Автор «Їжачка в тумані» заблукав між Кримом та Одесою

З того часу, як я вийшов з віку юнацького максималізму, завжди здавалося, що біблійна заповідь «Не сотвори собі кумира» для мене особисто - чи не з найризикованіших. У світі багато цікавих, талановитих людей, але нікого з них не міг вважати кумиром. Так, подобається творчість, так, цікава думка, але не більше того. І за таке легковажне ставлення до біблійного тексту був покараний, коли прочитав свіже інтерв'ю Юрія Норштейна, дане їм порталу Delfi.lv напередодні «Відкритої лекції» у Ризі

ВІД «СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПУТІНА» ДО «ПУТІНА ОСЯЯНОГО»

А далі розвиток сюжету передбачити неважко. Обожнюваний, видатний мультиплікатор, творець «мультфільмів всіх часів і народів» «Їжачок в тумані» і «Казка казок», підтримав окупацію Криму Росією. Причому у виразах найпоширеніших, банальних: «Я абсолютно і категорично за те, що Крим повернувся до складу Росії, хоча б тому, що Крим був переданий нетверезим Хрущовим».

За цим, правда, пішло щось більш оригінальне. Юрій Борисович сказав, що у момент виголошення «кримської промови» обличчя президента РФ Володимира Путіна «було осяяне, це той рідкісний випадок, коли відбулася єдність партії і народу». І що найнеприємніше: ось ця «єдність партії і народу»! Для Норштейна, який ніколи не прогинався ні під партію, ні за владу, ні під «охлос» (який часто ховається за гучним словом «народ»), цього разу у цих словах немає нічого іронічного. Схоже, він щиро вважає, що настрій «кримнашу» - дійсно рідкісний випадок єдності партії і народу», а не дурман шовінізму.

Говорячи ж про Євромайдан, трагічні події 2 травня в Одесі, Юрій Норштейн знову збився на банальності: повторив найбільш розхожі тези кремлівської пропаганди про фашистів, мерзотників, «з яких можна сформувати легіон СС або дивізію для німецьких концтаборів». Окупацію Криму він, зокрема, виправдав тим, що, нібито, «там могло відбутися щось подібне до Одеси».

Захотілося протерти очі і перечитати заново. Чи це той Норштейн? Адже ще зовсім недавно він був відомий своєю твердою, непохитною ліберальною позицією. Зовсім недавно він засуджував вирок Pussy Riot. Причому, зовсім незагальними словесами. Юрій Борисович говорив, що цей вирок так абсурдний і нереалістичний, що його можна висувати на Нобелівську премію з літератури, оскільки текст вироку цілком може конкурувати з романами нобеліата Марселя Пруста.

Трохи пізніше, три роки потому слова Норштейна із захопленням передавалися з вуст у вуста й вуха «прогресивною громадськістю». 19 січня 2013 року, на концерті «Володимир Висоцький. 75 років» він вручав премію «Своя колія» співачці Олені Камбуровій. І сам бунтар Висоцький, і пам'ять про нього давно вже приватизовані владою, «Першим» та іншими телеканалами. Але тут Юрій Норштейн порушив плавний хід акції і несподівано для всіх пригадав слова президента РФ з останньої на той момент велиої щорічній прес-конференції: «Путін сказав, що Магнітський помер від серцевої недостатності... Магнітський помер від серцевої недостатності Путіна, від серцевої недостатності начальника в'язниці...».

А ось як Норштейн говорить про «лібералів» зараз: «Можна виступати гарним і правильним лібералом, але іноді ліберали перетворюються на те, про що прекрасний російський поет Денис Давидов писав "либерала-обирала" ("Всякий маменькин сынок, Всякий обирала, Модных бредней дурачок, Корчит либерала").

Великому мультиплікатору знадобилося три роки, щоб пройти шлях від «серцевої недостатності Путіна» до «Путіна осяяного».

НЕ ПРИТИСНУЛИ, НЕ КУПИЛИ. А ВМОВИЛИ

Коли я поділився цією новиною з київськими друзями, один висловив припущення, що Кремль «притиснув, дотиснув» Норштейна, інший - що його «купили».

Можу сказати точно, не притиснули і не купили. «Притиснути» можна худрука МХАТу, що виправдує свою совість тим, яка махина на його плечах. «Купити» директора «Мосфільму». А студія Норштейна розташована у його квартирі на Войковський. Він нікого не боїться, ні від кого не залежить і ні під кого не прогинається. Відповідно, притиснути і купити його неможливо. Він тому так довго, з 1981 року, і знімає свою шедевральну (судячи за показаними уривками) «Шинель» за Гоголем, що занадто незалежний і непідкупний.

Чому я так впевнено говорю про це. Від особистого знайомства і особливих вражень. Коли працював у тижневику «Собеседник», мріяв зробити інтерв'ю з Юрієм Борисовичем. Телефонував йому. І розмовляв з ним по телефону - коли 10-15 хвилин, а коли і 30-40. Про що говорили - про життя, про мистецтво і про те, чому саме він не може дати інтерв'ю цього разу. По-перше, немає часу, а по-друге, це так дрібно, нерозумно і безглуздо. Іншасправа - мистецтво і життя...

Все змінилося, коли я запропонував йому зробити в рубрику «Речові цінності» матеріал про його вітальню. Норштейн дав добро. Я прийшов з фотографом, озброєним десятком об'єктивів. І Норштейн години дві-три (відлік часу було геть втрачено) розповідав про свою вітальню - та й не тільки. Водив по квартирі, показав студію - місце, де відбувається диво оживання Акакія Акакійовича.

Чарівність, простота, природність, щирість, внутрішнє світло, що виходить з очей. Подумалося, ось кого треба брати на роль Ієшуа Га-Ноцрі у серіал «Майстер і Маргарита», який саме тоді запускався. І не страшно, що вдвічі старший. Зате світло в очах те саме, правильне.

Чесно кажучи, в якийсь час хотілося кинути все до біса і попроситися до нього підмайстром - день за днем, секунда за секундою допомагати оживляти улюбленого гоголівського героя.

На щастя, творча істерика з часом пройшла і проситися не пішов...

Це я до чого? До того, що сталося найнеприємніше - Норштейна не купили і не дотиснули, а просто переконали. Його, глибокого творця, мудреця і філософа. І хто? Примітивна, убога, довбуча кремлівська пропаганда.

ЛОВЦІ ДУШ ЛЮДСЬКИХ

Зрозуміло - не він перший, не він останній. І все ж корисно подивитися і на цьому конкретному прикладі - а на що, на який гачок, наживку ловить безпардонна геббельсівська пропаганда таких ось людей. Вчитаймося в інтерв'ю.

Норштейн: «У мене в Криму все життя живуть дві сестри: одна - у Севастополі, друга - у Сімферополі... мої батьки і дядьки там жили і працювали. Тобто, про Крим я не з чуток знаю. Вже не кажу про історію Криму - це окрема сторона, яку чомусь багато хто не хоче заглиблюватися».

Ага, стає зрозумілішим. Сестри в Криму, безумовно, були під потужним випромінюванням Рус-ТБ. І через них цю інформацію, цю наживку і заковтнув геній мультиплікації.

«Коли почалася стрілянина на Майдані, я першочергово зателефонував сестрам і сказав: якщо буде несила, одразу приїжджайте в Москву, я вас прогодую».

Хвилиночку, а хто ж почав стріляти на Майдані? І кого там вбивали?.. Зрозуміло, що Юрій Борисович про це судить з картинки російських телеканалів, які перевертають все з ніг на голову. І далі у нього впізнавані, зовсім вже махрові слова з приводу української «політичної публіки»,  яка нібито «насміхалася з приводу живцем спалених людей» в Одесі. Де він з сестрами міг це побачити, зрозуміло - в ефірі Кисельова і Соловйова, Толстого і Зейналової.

Далі - схоже, тією ж пропагандонською мовою: з приводу Донбасу з викоріненою російською мовою, з приводу Хрущова, який подарував Крим сп'яну, з приводу Севастополя і Сімферополя, запущених українською владою так, що просто гріх у них це не відібрати. Це все так пізнавано, заїжджено, так по-кремлівськи, по-імперськи звично, що навіть нецікаво.

А ось що цікаво. Норштейн начебто щось говорив про «історію Криму», в яку «вникати» треба. Тобто, потрібно розуміти, що він-то вник. Так? А що ж тоді у нього жодного слова про кримських татар? Ні півзвука про їхні утиски, про їхні безслідні зникнення. Тут Юрій Борисович теж «абсолютно і категорично за»? Хвора совість творця відключаається при відбитому блиску імперської величі? Схоже, так.

Справедливості заради не можна сказати, що Норштейн, колишній постійний автор сайту Grani.ru нині у Росії забороненого, зовсім уже втратив свій критичний запал щодо російської дійсності. Але ось що характерно і показово. Зацініть фразу: «Прекрасно бачу, якась шпана багатіїв народилась сьогодні в Росії - Коломойських і у нас вистачає!»

Ви уявляєте, як глибоко проникла у цю талановиту голову кремлівська пропаганда, якщо для нього одиницею виміру негативу став саме Ігор Валерійович. А неназвані тут Тимченки і Ковальчуки, Ротенберги і Якуніни, Чайки і Сечіни, «шпана багатіїв» представлені лише як бліде відображення первинного, споконвічного, демонічного Коломойського у дзеркалі російського «сьогодні».

Є й інший симпатичний приклад. Пам'ятаєте про «осяяного Путіна»? Ось як ще мультиплікатор, а отже, фізіогноміст, говорить про ВВП: ну так, маска. Але тут же заохочувально додається: «Бути ніким і непоміченим - кращі якості розвідника». (Ага, звичайно: не завклубом у братському гедеерівському Дрездені, а саме «розвідником»). Але це ще не все. Буває інакше, ще краще й урочистіше. Нечасто, правда, але «лише іноді, коли пристрасть його захльостує, обличчя Путіна оживає у згоді зі словами, які він говорить». Та це вже серйозно, це любов вірнопідданого до государя-імператора. Не рабська, що важливо, любов, а горда, продумана і прониклива.

А ось як, при всьому тому, Норштейн говорить про Барака нашого Обаму: «На жаль, обличчя Обами, на яке я дивився з подивом і задоволенням ще вісім років тому, тепер демонструє тільки позу, відображена паузу». Ага, отже, у Путіна іноді проривається крізь маску оживляюча пристрасть, аж до осяяння. А ось у Обами тепер «тільки поза, відображена пауза». Що це, як не банальне загальноросійсье «Обама - чмо», тільки висловлену ну о-о-дуже інтелігентно.

Хоча, з іншого боку, Обамі теж можна поспівчувати - у нього ж великих і геніальних приводів для слів, подібних «кримсьій промові», не було. Всього-то, на що фантазії вистачило - проголосити загальнонаціональним завданням на найближчі роки перемогу над онкологією. (Всього-то - це ж не Крим під шумок «віджати» у сусіда). Напевне, Юрій Борисович не бачив обличчя Обами цієї секунди. Ах, ну дійсно, звідки? Він же російське ТБ дивиться.

НОРШТЕЙН І УКРАЇНА

Після всього сказаного Норштейном про Україну згадався пам'ятник його «Їжачку в тумані», що стоїть у Києві.

Як його ставили. Як хулігани вічно тиранили цього беззахисного їжачка. Як усім миро шукали йому місце спокійніше. Що тепер з цим їжачком буде, коли його творець сам так безнадійно заблукав у тумані між Кримом і Одесою, напущеному кремлівським ТБ (заблукати заблукав, але в підсумку, схоже, вийшов до єдинороського Ведмедика).

Ось іще цікава і важлива цитата, що підлягає розшифровці:

«- Чи втратили ви на Україні друзів?

- Слава Богу, ні. Саме зараз іду на зустріч з друзями, ми разом проводимо вечір мультиплікації фестивалю "Крок", який живе вже двадцять п'ять років... До недавнього часу він був російсько-українським: один рік теплохід плив по Дніпру, інший - по Волзі. Поки що ми його другий рік проводимо тільки на Волзі, а чи долетимо колись знову до середини Дніпра, як гоголівський птах, не знаю. І в цьому для мене велика трагедія. Коли культура потрапляє під жорна політики і криків оскаженіння, починається загибель людини».

Ну ви зрозуміли: це Україна винна, що фестиваль «Крок» не може повернутися на Дніпро. «Коли культура потрапляє під жорна політики і криків оскаженіння, починається загибель людини», - це теж про Україну у розумінні Норштейна.

А коли ті самі українські друзі намагаються пояснити Юрію Борисовичу, що Крим за Хрущова був переданий Україні не сп'яну, а з причин господарської, інфраструктурної доцільності, він помітно починає нервувати: «Це огидно! А якщо вітер дме у бік Криму, означає, що вони дихають українським повітрям? Може, зробити загороджувальний екран?».

І далі знову починається банальне імперське - про неподільність: «Якщо ми почнемо міркувати на такому рівні, то треба і дерева пиляти навпіл, тому що одна сторона обернена на Схід, інша - на Захід. З цього і починається біда, коли починають ділити неподільне...».

Ось! Ось і докопалися до головного. Що ж це Україна взагалі почала «ділити неподільне». Не стала б тікати - і було б все в порядку. І нічого б не забрали. А тепер, бач, «Україна починає розкручувати трагедію зі своєї "втрати"». (Дійсно, яка «трагедія», яка «втрата»? Особливо, якщо про татар не пам'ятати).

Так, але ще подивимося, що залишилося там, де я зупинив текст трьома крапками: «З цього і починається біда, коли починають ділити неподільне і вирішувати конфлікти за принципом "повбиваємо пару десятків людей - на статистиці це не позначиться". Це говорить лише про одне, що ми у 21-му столітті залишаємося невігласами».

Ну так, це знову Україна винна, це ж вона спочатку почала ділити неподільне», а потім вона вирішила «залагодити конфлікт» шляхом «вбивання пари десятків осіб». А Росія, Кремль у Норштейна знову ні при чому. Росія у Юрія Борисовича тільки фестиваль «Крок» по Волзі катає (а не «Град» через кордон). І всіх рятує. Найвдаліше - у Криму...

Що тут скажеш... Довгих років життя Юрію Борисовичу. І щоб «Шинель» все ж закінчив.

Хоча не впевнений, що зможу її тепер дивитися - боляче, неприємно. Тому що мій персональний кумир помер від серцевої недостатності.

Олег Кудрін, Таллінн.

P. S. Правда, ще залишається маленька надія, що насправді все не так. Що це журналістка Delfi.lv щось переврала, надто вільно обійшовшись зі словами Майстра. Чесно кажучи, деталі, дають підстави для таких підозр є. Наприклад, про нинішнє обличчя Обами у тексті сказано, що «тепер демонструє тільки позу, відображену паузу». А в заголовок винесено: «...тепер на ньому - руйнування». Хороші синоніми: «поза, пауза» і «руйнування».

Можливо, і в інших місцях є редактура подібного рівня.

Що ж, якщо виявиться, що так, вибачусь. І з радістю.

P. P. S. І ще - про мирний і милостивий Крим при Росії. Після того, як файл був закритий, довелося його відкривати заново. Тому що отримав в «лічку» повідомлення від близького знайомого, безпосередньо пов'язаного з Кримом. Він надіслав, по-перше, посилання на колонку російського військового ескперта Павла Фельгінгауера у київському «Новом времени»: «Росія почала підготовку до великої війни. РФ почала розгортання сил і проводить військові навчання в Чорному і Каспійському морях».

А далі - його персональний текст: «Не хочу писати про це відкрито у своїй стрічці, але у мене є непрямі підтвердження, що все це правда. Щось готується у чорноморському регіоні. У Криму в різних містах збирають медиків, в основному лікарів, і відвозять у невідомому напрямку. Забирають прямо з дому, дозволяють взяти зубну щітку... Адже вони військовозобов'язані...».

Нормально! Велика війна? Чому ні?

Ось що буває, коли творці, «моральні авторитети» починають потурати «осяяним» вождям.

Олег Кудрін, Укрінформ