Київський Патріархат у Софії. Історично обґрунтоване рішення

22.02.2016 16:20 5151

Українська церква повернулася в Софію через 330 років після початку анексії Москвою митрополії України

21 лютого 2016 року у церкві Тепла Софія в Національному заповіднику «Софія Київська» Українська православна церква Київського патріархату відслужила літургію.

Цю новину можна подати по-іншому. Через 330 років і півроку після початку анексії Москвою української митрополії у Софію повернулася українська церква. Це було спільним рішенням Президента і уряду, які не мають на цей рахунок взаємного суперництва, але переслідують одну єдину мету - допомогти становленню приниженої розколом Української Церкви. На літургії у Трапезній церкві (або Теплій Софії) були присутні заступник голови адміністрації президента Ростислав Павленко і представники апарату Міністерства культури. Відомо також, що після  панахиди за жертвами Небесної сотні, що пройшла напередодні, патріарх Філарет у вузькому колі подякував президенту за допомогу в тому, що Тепла Софія була передана Київському патріархату. Ця передача викликала критику музейних співробітників, пам'яткоохоронної бюрократії та священноначалія Московського патріархату. Мені у соцмережах навіть довелося забанити деяких працівників культурної сфери за дуже некультурні висловлювання на адресу церкви.

«Квартирне питання» (а тим більше, якщо це не квартира, а барокова будівля церкви для мешканців музеїв) псує пам'ятникоохоронців на всіх рівнях, чи то дозвіл на будівництво у буферній зоні, встановлення там реклами чи необхідність розділити музей із церквою.

У цьому матеріалі ми написали про те, як саме почалося відторгнення Київської митрополії.

Але сьогодні ми хочемо розставити крапки над «і» й відповісти на всі запитання та претензії, що виникли до влади й Київського патріархату. Отже...

ЧОМУ СОФІЯ?

Уточнимо поняття. Софія - це і Софійський собор (головна святиня, собор 11 століття з мозаїками й фресками), цим же словом називають Софійський заповідник, всі будівлі, які оточують собор і є частиною одного архітектурного ансамблю.

Отже, чому обов'язково треба служити на території Софії Київської. Собор Святої Софії був головним храмом України, а весь заповідник (там кілька об'єктів) був місцем церковного життя і осередком монастирського господарства. Ви вслухайтеся у назви об'єктів заповідника: бурса, келії, братський корпус, будинок митрополита. Це все належало церкві. Більше того, всі творці, ктитарі, покровителі самого собору, всі князі, митрополити і гетьмани вкладали в Софію як у храм, і будували її як головний храм з інфраструктурою такого ось духовного життя, будували, як власне церковне містечко. Так - Софія (маю на увазі собор) - найбільший пам'ятник архітектури і давньоруського мистецтва і своєрідний центр досліджень, але вона не перестала бути храмом. Розумію, що перше і головне наше завдання - зберегти собор. Та я б сама вийшла з протестом, якщо б цей собор спробували використовувати для щоденних богослужінь. У жодному разі. Але при цьому вважаю, що раз на рік на Великдень там повинна служитися літургія, нехай коротка, без патріаршого хору, тільки з братією, але все ж... Це було б, ніби знову, після безбожних років, запросити туди Христа.

А Софія (маю на увазі об'єкти заповідника) може використовуватися церквою. Чому, наприклад, у Трапезній - храмі 18 - століття не можуть служити літургію?

ЧОМУ КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ, А НЕ МОСКОВСЬКИЙ?

Проникнути в Софію протягом двох десятків років хотіли всі православні конфесії. Мені завжди важко писати про православні конфесії у множині, адже роз'єднані церкви - одна з наших драм. Держава завбачливо не пускала нікого. У цьому була своя логіка: нехай спочатку об'єднаються, а потім подивимося. Всі президенти щодо церков використовували принцип: всім сестрам по сережках. Президент Ющенко, правда, задекларував курс на створення Єдиної Помісної Церкви, навіть домігся впізнаваності цієї ідеї, але реальні кроки щодо об'єднання були заблоковані з подачі Москви.

Ситуація змінилася після початку російської агресії в Україні. Священноначаліє Української православної церкви Московського патріархату на рівні риторики фактично виступило єдиним фронтом з окупантом. Ми писали про це ось тут і тут.

У такій ситуації громадськість, політикум, активістів, паству хвилювало не те, кому належатиме Софія, а чому національні святині України, Лаври взагалі належать церкві, яка солідаризується з агресором? Якщо однією з релігійних головних тем минулого року було - як забрати у Московського патріархату Києво-Печерську Лавру, то однією з головних перших тем року, що настав, стало служіння УПЦ КП у Софійському заповіднику. Я для себе зробила маленький моніторинг ЗМІ: як відреагувала громадськість на першу літургію в Софії. І мушу сказати, що обурення висловили тільки музейники. Навіть ті активісти, хто дуже любить поштовхати Міністерство культури, промовчали. Всі розуміють, що в Софії все одно рано чи пізно буде служити церква, і всі розуміють, що логічно, аби там служив Київський патріархат.

А ви уявіть, як би за це рішення проголосували ті, хто найбільше вкладав у Софію? За яку конфесію проголосував би гетьман Мазепа? За Московський патріархат, думаєте? Тим більше в його нинішньому вигляді. Йдемо далі...

Ту саму Трапезну (це приміщення містило і трапезну, і храм), за яку зараз б'ються музейники, побудував митрополит Варлаам Ванатович, якого потім десять років гноїли у в'язниці російські монархи. Який патріархат обрав би? А можливо, цю церкву віддав би Москві наступний після нього митрополит Рафаїл (Заборовський), який ніжно опікав Могилянку?

Дорогі мої, возлюблені у Христі і невозлюблені товариші, з Софією рано чи пізно все одно довелося б визначатися. Туди зайшла б церква, можна уточнювати в яких частках з державою, але зайшла. Тому що це справедливо, і тому що це належало церкві. І нині визначитися, яка саме церква зайде, - це дуже вчасно. А що стосується Московського патріархату, який виступив з різкими заявами, то у них була б можливість зайти в Софію. Але тільки рука об руку з братами з КП. Я була б рада, щоб у вівтарі, будь то Великий Софійський собор або Трапезна, спільно служили священики чи єпископи обох патріархатів. Але на жаль, церковні начальники УПЦ МП вчать ненавидіти українських «розкольників». А раз так, то сьогодні священноначаліє УПЦ МП має право тільки на одне бажання: придбати за рахунок бюджету квиток в Москву і відправитися на духовну батьківщину, залишивши нас у спокої.

ЧИ ШКОДИТЬ СЛУЖІННЯ БУДІВЛІ ХРАМУ?

Наступне запитання: чи шкодить храму літургія. Наприклад, Трапезному храму Києво-Печерської Лаври літургія точно не шкодить. Ну, він і молодше Трапезної Софії років так на 150. Але якщо говорити в цілому про спроможність церкви дбати про храм, то, безперечно, церква вміє дбати. Києво-Печерська Лавра - яскравий тому приклад. Церква відбудувала її шикарно, і з музеєм відносини у них були хороші. Адже спостерігачів, журналістів дратував не поганий догляд за Лаврою, а мерседеси в Лаврі, її зрощення з Януковичем, а зараз її служіння Москві. Але якщо говорити про господарську частину, то прямо скажемо, що Лавра доглянута. Мені в паблику написали про законсервовані фрески Трапезної Софіївського собору. Це взагалі дивина. Ранніх фресок там не могло бути, храм пізній. Чому ці розписи законсервовані? Не знаю. Але в Кирилівській церкві питання вирішується так, що там просто не дозволяють запалювати свічки.

Це те питання, яке може вирішуватися під час служіння. Трапезна - розкішна будівля з дивною архітектурою, сходовою баштою, чудовим декором, ліпниною, орнаментами. Вона - чудова. Але всередині там ніколи не було цікавих музейних експозицій (хай вибачать мене співробітники Софії, всі її експонати можна перенести у сховище, фрагмент підлоги візьміть під скло). Туристи нічого не втратять. Але водночас, для Київського патріархату цей дозвіл - теж виклик. Священноначаліє має показати, що вміє дбати про святині. І якщо потрібно буде відмовитися від свічок (за всієї їхньої рентабельності) заради збереження стін, то треба відмовитися. Служіння КП в Софії - і заслуга, і удача. Але це й відповідальність. Ваш будь-який промах і помилка у користуванні храмом будуть фіксуватися нерелігійними людьми та ставати темою публікацій.

Я переглядаю фото з першої літургії у Трапезній. Величезна кількість людей. Жодна музейна виставка тут стільки не збирала. Як тонко помітила одна моя колега, храм став дихати молитвою.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-