30 квітня. Пам’ятні дати

30.04.2016 08:00 905

Сьогодні з ініціативи ЮНЕСКО відзначається Міжнародний день джазу

День був заснований у 2011 році на 36-ій сесії ЮНЕСКО на знак визнання внеску джазу в світову культуру. Джаз – це загальна назва імпровізованої музики, яка виникла наприкінці ХІХ століття у негритянському середовищі на півдні США. Він походить із поєднання елементів європейської музики (популярні танці, пісні), африканських ритмів, негритянських спіричуелз, пісень праці, блюзу, регтайму тощо. Автентичний джаз має специфічну ритмічну пульсацію (свінг, синкопи), варіаційні опрацювання теми, характерну артикуляцію та інтонацію. Відомі різноманітні джазові стилі: свінг, бібоп, кул, ритм-енд-блюз, соул, біг-біт, та ін. Поступово джаз еволюціонував від музики суто легкої, розважальної до досить глибокої, яка вимагає від слухача наявності певних знань та інтелекту. Безумовно, ядро джазу дуже і дуже чорне, негритянське. З часом джаз значно посвітлішав – його активно почали грати білі. Сьогодні навіть важко сказати, де б не виконували цю музику. Золота доба джазу – 20-50 роки ХХ століття. Класика джазу, славнозвісні джазові стандарти – на платівках тих років. Джаз можна назвати своєрідною метафорою свободи та демократії. Недарма цю музику забороняли, а музикантів переслідували в нацистській Німеччині та Радянському Союзі. Щодо України, то джаз зароджувався й розвивався, передусім, у західних її областях – Луцьку, Львові, Тернополі. На сході, в центрі і на півдні (винятком може бути хіба що Одеса) все було інакше, і зрозуміло чому – політична атмосфера не сприяла запаморочливим імпровізаціям. У моді була балалайка, сурма і монументальний Кобзон. Але з середини 90-х років джаз в Україні невпинно розвивається. З’являються знані у світі українські джазові музиканти, відбуваються джазові фестивалі. Щороку проводиться Alfa Jazz Fest у Львові, Jazz In Kiev, джазові фестивалі в Одесі, Харкові, Луцьку, Jazz Koktebel. Останній – один із найстаріших, найвідоміших і найбільших українських джазових фестивалів проводився донедавна у Коктебелі. Після російської окупації Криму проходить у Затоці під Одесою.

Національне свято Королівства Швеції – День народження короля. 70 років тому (30 квітня 1946 р.) народився Карл ХVІ Густав, Король Швеції (престол посів 15 вересня 1973 року), сьомий представник правлячої династії Бернадотів.

У православних християн – Велика субота. Останній день Страсного тижня перед Світлим Христовим Воскресінням.

Ювілеї дня:

115 років від дня народження Саймона Сміта Кузнєца (Семен Абрамович Кузнєц; 1901-1985), американського економіста єврейського походження, лауреата Нобелівської премії з економіки (1971), яку він отримав за всебічне та обгрунтоване дослідження економічного зростання, яке дає нове і поглиблене розуміння економічної і соціальної структури та процесу розвитку. Автор праць у царині економічної статистики і економетрії. Народився в білоруському Пінську в єврейській родині. Згодом сім’я переїхала в Рівне, а потім до Харкова. Коли Семену було 6 років, його батько, який займався торгівлею хутром, виїхав у США. Після закінчення гімназії протягом двох років Кузнєц навчався на юридичному факультеті Харківського університету. Він досить активно вивчав там економічні науки (тоді окремо економічного факультету в університеті не було). Потім два роки працював у статистичному відділі Центральної ради профспілок, де керував однією із секцій бюро статистики. У 1921 році в збірнику «Матеріали зі статистики праці в Україні» була опублікована його перша стаття «Грошова заробітна плата робітників і службовців фабрично-заводської промисловості м. Харкова в 1920 р.» У 1922 разом із своїм старшим братом Соломоном переїхав до батька в Нью-Йорк. Невдовзі закінчив Колумбійський університет, захистив дисертацію на тему «Циклічні коливання: роздрібна і оптова торгівля, Сполучені Штати, 1919-1925», за яку йому присвоїли ступінь доктора економіки. З 1927 і аж до 1960 року був провідним співробітником Національного бюро економічних досліджень США. У 1931 році тридцятирічний учений став професором економіки і статистики Пенсільванського університету. Так склалися обставини, що він працював зі студентами в ряді американських університетів: з 1954 до 1960 – професором політекономії в університеті Джона Гопкінса, з 1960 – професором економіки у Гарвардському університеті. Саймона Кузнєца знали як блискучого лектора і талановитого педагога, який дуже переконливо викладав лекційний матеріал, залучаючи своїх слухачів у безпосередній процес дослідження. З середини 30-х років учений почав спеціалізуватися на вивченні національного доходу і національного продукту США. Серед книг, написаних ним на цю тему, найбільш важливими є «Національний дохід і формування капіталу, 1919-1935», «Товарний потік і формування капіталу», «Національний продукт в період війни» та ін. Після війни Кузнєц працював заступником директора Бюро планування та статистики при Міністерстві військової промисловості. Звільнившись з державної служби, він аж до самої смерті (10 липня 1985 року) займався викладацькою і науково-дослідницькою діяльністю. Розроблену вченим методику обчислення ВНП та інших економічних показників використовують у деяких країнах і сьогодні.

100 років від дня народження Клода Елвуда Шеннона (1916-2001), американського інженера і математика, одного з творців математичної теорії інформації, член Національної академії наук США. Автор фундаментальної праці «Математична теорія зв’язку», праць з теорії релейно-контактних схем, кібернетиці. Лауреат багатьох американських і міжнародних наукових премій. Почесний професор Массачусетського інституту.

Фото: twitter

60 років від дня народження Ларса фон Трієра (1956), данського режисера, сценариста, одного з найвідоміших кінорежисерів сучасності. Поставив фільми «Елемент злочину», «Європа», «Розсікаючи хвилі», «Ідіоти», «Танцівниця у пітьмі» (приз «Золота пальмова гілка» МКФ у Канні, 2000), «Догвіль» (премії Європейської Кіноакадемії, 2003; «Давид ді Донателло», 2004), «Мандерлей», «Антихрист», «Меланхолія», «Німфоманка». Трієр – головний збурювач відносно спокійного кінематографічного європейського життя, анархіст і провокатор. Щоправда, дебютував він у Каннах 1991 року радше як консерватор. Тоді на головний кіноогляд світу Трієр привіз дансько-шведсько-франко-німецький фільм «Європа». Кіно, безумовно, естетське, з глибинними підтекстами і алюзіями, але надзвичайно помпезне і консервативне. Його помітили, але не сприйняли. Роман Поланський, який очолював того року МКФ у Каннах віддав «Золоту пальмову гілку» американцям братам Коенам і їхньому надзвичайно легкому, схожому на ігристе шампанське «Бартону Фінку». Але Трієр зробив висновки. Після «Європи» він знімає серіал «Королівство» і режисера одразу ж зараховують до 50-ти кінорежисерів світу з максимально комерційним потенціалом. У 1996 році Трієр знову з’являється у Каннах – цього разу з мелодраматичною історією про Бесс і Яна – «Розсікаючи хвилі». Кіно вийшло надзвичайно потужне і катарсичне. Наступного разу в Каннах від режисера очікували чогось подібного, а він привіз провокативних «Ідіотів». Потім була «Танцівниця у пітьмі» за яку йому, нарешті, дали золото Канн, «Догвіль» та інші фільми. Кіно від Трієра завжди надзвичайно жорстке в психологічному плані, шокуюче і незручне. А ще воно завжди несподіване. Можливо, саме тому з таким нетерпінням очікують на кожен новий фільм данського «алхіміка екрана». Так було з «Антихристом», «Меланхолією» і з останньою кінороботою – «Німфоманкою». Щоправда, дорога в Канни Трієру закрита – у 2011 році на прес-конференції він мав необережність згадати про Гітлера і нацистів і відтоді став на МКФ персоною нон грата. Американська журналістка, яка задавала Трієру провокативне питання, від задоволення лише руки потирала. У США данця недолюблюють, не палає любов’ю до заокеанської супердержави і сам Трієр. Щоправда, від заборони більше втратив не Трієр, а саме Каннський фестиваль, адже в потилицю йому дихають Венеція і Берлін, які завжди радо вітають будь-яку прем’єру від данського кінорежисера. Трієр на сьогодні є одним із небагатьох кінорежисерів світу, хто може заставити акторів-зірок грати не по шаблону, а по-новому, показуючи якусь нову, раніше невідому сторону свого таланту. Тут можна згадати і Деньов – втілення французької буржуазності і шику, яку Трієр у «Танцівниці у пітьмі» одягнув у робочу спецівку, пов’язав, наче якійсь тьоті-Моті, хустку й поставив до верстата; можна згадати й Кідман у «Догвілі» - голлівудська зірка зіграла одну зі своїх кращих ролей, адже усі інші режисери наче тільки те й роблять, що знімають один довгий-предовгий рекламний ролик від «Шанель» і не бачать в актрисі жодного іншого образа, крім позолоченого манекена. А ще можна згадати роль Уми Турман у «Німфоманках», де муза Тарантіно без перебільшення геніально зіграла роль кинутої дружини. Мистецтво річ складна, багатогранна і багатовимірна. На нього можна дивитися з  різних ракурсів і з різної відстані. Воно чіпляє, спонукає до роздумів, до суперечок, обговорення, викликаючи цілий спектр емоцій і оцінок, окрім банальних і заяложених «вау» чи «фу». Таким і є кіно від Ларса фон Трієра – живим і справжнім, але тільки не комфортним.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-