Володимир Загорій, президент Ліги українських меценатів
На конкурсі Яцика завжди аншлаг
04.05.2016 09:05 1938
  •  
  •  
  •  

Вже за два тижні у Києві відбудуться урочистості з нагоди завершення ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, організатори якого - Ліга українських меценатів та Міністерство освіти України. Це - справді безпрецедентне змагання, бо участь у ньому беруть школярі й молодь не лише з України, а й з української діаспори. І цей наймасовіший мовний марафон щороку охоплює кількадесят країн.

17 травня на сцені Національного театру імені Івана Франка вшановуватимуть цьогорічних переможців. Про деталі свята і польові умови проведення конкурсу, про іменитих меценатів та мільйони маленьких мовознавців, про мовну віру й виховання україноцентричності - в інтерв'ю Укрінформу президента Ліги українських меценатів, голови наглядової ради ПАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця", доктора фармацевтичних наук, професора Володимира Загорія.  

В СЄВЕРОДОНЕЦЬКУ ДІТИ ПИСАЛИ РОБОТИ, А ВІД ОБСТРІЛУ ДРИЖАЛИ ВІКНА 

- Ви в очікуванні свята, Володимире Антоновичу. Це вже шістнадцята церемонія нагородження переможців. Чим вона буде особлива? Які цікаві люди будуть присутні? Як багато дітей? 

- Одразу скажу про такий принциповий момент - конкурс щороку бере старт в іншій області, і область одержує шанс презентувати себе, тому сцена - до її розпорядження. Цей конкурс розпочинався в Полтаві. Тож і на закритті сцена буде віддана мистецьким колективам Полтави - дитячим і юнацьким. 

А переважна більшість нашої зали, в якій, як і в конкурсі, завжди аншлаг, - і я з гордістю цим хвалюся, -  це діти. І це не тільки ті, кого ми відзначаємо і нагороджуємо. А нагороджуємо ми сотню - це переможці національного рівня всіх номінацій - від 3-го класу по 11-ий. Це студенти, учні профтехосвіти, юнаки з військових ліцеїв. Ми також нагороджуємо десять учителів, чиї діти показали найкращі знання у конкурсі імені Петра Яцика. 

На церемонії будуть багато громадських і культурних діячів, народних депутатів, оскільки чимало з них встановили і вручатимуть свої індивідуальні премії. Конкурс став популярним і серед них. Наприклад, Богдан Бенюк вже вкотре вручатиме премію імені своєї покійної мами - замість квітів на її могилу. 

- Мама була вчителькою? 

- Ні, вона була звичайною колгоспницею. І Бенюк вручає свою премію, п'ять тисяч гривень, дитині, яка посіла друге чи третє місце. Ще є премія імені Олени Пчілки - її фундатор ось уже скільки років Ірина Фаріон, яка є головою наглядової ради конкурсу. Лілія Гриневич встановила премію, яку вручають щороку, але вона не хоче фігурувати, щоб це не сприйняли як саморекламу. І так багато людей - і відомих, і невідомих - вручають свої премії. Це три з половиною десятка індивідуальних премій людей з України. Десять років меценатом конкурсу є Юлія Тимошенко, і завжди 10 премій учителям - від неї, особисті, бо від партій ми не дозволяємо. І навіть коли Тимошенко сиділа в тюрмі, премію вручала її донька Євгенія.

- Чи можна назвати суму?

- Так. По 5 тисяч гривень одержують учителі. Різні премії - по 3 та 5 тисяч, залежно від місця - одержують школярі. І ще багато від Тимошенко є премій заохочувальних для дітей з Луганщини та Донеччини. 

- Ви згадали про Донбас. Яким чином там відбувається конкурс? 

- Цього року обласний етап Луганщини пройшов у Сєверодонецьку. А в Слов'янську відбувся обласний етап Донеччини. Нам розповідали, що в Сєверодонецьку, у приміщенні Інституту післядипломної освіти, де  діти писали роботи, від обстрілу дрижали вікна. І це не геройство дітей. На жаль, діти до такого звикли. І от цих дітей Юлія Тимошенко нагороджує, сама особисто вручає їм свої премії. Ми намагаємося, щоб переважну більшість премій вручали саме ті, хто їх встановив. 

- Чи не перетвориться дитяче свято на парад публічних діячів?

- Загалом акцент свята в театрі - на тому, що це саме дитяче свято. І мистецькі колективи, які виступають, - теж дитячі. Ми хочемо показати, що Україна має юні таланти. Тому якихось дядьків та тіток, хай народних і заслужених артистів, ми не витягаємо на сцену. На ній - славетні дитячі колективи, які гастролюють в Англії, Франції, Японії. Скажімо, як "Пролісок" із Кіровограда, як "Юність" зі Львова. І це не стільки для них нагода показати себе, як для нас - це побачити.

У ЧАСИ ТАБАЧНИКА БУЛА СПРОБА ВЗАГАЛІ ЗАКОПАТИ КОНКУРС ЯЦИКА

- Якщо це така знаменна урочистість, чи стояло колись питання про її трансляцію?

- Вісім років поспіль велася пряма трансляція Українського радіо, дві години. Потім радіо чомусь забоялося і стало давати лише репортажі з церемонії на каналі "Культура" із включеннями на Першому.

Звичайно, ми вважаємо, що це неправильно - не тому, що такі наші амбіції, а тому, що конкурс - це ненав'язлива агітація за українську мову, справді щось дуже важливе, це меседж у суспільство - що щось робиться для української мови, для піднесення її соціального престижу. А таке рішення - деталь, яка показує загальне ставлення до державної мови в Українській державі.

- Така зміна була пов'язана із конфліктом з екс-міністром освіти Табачником?

- Так. У часи Табачника була спроба взагалі закопати наш конкурс. Були придумані альтернативні конкурси. 

- Йдеться про конкурс Тараса Шевченка? Скільки разів, до речі, він проводився?

- Зараз про нього нічого не чути. Конкурс імені Яцика - це справді бренд. Можна уявити, скільки мільйонів дітей пройшли через нього. А це ж подія - в родині, у школі! У конкурсі  вже беруть участь діти тих, хто був у нас від самого початку. Про конкурс багато говорила преса, впродовж усіх цих років. А якщо постійно нагадують, якщо це постійно звучить, якщо він популярний і престижний, то щось нове, аналогічне дуже важко утвердити. І, головне, якщо вже мова зайшла про той конкурс, то він проводився за державні гроші, а наш - за гроші меценатів.

- Але вже немає Табачника і ситуація змінилися. Чому ж вас все-таки не показують? 

- Це мало би бути, особливо при тому, що до нас і президенти приходили, і голови Верховної Ради. Президент Кучма на першому конкурсі вручав призи, був із цілим своїм "генералітетом" - з міністрами культури, освіти, віце-прем'єром з гуманітарних питань, з мером Києва Омельченком, тодішнім головою Держкомтелерадіо Іваном Драчем. То було ціле "політбюро". 

Тоді на сцені поряд з учителями, які приїхали з провінції, стояли Кучма, Петро Яцик і Павло Загребельний - три відомі особистості. Вони зверталися до дітей, і це було щось справді небувале!

У нас традиційно бувають представники з Міноборони, МЗС, Мінкультури - як співорганізатори конкурсу. І міністри освіти, як правило, були - і Кремень, і Ніколаєнко. І спікер парламенту Мороз. Одне слово, щороку є представники влади.

Президент Порошенко був торік, на п'ятнадцятому конкурсі. Ми запросили його і цього року. Сподіваємося на його присутність. Очікуємо і на Марину Порошенко, на Міхеїла Саакашвілі. Неодмінно  буде Юлія Тимошенко. Завжди у нас відомі письменники - Юрій Щербак, Дмитро Павличко, інші. 

- Чи давно ви проводите церемонію в театрі Франка? 

- Чотирнадцять років. Перша наша церемонія була в Національній філармонії, друга - в Національній опері. А потім вже стало традицією - в театрі Франка, який, до речі, є колективним меценатом нашого конкурсу, знижує нам суму оренди. 

ЦЬОГО РОКУ У НАС НЕМАЄ СИГНАЛУ З РОСІЇ ПРО КОНКУРС...

- Якщо підбивати підсумки цих шістнадцяти років, чи можемо говорити про прогрес, розвиток конкурсу? Чи маєте якісь конкретні цифри?

- Цифри ми зараз маємо тільки загальні. А коли проводили перші конкурси, Міносвіти через Інститути післядипломної освіти, - оскільки, відповідно до положення про конкурс, він має відбуватися в кожній школі, - мало статистику першого етапу. В першому конкурсі Петра Яцика брали участь понад 200 тисяч дітей. А в кожному з наступних вже було понад 5 мільйонів учасників. Це і школярі, і учні профтехосвіти, і студенти. Нині ми не маємо точної цифри, але лік все одно йде на мільйони, починаючи від тих, хто виходить на старт. І число країн-учасників дедалі зростало - шістнадцять, вісімнадцять, двадцять... А колись у тридцять одній країні світу, оскільки МЗС допомагало нам його проводити там, де є навіть невеликі українські анклави. Навіть у Китаї, бо там наше посольство і якісь представництва - а  відповідно і кілька десятків дітей, і в таких несподіваних країнах, як Японія, Швеція, Фінляндія. Я вже не кажу про Аргентину, Канаду, Польщу, де велика українська діаспора. 

До слова, чи ви знаєте, що є українські школи, скажімо, в Канаді - там 9 українських шкіл; є 3 українські гімназії, причому державні, у Казахстані; є 2 державні - в Грузії; є державна українська школа в Ризі?! 

Але тут є особливість. Завдання для конкурсу складають виконавча дирекція і Міністерство освіти. Але не можна зробити однакові умови для всієї діаспори, тож кожній країні ми даємо волю - самим скласти для себе завдання і самим визначити переможців. Недільні школи в Башкортостані теж не можуть конкурувати з державними школами Грузії, Казахстану чи Латвії, тож змагаються тільки між собою. 

- А як нині щодо Росії? Щось відомо?

- Раніше в Росії конкурс проходив і в Єкатеринбурзі, і на Кубані, і в Москві, де є Товариство української культури "Славутич". Хай там небагато дітей, але нам це важливо, бо це приклад української солідарності. 

Торік в Росії конкурсу не було. І цього року у нас немає сигналу звідти. Хіба що в Башкортостані, бо торік на терені Російської Федерації він пройшов тільки там. 

ЯЦИК ВВАЖАВ: ТРЕБА ПОКАЗАТИ ДІТЯМ, ЩО ЗА УКРАЇНСЬКУ МОВУ НАВІТЬ ПЛАТЯТЬ ГРОШІ

- Чи маєте ви амбіцію стверджувати, що конкурс впливає на ситуацію з українською мовою в нашій державі?

2004 року я зустрічав на Майдані дітей, яких ми нагороджували, і в цій Революції, 2014 року, теж було чимало наших колишніх конкурсантів

- Абсолютно. Ми, звичайно, не такі наївні, щоб сказати, що конкурс виправить ситуацію з державною мовою, - бо тут потрібні сотні всіляких динамічних заходів, ідей, потрібні політична воля влади і якісь законодавчі ініціативи. Але ніхто, жодна державна, громадська установа чи організація не робить нічого такого потужного для утвердження соціального статусу державної мови в Україні, як конкурс з української мови імені Петра Яцика. Це - справді безпрецедентний проект. В Україні вмирають стільки прекрасних, геніальних починань, а наш конкурс - живе. 

Показово, що 2004 року я зустрічав на Майдані дітей, яких ми нагороджували, що в цій Революції, 2014 року, теж було чимало наших колишніх конкурсантів. Ми  відстежуємо, де нині наші переможці, і дуже багато з них не загубилися в цьому житті. 

- Такий конкурс - дорога річ?

- Це дуже дороге задоволення. Загальний бюджет конкурсу сягає понад 700 тисяч гривень. 

Віриться, що колись ці діти прийдуть в уряд, у парламент і принесуть із собою мовну культуру і якусь україноцентричність

- А як, все ж таки, ви оцінюєте ситуацію з мовою в Україні?

- Як обнадійливу. Тому що до нас іде стільки молодих людей! Петро Яцик добре бачив ситуацію в тодішній Україні. Він говорив: ми не можемо переагітувати чи переламати людей, яким за 40 років, які звикли до російської мови, тільки одиниці з них перейдуть на українську, поміняють мовну віру. Він вважав, що ми повинні звертатися до юних і показати їм, що українська мова - це престижно, що за неї навіть платять гроші, як за знання інших предметів, скажімо, інформатики. 

Послухайте зараз: на вулиці дедалі більше молодих людей говорять українською мовою! Ще цього мало, але це є! І це вселяє надію. І віриться, що колись ці діти прийдуть в уряд, у парламент і принесуть із собою мовну культуру і якусь україноцентричність.

- Ви згадали Петра Яцика. Ви були з ним знайомі особисто?

- Ми з Яциком разом засновували Лігу меценатів, разом працювали. Він очолював Лігу перші п'ять років, я був віце-президентом. Але він вважав, що президент повинен бути з України, а він має поступитися. І Яцик лишився почесним президентом.

- Ви стали на його місце тому, що фірма "Дарниця" - найбільший меценат?

- Мене обрали на пропозицію Петра Яцика. А всі членські внески у Лізі меценатів однакові, то вже на конкурс дає хто скільки може.

- Виходить, що конкурс став найбільшим проектом Ліги?

- Так. Нині він - основний. Є окремі проекти з видання книжок. Їх небагато, бо це теж благодійні проекти. Є окремі стипендії, премії. Є премії Нитченка - за оборону українського слова, Чикаленка - за благодійництво. І літературні премії для молодих поетів - за оригінальність, пошуки нової поетичної мови.

- Ми говорили про те, що конкурс Петра Яцика - благодійний проект. Але чи правильно це? Можливо, його престиж значно зріс би, якби його популяризувала і фінансувала держава? 

Конкурс ми розглядаємо як форму національного виховання

- Ні. Держава повинна робити щось ширше і своїми засобами. А ми від самого початку, ще на перших зборах, поставили акцент на тому, що конкурс - це справа громадськості. Ми передбачили велику участь Міністерства освіти, учителів - на волонтерській основі. Тільки члени журі за перевірку робіт на національному рівні одержують платню. Ми мали намір показати державі, що є запит на українську мову, є ентузіазм громадськості щось змінити, подати приклад державі та іншим громадським організаціям. 

Подивіться, у нас сотні патріотичних громадських організацій - і що вони роблять? Ми не кажемо, щоб вони приєдналися до нас і встановили свої премії - у нас грошей вистачає. Але де їхні якісь грандіозні націєтворчі проекти? 

Ми розглядаємо цей конкурс не просто як тестування, не як пошуки тих, хто найкраще знає українську мову. Конкурс ми розглядаємо як форму національного виховання. 

Валентина Пащенко, Київ

Перше фото: Олександр Космач, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-