Марк Фейгін, адвокат Надії Савченко
«Савченко, перебуваючи у російській в'язниці, створює для Кремля дуже багато незручностей»
20.02.2016 13:28 1611
  •  
  •  
  •  

На процесі Савченко завершилося надання доказів обвинувачення і захисту. Процес вже триває безпрецедентно довго, більш як півроку. Однак чекати залишилося зовсім мало. Дебати і останнє слово призначені на 2-3 березня. А далі – вирок. Але що буде потім? І які загальні підсумки судового слідства? Які причини та які витоки останніх резонансних подій навколо справи Савченко? Про це ми говоримо з адвокатом Марком Фейгіним.

- Перш ніж перейти до підбиття підсумків судового слідства, що завершилося, розкажіть, будь ласка, як висвітлювався процес Савченко. Хто був з дипломатів, представників медіа, насамперед закордонних?

- Звичайно, якби процес проходив не у прикордонному Донецьку (Ростовської області, - ред.), а в Москві, висвітлення було б більш повним. Але і в умовах, що склалися, воно було досить великим. Дипломати... Ну, природно, українські консули. Потім – у Європейського Союзу є представництво у Москві. Вони неодноразово були на процесі. А також дипломати з Естонії, Франції, Великої Британії, США, Бельгії, Чехії. Поляки і німці були. Що стосується ЗМІ, згадується, як давав інтерв'ю канадцям з СВС (Canadian Broadcasting Corporation – ред.). Ну, і, звичайно ж, дуже часто розповідав все по телефону. Телефонували з різних видань. До речі, хотів би заступитися за українські медіа. У Росії є поширена і несправедлива думка, що українські журналісти мало були присутні, мало висвітлювали цей процес. Так він для того і був призначений в Донецьку, біля сепаратистів, щоб ускладнити роботу, в першу чергу, українських медіа. Крім того, вони ще зазнавали додаткового пресингу. Поневіряння знімальної групи СТБ відбувалися у мене на очах. Їм і просто заважали працювати, і затримували у буцегарні... Але саме тому ми з колегою Полозовим намагалися докладно писати про все в Твіттері в онлайн-режимі. І тим вирішували проблеми ЗМІ, причому не тільки українських. Плюс вечірні дзвінки з уточненнями. Так що ізолювати світ від цієї справи, "потихушничати", як було на радянських процесах часів КДБ, у російської влади не вийшло. Так, до речі, все пізнається у порівнянні. По сусідству з нами, в Тарасівському районі Ростовської області, віднедавна проходять судові засідання у справі українського громадянина Литвинова (слухання проходять з 11 лютого, Сергій Литвинов наразі звинувачується Тарасівським райсудом Ростовської області в розбої у зоні проведення АТО - ред.). Ви багато чули про це? Ви взагалі хоч щось про це чули?..

У МОСКОВСЬКІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ БАГАТО ФАНАБЕРІЇ

- Наступне запитання про скандал, який виник на порожньому місці. Навіть не знаю, чи варто його обговорювати...

- Це ви про сандальну публікацію Іллі Азара на порталі «Медуза»? Звичайно, варто! Замовчувати взагалі нічого не потрібно. Потрібно добре представляти, що це за історія, і до яких наслідків, насамперед, негативних, вона може призвести. Все почалося з того, що якийсь час тому, приходячи до Надії у в'язницю, я дізнався, що від представника організації «Росузник» у Ростовській області, дівчини Яни, до неї надійшов список з 33 питань від сайту «Медуза». Сама Надія охарактеризувала їх як огидні й хамські. Ну, уявіть собі... Людина півтора року в тюрмі, фактично перебуває в інформаційній блокаді. Людина тримає не перше голодування. І тут перше ж питання «Чим доведете свою невинність?» А далі: «Чи вбивали ви людей?», «Чи не хочете змінити адвокатів?» Ну що це за запитання до підсудної під час судового процесу? Причому я зовсім не хочу сказати, що Азар тут діяв у зв'язці з владою, з обвинуваченням. Ні, це просто така манера, «московський прононс». Така корпоративна етика столичної журналістики. Зневажливе, тотально іронічне ставлення до всього... Надія звернулася до мене, сказала, що вона взагалі-то вже почала відповідати. Але далі, мабуть, не буде. Я відповів: «Це твоє рішення. У будь-якому випадку зверни увагу, що такі журналісти можуть жонглювати словами, поводитися себе непорядно». Надія сказала: «Добре. Я сама буду розбиратися». А наявні на той момент відповіді (не на всі 33 питання) вона вручила мені, щоб я передав сестрі Вірі. Мені, до речі, не дали винести їх, тому що режим тоді посилився. Через якийсь час я побачив, що Азар з'явився на судовому засіданні. Поводився, як заїжджа зірка – приїхав в суд, ніби «пивка попити». Ось точно так, як описано Савченко. Перекинувся з нею парою фраз. Після чого Надія з клітки нахилилася до мене і каже: «Так, нахаба». Я кажу: «Ну, так це ти вступила з ним у спілкування, а не я». І ось після цього Надія, як людина пряма і відверта, написала листа Азару, та ще й додала, що дає право на його публікацію. Напевно, не треба було цього робити. Хоча з іншого боку, Надія там дуже точно описала сутність цього журналіста, його манеру. Але ось позиція «Медузи»... Спробуємо представити її при прийнятті рішення про цю публікацію. Навіщо? Там була якась суспільно значуща інформація? Якась сутнісна новина? Ні – тільки сперечання, піар журналіста. Найнеприємніше – спроба спровокувати ще більший скандал. І кого? Людину, яка перебуває в ув'язненні і під загрозою вироку у 20-25 років. А сам факт публікації тексту без правки. При тому, що російська мова для Савченко – не рідна і не основна. Ну що це? Негідна дрібна помста, зведення рахунків.

- Для мене в цій історії ще дивний непрофесіоналізм автора. З питань видно, що Азар дуже слабо обізнаний у справі. І він, власне, і не приховує цього. При всьому тому – і справді величезна зарозумілість, впевненість, що кожен твій творчий вихлоп не повинен пройти безслідно.

- А це вже дещо інша тема. І тут можу повернутися до столичного снобізму. ЗМІ, які у Москві умовно називають «ліберальними», - це маленький замкнутий маленький світ. Одна газета, один журнал, одне радіо, один телеканал. В таких умовах легко і швидко виникають дуті репутації: «Ти – геній», «Так, і ти теж такий геній». Не сперечаюся, у цих медіа є і справжні професіонали, і дійсно принципові люди. Але вони не все вирішують. І часто не вони в центрі уваги, а Ілля Азар. Або Олег Кашин, який перебігає з окопу в окоп.

- І, як написав ваш колега Полозов, сьогодні у другу річницю трагічних подій на Майдані саме ці люди, Азар і Кашин, пишуть про «нещасний «Беркуті».

- Який раз кажу, що в Росії немає ліберальних ЗМІ. Треба просто згадати і подивитися, що кому належить. Та ж «Медуза», як я розумію, і зараз належить олігарху Мамуту, як раніше належала йому ж Ленгта.ру. «Эхо Москвы» - «Газпрому». «Новая газета» - бізнесменові Лебедєву, в минулому підполковнику ФСБ (можна пошукати в інтернеті, почитати, як він просився у путінський Загальноросійський народний фронт). Так, у кожному з цих видань може пройти великий сильний матеріал, що викликає довіру. Але тут же поруч – щось зовсім інше.

- Однак чи не перебільшуєте ви, коли говорите про негативну роль, яку може відіграти у справі Савченко публікація Азара в «Медузі»?

- Ні. У політично ангажованому процесі, коли обвинувальний вирок владою заплановано, етичне питання, питання моральної правоти відіграє велику роль. Команда захисту довела невинність Савченко. Але й сама вона – своєю поведінкою в ув'язненні, своєю мужністю і щирістю, заслужила нинішнє ставлення до себе. Адже це ж не робота якихось піарівців, це – справжня Надія Савченко. Й Азар давно ще придумав свій жанр, як він це називає, «інтерв'ю з м...ком». Ось в чому проблема... Я чудово розумію, що в інтерв'ю не всі питання повинні бути приємними. Але має бути повага до співрозмовника. А азарівський підхід за визначенням покликаний був би знизити образ Савченко. Так от, повторюся, у нього в нашому випадку «інтерв'ю з м...ком» не пройшло і не пройде.

- Замість цього, заплановано інтерв'ю з Надією Савченко відомого військового журналіста Аркадія Бабченка. Точніше, він збере листи читачів, а ви спробуєте забезпечити організаційну частину – передати питання та отримати відповіді.

- Так, саме так. Хоча зараз це буде непросто. Режим став набагато суворішим. Однак я постараюся... Але ось який парадокс – ось це майбутнє інтерв'ю з питаннями, зібраними Аркадій Бабченком, вийде не в якомусь супер-ЗМІ, а в його Фейсбуці.

- Ну, можу вам точно сказати, що і Укрінформ, й інші українські ЗМІ це не залишать без уваги. І оперативно опублікують.

- Я не сумніваюся в цьому. Але ж я все-таки росіянин. І мені прикро за російські ЗМІ. Під розмови про загальну інформаційну війну, пропаганду-контрпропаганду московську, російські ЗМІ починають все більше відставати від київських, українських. В Україні сьогодні реальна свобода думок, відкритість, дуже жорстка конкуренція різних точок зору. Журналісти рвуть один одного на шматки. Але це не чвари, а журналістика факту. А в Москві ситуація ускладнюється фанаберією, старим ставленням до України як до чогось провінційного і розмовами про неї «через губу».

СВІДКИ, НА ЯКИХ ВДАЛОСЯ НАПОЛЯГТИ

- Ну що ж, перейдемо до головного. Закінчилося судове слідство – найважливіша частина процесу. Як би ви підбили його підсумки?

- Вважаю, що стратегія захисту спрацювала і що наша команда діяла злагоджено і ефективно – у першу чергу, тому що були чітко розподілені наші ролі, функції. Робота в Росії, робота в Україні, робота на стику в російсько-українських питаннях. І якщо російські, московські адвокати, Новіков, Полозов, я, були весь час на виду, то український адвокат Надії Савченко – Сергій Плахотнюк – іноді опиняється в інформаційній тіні. Тому особливо хочу знову згадати про нього і про його велику роботу по збору доказів невинності Савченко, виконану ним у контакті з СБУ, з Генпрокуратурою України. В результаті надання доказів захисту тривало 2-3 дні і не пару тижнів, а два з половиною місяці. Та це все були повноцінні насичені робочі дні, а не затягування процесу і бубоніння, що іноді бувало у звинувачення. Інша справа, що суд категорично відмовлявся долучати ці матеріали. Для цього знаходилися різні відмовки. Найчастіше посилалися на статтю 453 КПК про те, що захист нібито не може збирати докази невинуватості поза межами російської юрисдикції. Тобто слідство, обвинувачення мають право, а захист – ні. Абсурдна ситуація. Раз вже російський суд взагалі взявся за розслідування подій, що відбувалися на території України, то як можна забороняти збирання доказів невинуватості на території України?..

- Так. Взагалі не були прийняті ні дані білінгу телефону Савченко, ні всебічні експертизи по так званому «відео Єгора Російського», на якому відображено її полон, ні інші свідоцтва, які багаторазово, з запасом доводять алібі, невинність Надії... Що ще, крім цих свідоцтв, захист може занести собі в актив?

- На мій погляд, добре, переконливо виглядали заявлені захистом свідки, як підібрані нами фахівці, експерти та свідки подій 17 червня 2014 року – українські військовослужбовці. Адже суд переносився в Донецьк Ростовської області ще і з цією метою – завадити приїзду на процес не тільки журналістам, дипломатам, а й таким ось свідкам. Оскільки на тій території спокійно розгулюють сепаратисти... загалом, як мені здається, нам вдалося врівноважити очевидний обвинувальний ухил процесу. Скажу більше – у якісь моменти звинувачення абсолютно очевидно втрачало ініціативу, навіть перебуваючи на своїй, так би мовити, території. Ось, скажімо, вони привели велику групу своїх свідків – в основному, бойовиків з батальйону «Зоря». Але наступальна тактика захисту призвела до того, що свідчення тих сприймалися на нашу користь. Нам часто-густо вдавалося показати, що їхні свідчення суперечать одне одному, а часом і своїм же власним.

- Виклик ще якихось свідків ви б відзначили?

- Нам все-таки вдалося наполягти на виклику Ігоря Плотницького. Як його не ховали, але, врешті-решт, наш пресинг привів до того, що вони не змогли ухилитися від його приводу на процес. Для нас це було дуже корисно, оскільки прихід у якості свідка ватажка самозваної території додав процесу політичного звучання. Незважаючи навіть на рішення під надуманим приводом зробити допит Плотницького таємним.

Савченко, перебуваючи у російській в'язниці, створює для Кремля дуже багато незручностей

- До речі. Ви з Миколою Полозовом тоді опублікували в Твіттері деяку інформацію – фото, тези виступу, передані своїми словами. Після чого звинувачення звернулося до суду за винесенням щодо вас приватної ухвали про притягнення до кримінальної відповідальності. Нагадайте, будь ласка, чим закінчилася та історія?

- А вона не закінчилася. Під час оголошення вироку судді розкажуть і про те, яке рішення прийняли з цього приводу – куди передадуть по інстанції. Адміністративний розгляд чи кримінальний... А якщо повернутися до свідків, то, я вам ще скажу, що допит слідчого Маньшина, який фальсифікував процес Савченко, теж дорогого вартий. У наших судах це не така поширена практика, щоб слідчий потім проходив в якості свідка. Зазвичай суди відмовляються від цього. Однак нам і тут вдалося наполягти. І цей допит дав великі можливості для викриття фальсифікацій наслідків. Взагалі тепер ніколи й ніхто, з тих, хто знайомився з матеріалами справи, не повірить у справедливість обвинувального вироку. Крім свідоцтв невинності, які ми вже перераховували, нагадаю ще кілька найбільш слабких місць звинувачення. Це ймовірний характер того, що Савченко нібито, коригувала вогонь з щогли мобільного зв'язку. Немає ніяких підтверджень цього (а зворотні свідоцтва є). І це прямо порушує ст. 14 КПК про те, що всякий сумнів повинен трактуватися на користь обвинуваченого. А ще Савченко не мала мотиву для перетину російсько-українського кордону, як заявлено у матеріалах слідства. У тих умовах вона не могла перетнути кордон там і так, як написано у справі. Не кажучи вже про те, що просто є аудіозапис між тодішнім ватажком «ЛНР» Болотовим і помічником Суркова Карповим, де обговорюється переправлення Савченко... Ось все це в сумі дає політичні передумови для початку або, точніше, для продовження переговорів про звільнення Савченко. В нинішніх умовах вона, перебуваючи у російській в'язниці, створює для Кремля дуже багато незручностей. А дивідендів не приносить.

ТРИСТОРОННЯ КОМІСІЯ У НОРМАНДСЬКОМУ ФОРМАТІ

- Які можуть бути юридичні підстави для того, щоб Савченко повернулася в Україну?

- Європейська конвенція про видачу 1957 року. Тут ще, як ми пам'ятаємо, у випадку з Савченко є дуже важливий фактор – її делегатство в ПАРЄ. І хоч представник російського МЗС щось говорив про «технічний», а не абсолютний характер імунітету, наданого цим статусом, це все виглядає так непереконливо.

- А як практично може виглядати процедурна частина?

- Після оголошення вироку за наполяганням самої Надії ми не будемо подавати апеляцію. Вирок набуде чинності. Після чого, згідно з договором про правову допомогу, слідує запит від Генеральної прокуратури України – Генеральній прокуратурі Росії. Українська сторона буде наполягати на видачі Савченко. Згідно з КПК, у Росії є місяць для прийняття рішення. Потім ще деякий час. Як ми пам'ятаємо, у Колі Полозова, який захищає Хайсера Джемілєва, відмова Росії в екстрадиції прийшла через три місяці. Якщо відмова буде й у справі Савченко, то, думаю, буде створена тристороння комісія, яка почне шукати рішення вже конфіденційно.

- Давайте тут зупинимося. Тристороння комісія – це Україна, Росія і... хто ще в якості третьої сторони? Європейські посередники як? Або якісь інтегрально західні, з участю США, Канади?

- Європейські, імовірно в нормандському форматі.

- Дуже цікаво. А якими словами можна супроводити це заяву: «як відомо адвокату Фейгіну» або «як припускає адвокат Фейгін»?

- Скажімо так: виходячи з того, що я знаю і, грунтуючись на цьому, можу припустити. Не секрет, що я спілкуюся з деякими особами з оточення президента Порошенко. І у мене є деяка інформація від них – не повна, не надто велика. Але є.

ПІОНТКОВСЬКИЙ ВЖЕ ЗА МЕЖАМИ РОСІЇ

- Зрозуміло... Процес Савченко закінчується, але, схоже, у вас, як у адвоката, починається «справа Піонтковського». Генеральна прокуратура знайшла заклики до екстремізму в матеріалі Андрія Піонтковського «Бомба, готова вибухнути», розміщеному на сайті «Эхо Москвы». Я сам тоді ще читав цю статтю і не побачив у ній нічого особливо кримінального. Наприклад, Станіслав Бєлковський регулярно говорить щось подібне – і нічого...

- Так, говорить. Хто знає, може, колись і на Бєлковського справу заведуть. Тут важко судити ось так одразу. Не шукайте в діях Кремля правильну, формальну логіку. У цієї влади можуть бути свої міркування, для нас загадкові. Чому саме Він? Чому саме зараз? Ситуація напружена. Річниця вбивства Бориса Нємцова. Критика Рамзана Кадирова, який перестарався в тролінгу опозиції. А Андрій Піонтковський талановитий, популярний, читаний, переконливий. Може бути, саме в цих умовах вирішили остаточно вигнати його з країни. А привід – заява дуже відомого юриста-провокатора на прізвище Ремесло, або звернення парламенту Чечні, або запит чеченського депутата Держдуми тут зовсім не важливий. Між іншим, про це якось призабули, але на Андрія Андрійовича вже подавали в суд за 282 статтею КК (збудження ненависті або ворожнечі). Був суд, і його виправдали. Але це було в середині «нульових». Інші часи, тоді намагалися дотримуватися деякої пристойності. А зараз для влади колишні обмеження не діють. Я особисто, як захисник, у матеріалі Андрія Андрійовича об'єктивних ознак ні 282-й, ні 280-ї (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності) не бачу. Але зараз за роботу буде братися слідство. І я буду адвокатом Піонтковського. Однак сам він зараз вже за межами Росії.

- Уточніть, будь ласка, як ви в цьому випадку взялися за його захист?

- Так я вже давно його адвокат. Ми з одного опозиційного середовища. На минулому Марші пам'яті Нємцова йшли поруч, на чолі окремої колони, разом несли плакат, присвячений Савченко. Тепер буду нести без Піонтковського. Хто знає, що буде до наступного маршу... Все розвивається природно. Диктатура. Маховик репресій.

- Так, до речі, а чи можете ви сказати, під якими гаслами будете вести свою колону 27 березня, на Марші пам'яті в цьому році?

- Ну, точно можу сказати лише, яка розтяжка буде на чолі колони – «Врятуйте Надію Савченко!». А всі інші гасла – творчість мас, хто з чим прийде, з тим і піде. Приєднуйтесь до нас.

Олег Кудрін, Москва

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-