15 березня. Пам’ятні дати

15.03.2016 08:00 863

В ніч на 15 березня 1939 року у місті Хуст була проголошена незалежність Карпатської України

Після розпаду на початку ХХ століття Австро-Угорської імперії, Закарпаття, яке входило до її складу, відійшло до Чехо-Словаччини. У жовтні 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворювалася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців. До влади автономної Карпатської України прийшов уряд, очолюваний Августином Волошиним. З його ініціативи у січні 1939 року була утворена політична організація закарпатського населення – Українське національне об’єднання (УНО), яка мала на меті створення суверенної держави. У лютому 1939 року відбулися вибори до парламенту – Сейму Карпатської України. 13 березня 1939 року за згодою і повною підтримкою Гітлера керівник Угорської держави Хорті надіслав чехословацькому уряду ноту з вимогою протягом 24 годин віддати Карпатську Україну Угорщині. Не дочекавшись відповіді, в ніч на 14 березня 1939 року, порушивши кордони, угорські війська перейшли в наступ. Спроби голови уряду Карпатської України Волошина добитися підтримки Берліна не увінчалися успіхом. Тоді в ніч з 14 на 15 березня він зібрав засідання Сейму, на якому було проголошено самостійну Карпатську Україну. Прийнята парламентом конституція Карпатської України визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Водночас були визначені Державний герб (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі), Державний прапор - жовто-блакитний стяг і Гімн - пісня «Ще не вмерла Україна». Президентом Карпатської України було  обрано Августина Волошина. Тим часом угорські війська підступили до Хуста, навколо якого точилися запеклі бої. Солдати Карпатської Січі, які фактично стали національним військом Карпатської України, мужньо боронили незалежність. Політики ж до останнього сподівались, що Берлін підтримає Карпатську Україну. Натомість прийшла відповідь від Гітлера: німецький уряд радив здатися угорським окупаційним військам. Під натиском ворожих сил підрозділи Січі, а з ними і уряд Карпатської України відходили на територію Румунії. Впродовж кількох тижнів лютував терор на Закарпатті, яке заплатило дорогу ціну за свою незалежність. Загалом без суду і слідства було розстріляно понад 27 тис. чоловік. Понад 75 тисяч закарпатців вирішили шукати притулку в УРСР, втім, майже 60 тисяч з них загинули в сталінських таборах. Решта вступила до чехословацької армії. Всього в 1939-1944 роках загинули від рук угорців і більшовиків 80 тисяч закарпатських українців. І все ж недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби українців за встановлення нашої державності.

Всесвітній день захисту прав споживача. Саме цього дня у 1962 році в своєму посланні до конгресу президент США Дж. Кеннеді сформулював чотири основних права споживача: право на інформацію, право на безпеку, право на вибір і право бути почутим. Відзначається з 1983 року за рішенням Міжнародної спілки споживачів.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Герди Вегенер (уроджена Герда Марія Фредеріка Готліб; 1886–1940), данської художниці, графіка. Герда Вегенер не тільки цікава своїми роботами, але й життям. Вона народилася в родині данського священика. Після закінчення школи дівчина переїхала до Копенгагена, де навчалася в Академії красних мистецтв. Там Герда познайомилася з молодим художником-пейзажистом Ейнаром Вегенером, з яким згодом взяла шлюб. Після закінчення академії подружжя тривалий час подорожувало по Європі (Англія, Італія), у 1912 році остаточно осіло в Парижі. У Франції Герда Вегенер досягла вражаючих успіхів, її роботи виставлялися на таких знаменитих виставках, як «Осінній салон», «Салон незалежних» тощо. Крім того, вона успішно співпрацювала з журналами «Vogue», «La Vie Parisienne», «Fantasio». Художниця стала знаменитою і в рідній Данії, де також виставляла свої полотна. Тим часом її не менш талановитий чоловік практично припинив заняття живописом, надаючи дружині послуги в якості моделі для зображення жінок. Чоловік так захопився цією роллю, так вжився в образ феміни, що почав носити жіноче вбрання й називатися Лілі Ельбе – сестрою Герди Вегенер. Зрештою, він вирішив змінити стать. З цією метою подружжя Вегенерів переїхало в Німеччину, де Ейнару була зроблена перша в історії операція зі зміни статі (загалом він переніс чотири операції). Коли цей факт набув розголосу (сенсаційна новина не сходила зі шпальт німецької та данської преси), король Данії в жовтні 1930 року розірвав шлюб Герди і Ейнара. Чоловікові вдалося легально змінити стать і отримати паспорт на нове ім’я. Але за рік він, вірніше вже вона – Лілі Ельвенес померла. Після цього Герда Вегенер одружилася з італійським офіцером, емігрувала з ним у Марокко, але шлюб невдовзі розпався. Вона повернулася на батьківщину, в Данію, в 1939 році провела свою останню виставку і померла 28 липня 1940 року.  Звісно, така доля і такий сюжет не міг залишитися непоміченим. У 2001 році з’явився роман (до речі дебютний) Девіда Еберсхоффа про Лілі Ельбе і Герде Вегенер «Дівчина з Данії». Книжка миттєво стала міжнародним бестселером і була перекладена багатьма мовами. Незабаром роман переробили в сценарій і, як результат – в 2015 році вийшов повнометражний художній фільм «Дівчина з Данії». Роль Ейнара-Лілі виконав британський актор Едді Редмейн, а Герду зіграла шведська актриса і танцівниця Алісія Вікандер, яка за цю роль отримала цьогорічні премії «SAG Awards» і «Оскар». Отже, хто хоче подивитися гарну костюмовану мелодраму і дізнатися все про актуальну останнім часом тему трансгендера – можете сміливо дивитися «Дівчину з Данії».

105 років від дня народження Богдана Стебельського (1911–1994), українського художника, мистецтвознавця і громадського діяча, голови НТШ (Наукове товариство ім. Шевченка) в Канаді.

Єжи Гоффман. Фото: twitter

84 роки тому народився Єжи Гоффман (1932), польський кінорежисер. Найбільш значні роботи – фільми «Пан Володиєвський» (1961), «Потоп» (1974) і «Вогнем і мечем» (1999) – екранізація однойменних романів Генрика Сенкевича. Зняв також картини «Прокажена» (1976), «Знахар» (1982), «Прекрасна незнайомка» (1992), «Варшавська битва. 1920» (2011; знятий за технологією 3D, один із найдорожчих в історії польського кіно). Народився Єжи Гоффман у Кракові. Восьмирічним (1940) був вивезений разом із родиною в Новосибірську область Росії, де вони мешкали в таборі «спецпереселенців» і працювали на заготівлі лісу. Там померли дідусь, бабуся, сестра бабусі та дядько Єжи Гоффмана. Після нападу Німеччини на СРСР і відновлення дипломатичних відносин Москви з польським еміграційним урядом родина Гоффманів була амністована. 1943 року батько Єжи Гоффмана пішов воювати з німцями, а після закінчення війни надіслав родині виклик до Польщі. У липні 1945 року Єжи Гоффман уже був у Варшаві. У 1955 році закінчив московський ВДІК; кінокар’єру розпочав з документального кіно, згодом перейшов до художнього. Відомий, передусім, як екранізатор історичних романів Генрика Сенкевича. Митець досить часто буває в Україні, у 2008 році зняв документальну стрічку «Україна. Становлення нації». Дружина Єжи Гоффмана Валентина Трахтенберг була киянкою. Подружжя прожило разом понад 30 років (жінка померла від раку під час зйомок «Вогнем і мечем»). Під час російської інтервенції в Україну в березні 2014 року Єжи Гоффман разом з іншими відомими діячами польського театру та кіно виступив із підтримкою українського народу.

Роковини смерті:

365 років з дня смерті Марка Бундура (р. н. невід.–1651), українського переписувача літопису. Був ченцем Києво-Микільського монастиря. У 1651 році переписав Волинське літописне зведення кінця ХІІІ – початку ХІV ст., за складом близьке до Іпатіївського літопису. Ймовірний автор написаних українською книжною мовою коментарів на полях, в яких дається оцінка викладених у літописі подій. Ці емоційно наснажені коментарі – пам’ятка української літератури і суспільно-політичної думки середини ХVІІ століття.

35 років з дня смерті Рене Клера (Шометт; 1898-1981), відомого французького кінорежисера, сценариста і актора. Поставив кінофільми: «Під дахами Парижа», «Останній мільярдер», «На околиці Парижа», «Нічні красуні», «Великі маневри», «Все золото світу». Його ім’ям названа кінопремія Французької академії кіномистецтва. «Ми всі несемо на собі відбиток нашого дитинства. Протягом всієї кінематографічної кар’єри я неодноразово звертався до мого дитинства, …хоча б задля того, аби зобразити той Париж, якого більше не існує», – зауважив Рене Клер в одному з останніх своїх інтерв’ю.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-