Львівського театру опери та балету. Лауреат державної премії ім. Т.Г. Шевченка (1971).

Роковини смерті:

145 років з дня смерті Даніеля Франсуа Еспрі Обера (1782-1871), французького композитора, майстра французької комічної опери, одного з творців жанру «великої опери».

100 років з дня смерті Джеймса Коннолі (1868-1916), ірландського революціонера, організатора Ірландської соціалістичної республіканської партії (1896). Один з головних керівників Дублінського страйку (1913-1914) та Ірландського повстання 1916 року.

85 років з дня смерті Ежена Ізаї (1858-1931), бельгійського скрипаля, композитора, диригента. Автор творів для скрипки, опери «Шахтар П’єр». Засновник струнного квартету (1888) і симфонічного товариства «Концерти Ізаї» (1895). Гастролював в Україні, зокрема, в Києві та Одесі. Один з останніх яскравих представників романтичного напрямку в скрипальському мистецтві. Високу оцінку його таланту і виконавській майстерності давали такі музиканти, як Ференц Ліст, Вагнер, Шуман. Йому присвячували свої твори К. Сен-Санс, К. Дебюссі, Е. Шоссон та багато інших композиторів. Ізаї надзвичайно багато зробив для розвитку музичного життя Бельгії.