18 лютого. Пам’ятні дати

18.02.2016 08:00 1021

Два роки тому (2014) в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності

Для припинення свавілля державних органів зранку 18 лютого 2014 року протестувальники рганізували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ». Громадяни прагнули від влади рішень для виходу з кризи і врегулювання ситуації у країні, насамперед обмеження повноважень президента України шляхом внесення змін до Конституції України. Працівники міліції, діючи за вказівками керівництва правоохоронного органу, спільно з «тітушками», грубо порушуючи чинне законодавство, застосовували надмірне насильство і використали вогнепальні набої та зброю, вчинивши жорстокий силовий розгін ходи «Мирний наступ». Маючи на меті спричинити якнайтяжчі тілесні ушкодження учасникам акцій протесту, окремі з помпових рушниць правоохоронців споряджались патронами із зарядом свинцевої картечі. Як наслідок, на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку та Маріїнському парку загинуло 10 осіб, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості. За насильство до учасників Революції Гідності 18-19 лютого 2014 року повідомлено про підозру 27 особам, у тому числі Януковичу В.Ф., Захарченку В.Ю., Ратушняку В.І., Шуляку С.М., керівництву київської міліції та іншим. Стосовно восьми підозрюваних обвинувальні акти направлені до суду, стосовно двох - слідство завершується. Водночас у розшуку перебуває 17 підозрюваних. Під час слідства було зібрано тисячі томів матеріалів доказової бази. На даний час ще не притягнуто до відповідальності як виконавців, так і організаторів злочинів, скоєних 18-19 лютого 2014 року. 16 лютого 2016 року Генпрокуратура направила до суду обвинувальний акт стосовно колишнього керівника СБУ по м.Києву і Київській області Олександра Щеголєва, якому інкримінується незаконна організація проведення антитерористичної операції, внаслідок якої загинули як протестувальники, так і правоохоронці. Виходячи із зібраних доказів, слідство вважає, що дії, які відбувалися щодо розгону мирного наступу протестувальників на вулицях Грушевського, Інститутській і в Маріїнському парку, є наслідками подій одного ланцюга.

Події дня:

Рік тому, 18 лютого 2015 року, після тривалої оборони Дебальцевого українські військові залишили місто, проте зупинили подальший наступальний порив 19-тисячного російсько-терористичного війська. У січні-лютому 2015 року відбулася головна битва між українською армією та російсько-терористичними військами. До цього часу сили АТО протягом дев’яти місяців забезпечували ізоляцію кризового району на сході України та не допускали його розширення на решту території держави. Починаючи з травня 2014 року штабом АТО було проведено більше 40 операцій з визволення території Луганської та Донецької областей від незаконних збройних формувань. Більшість з них була успішною, у тому числі визволення міста Дебальцевого у липні 2014 року. Черговий виток загострення обстановки в районі АТО відбувся у січні-лютому 2015 року. Найбільш складна ситуація склалася в районі Донецького аеропорту та Дебальцевого. Бойовики, маючи підтримку підрозділів Збройних сил РФ, намагалися будь-якою ціною ліквідувати Дебальцівський виступ та захопити Донецький аеропорт, тим самим примусивши Україну йти на політичні поступки під час переговорного процесу стосовно особливого статусу Донбасу, амністії для бойовиків, а також термінів і порядку проведення виборів до органів місцевого самоврядування. За висновками Генштабу ЗСУ, ліквідувавши Дебальцівський виступ, російсько-терористичні війська мали на меті розвинути наступ та захопити Артемівськ, Краматорськ і, в подальшому, Харків. Не допустити просування противника вглиб території України було однією з цілей операції, яку наші війська проводили в районі Дебальцевого. Безпосередньо в район Дебальцівського виступу у лютому 2015 року російсько-терористичні війська стягнули понад 19 тис. осіб, яким протистояли у секторі "С" 13 тис. українських військових, з яких безпосередньо в районі Дебальцевого - близько 4700 бійців.

Обстріли Дебальцевого було видно навіть із супутника. Фото: rnbo.gov.ua
Українські захисники мужньо вели важкі бої з противником.  Саме значні втрати, нанесені агресору, примусили його відмовитися від подальших наступальних дій. Враховуючи, що підрозділи сил АТО на Дебальцівському напрямку виконали усі визначені завдання, а також обстановку, що склалася, о 13:00 18 лютого 2015 року Верховний Головнокомандувач віддав наказ скоординувати під керівництвом начальника Генштабу операцію із планового організованого виходу українських військ з Дебальцевого. За даними Генерального штабу ЗСУ під час бойових дій в районі Дебальцевого у період з 15 січня по 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 було поранено, 7 - взято в полон та 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцівського виступу загинуло 136 та було поранено 331 військовослужбовців ЗСУ. Значними були втрати українських військ в озброєні. Близько 30% техніки було знищено противником або виведено з ладу силами наших підрозділів. За ведення бойових дій в районі Дебальцевого державними нагородами України нагороджено 379 військовослужбовців (у тому числі 136 - посмертно), а відзнаками Міністерства оборони та Генерального штабу ЗСУ - 450 осіб. Хоча сили АТО понесли важкі втрати і були змушені залишити Дебальцеве, втрати противника були в рази більші, а його подальший наступальний порив був зупинений.

Сарезское озеро. Фото: facebook

105 років тому (1911) у результаті руйнівного землетрусу у горах Паміру, на висоті понад 3 тис. м утворилось унікальне прісне Сарезьке озеро (нині територія Таджикистану). Велетенський зсув загатив річку Мургаб, яка була основною притокою Амудар’ї, утворивши тим самим озеро, яке наповнювалося роками. Сьогодні його площа складає понад 80 кв.км, а максимальна глибина - понад 500 метрів. Як не парадоксально, але надзвичайно красиве Сарезьке озеро таїть в собі страшну небезпеку - 17 млрд кубометрів води озера за несприятливих обставин можуть ринутися вниз, на прикордонну територію Таджикистану, Афганістану, Узбекистану і Туркменістану з населенням 5 млн. чол., знищуючи все на своєму шляху. Зацікавлені країни неодноразово зверталися до світового співтовариства з проханнями надати інтелектуальну і фінансову підтримку у вирішенні проблеми Сарезького озера. Однак поки що до практичного вирішення проблеми не дійшло.

390 років від дня народження Франческо Реді (1626-1698), італійського лікаря, природодослідника. Основні роботи присвячені питанням зародження організмів, вивченню біології паразитів людини і тварин. Найвідомішою була праця вченого «Досліди про розмноження комах» (1668), де наведені експериментальні докази безпідставності існуючих на той час уявлень про самозародження організмів. Брав участь в упорядкуванні «Словника італійської мови».

180 років від дня народження Рамакрішни Парамахамса (ім’я при народж. – Гададхар Чаттопадхьяй; 1836–1886), всесвітньо відомого індійського гуру, реформатора індуїзму, містика, проповідника. Дивна річ: неосвічений сільський хлопчик з бідної, хоч і брахманської сім’ї, став одним із найвідоміших індійських містиків. Шрі Рамакрішна – перший індійський гуру новітнього часу, слава про якого сягнула далеко за межі Індії – про його вчення дізналися в Європі та Америці. Він поширював власний релігійний досвід послуговуючись притчами, метафорами, оповідками. Був дотепним, до того ж мав блискучу пам’ять, гострий і проникливий розум, що дозволяло йому осягати досить складні філософські конструкції. Головна ідея  вчення Рамакрішни полягає в тому, що найвищою метою людського існування є пізнання Бога. Отже, релігія має бути засобом до досягнення цієї мети. Постійні медитації підштовхнули його до думки, що різноманітні релігії є лише різними шляхами до досягнення абсолютної реальності і що остаточна дійсність ніколи не може бути висловлена в людських поняттях. Це цілком узгоджується з одним із положень «Рігведи», в якому йдеться, що «Істина одна, але мудреці називають її різними іменами». А ще стверджував, що «Бог – в усіх людях, але не всі люди в Бозі. Ось чому вони страждають».  По суті Парамахамса вдихнув нове життя в індуїзм, який у ХІХ столітті був надзвичайно ритуалізований і сповнений упереджень, допомігши йому ефективніше реагувати на виклики, які йшли від ісламу і християнства, а також від сучасної матеріалістичної цивілізації. Релігійний рух, пов’язаний з його ім’ям, став важливим вектором, який на десятиліття вперед визначив напрямок розвитку індуїзму та індійської національної самосвідомості. Про Рамакрішну писав Ромен Роллан і Микола Реріх (називав його «світлим гігантом Індії»). Якось, ще в юності, коли Рамакрішну ще не називали учителем, у розмові з однією старою монахинею він обмовився, що багато хто вважає його божевільним. Вона уважно вислухала його і відповіла: «Синку, майже всі люди в цьому світі несповна розуму. Дехто схиблений на грошах, інші – на земних благах, дехто – на імені та славі, а ти схиблений на Богові. Повір мені, це не гірший варіант». По собі Рамакрішна залишив чимало учнів і послідовників. Серед найвідоміших – легендарний Свамі Вівекананда, який організував дві релігійно-громадські організації – чернечий Орден Рамакрішни і Місію Рамакрішни та відкрив індуїзм Європі й Америці.

160 років від дня народження Софії Федорівни Русової (1856-1940), української громадської, культурно-освітньої діячки і педагога. Дружина Олександра Русова. Вона – видатний етнограф, мистецтвознавець, історик, громадський діяч, письменник, одна з засновниць жіночого руху в Україні, а головне – талановитий педагог, психолог, автор оригінальної концепції національного виховання. Не українка за походженням, вона стала нею по духу, присвятивши своє життя дітям України. Народилася Софія на Чернігівщині в родині відставного офіцера шведського походження, мати була француженкою. Початкову освіту С. Русова здобула вдома, потім закінчила Фундуклеївську гімназію. Подальшу освіту здобувала в Петербурзі. Вона стала засновницею першого дитячого садка у Києві. Цей приватний заклад відвідували діти української інтелігенції (зокрема й Михайла Старицького). Згодом Софія Русова працювала в освітніх і виховних закладах Києва, брала участь у русі українського земляцтва у Петербурзі (1874-1876), працювала в секретаріаті Центральної ради. Подружжя Русових рятувало заборонені рукописні вірші Тараса Шевченка. У 1875-1876 роках вони займалися підготовкою та виданням двох томів «Кобзаря» у Празі, а згодом перевезли його на батьківщину. Цей вчинок забезпечив Русовим вічну пам’ять в історії української культури. Подружжя Русових мешкало в Чернігові, Києві, Петербурзі, Харкові, Одесі, Херсоні, Полтаві. Де б не жили – брали активну участь у громадському та суспільному житті. Не варто забувати, що то був час дії сумнозвісного Валуєвського циркуляру, й поширювати живе українське слово було вельми небезпечно. І Софія, і Олександр за свою діяльність неодноразово сиділи у в’язницях. Згодом піддавався арешту й їхній син Михайло. На початку 1921 року у результаті перемоги більшовиків Софія Русова змушена була емігрувати. Жила у Відні, потім у Празі. Празький період вважається найпліднішим за весь час наукової діяльності Софії Русової. Вона була фундаторкою Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, організувала в Празі притулок для дітей-емігрантів, а ще, де тільки мала нагоду, розповідала правду про становище в Україні. Зокрема, на зборах Інтернаціональної жіночої ради в Гаазі розповідала про голод в Україні. Під враженням від роботи С. Русової С. Петлюра тоді сказав: «Треба тепер, щоб Русова цілу Європу об’їхала і розповіла про стан України». Софія Русова є автором ряду праць з питань мистецтва, літератури, шкільних підручників, досліджень з педагогіки, історії, географії тощо. Залишила надзвичайно цікаві «Мемуари».

Тоні Моррісон. Фото: twitter

85 років від дня народження Тоні Моррісон (Хлоя Ентоні Вофорд; 1931), американської письменниці, першої з афроамериканців, удостоєної Нобелівської премії з літератури (1993). Автор 9 романів (найвідоміші з них «Пісня Соломона», «Кохана», «Джаз», «Милосердя»). Крім Нобелівської премії Тоні Моррісон є лауреатом престижної Пулітцерівської премії. Американський письменник і критик Девід Гейтс так характеризує творчість Тоні Моррісон: «У своїх кращих романах («Пісня Соломона» і «Кохана») Моррісон змальовує провінційну Америку так випукло і чуттєво, що ви відчуваєте запах землі. Навіть у її міському романі «Джаз» найяскравіші образи – тих, хто залишився позаду, на півдні, в глушині. І в цьому сенсі Моррісон продовжує лінію, яку я б назвав «американською пастораллю». Цю лінію почав Фенімор Купер – описувач дикої глушини Адірондакських гір – і продовжили: Готторн (який створив похмурі пасторалі Массачусетса), Гемінґвей і Джон Чівер…». Українською мовою перекладені два романи американської письменниці: «Пісня Соломона» і «Кохана» (видавництво «Юніверс», серія «Нобелівські лауреати»).

Роковини смерті:

470 років з дня смерті Мартіна Лютера (1483-1546), діяча бюргерської Реформації в Німеччині, теолога, основоположника лютеранства; ідеолога консервативної частини бюргерства. Переклав Біблію німецькою мовою.

140 років з дня смерті Адольфа Теодора Броньяра (1801-1876), французького ботаніка, основоположника палеоботаніки. Автор праць з ембріології і фізіології рослин, палеоботаніки та історії ботаніки. З 1833 року професор ботаніки і фізіології рослин Паризького музею природничої історії і один із засновників «Анналів природознавчих наук».

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-