Помста за непокірність? Померла донька російської опозиціонерки, що втекла в Україну

Відео 06.02.2016 16:26 41979

Рік тому доньку росіянки Ірини Калмикової, що виступала за звільнення Надії Савченко, - Алесю викрали й попередили: "Скажи матері, якщо й далі братимуть участь в акціях протесту, постраждають діти".

Напередодні російська опозиціонерка Ірина Калмикова, яку Тверський суд Москви оголосив позавчора у федеральний розшук у рамках нової статті Кримінального кодексу РФ «за неодноразові порушення на мітингах», втекла тиждень тому в Україну, дізналася про те, що в день її переходу кордону з 14-річним сином Русланом, у Росії померла її донька Алеся. Смерть сталася за дивних обставин, Калмикова, що ховається в Києві, з учорашнього дня перебуває у складному психологічному стані. Мати не може повернутися в Росію на похорони доньки й дізнатися про подробиці її зникнення та смерті.

СЛЬОЗИ НА ФОТОГРАФІЯХ

З Іриною зараз важко розмовляти. Жінка плаче й розглядає фотографії доньки. Ускладнює ситуацію й те, що в історії зі зникненням і смертю її доньки зараз більше запитань, ніж відповідей.

Ірина дивиться на фото Алесі й постійно ставить питання, як же так могло вийти? Втікши в Україну з Росії з сином, вона сподівалася, що Алеся незабаром зможе переїхати до неї. Покинути Росію разом не вийшло - Алеся залишилася доглядати хвору бабусю. Вони розраховували, що коли бабусі стане краще, Алеся зможе виїхати, а якщо потрібно - як і мати, перейти кордон Росії з Україною.

Нині ситуація складається так, що виїхати додому на похорони доньки Ірина не може, оскільки буде затримана правоохоронними органами Росії й поміщена під варту на час суду над нею.

«Якби б не Руслан, мій молодший, який зараз зі мною, я б все одно поїхала в Росію. Може, вдалося б потрапити на похорони, щоб попрощатися. А потім - нехай садять, сволоти. Мені вже байдуже. Я вже думала про це. Але за сином нікому буде наглядати. Не знаю що робити, Руслан зараз у мене як якір», - розповідає Ірина.

За її словами, вона досі не може зрозуміти, як за останній тиждень стала практично «ворогом держави», адже не робила нічого протизаконного.

«Ми ходили на акції протесту, на «Марші миру» за Україну, я стояла у дозволених законом поодиноких пікетах, так, попадалася і на несанкціонованих акціях, у проведенні яких, з порушенням законодавства, нам відмовляли. Але вони що зробили - вони рік тому попередили мене через Алесю, коли її викрали, щоб я замовкла, а потім стали затримувати мене без приводу на всіх вуличних акціях. Просто з натовпу витягувати, нікого, тільки мене, і здавати у поліцейську дільницю.

А тепер порушили справу за цією «антимітинговою статтею», за те, що я, нібито, багаторазово порушувала закон про мітинги, мені довелося втекти, вони оголосили мене в розшук і я тепер «ворог держави», у Росії мене відразу заарештують, а що тепер робити, коли донька померла?», -  у сльозах задає запитання Ірина.

За дивним збігом обставин, смерть Алесі сталося саме того дня, коли Ірина вночі, по заметах, переходила разом з 14-річним сином російсько-український кордон.

Зробити це її змусили обставини. Повстав вибір - або в'язниця у Росії, або втеча.

Ірина - своєрідний рекордсмен щодо кількості затримань у Москві на опозиційних акціях. Точної кількості вона вже і не пам'ятає, одних штрафів за «порушення на мітингах» і за «участь у несанкціонованій масовій акції» у неї набралося на суму понад 400 000 рублів. Пенсія Ірини становить 10800 рублів. Рівно половину щомісячно з неї вираховують на користь штрафів.

Прожити на таку «пенсію» у Москві неможливо. Ірина, що живе в Москві з сином, підробляла на різних тимчасових роботах - від продажу квітів до розповсюдження вуличної реклами.

Ситуацію рятувала донька Алеся, яка допомагала матері грошима. Соратника Ірини по протесту, Ільдара Дадина, нещодавно засудили на 3 роки позбавлення волі. Це був перший прецедент роботи нової «антимітингової», як її називають цивільні активісти, статті, що з'явилася у Кримінальному кодексі Росії влітку 2014 року, - 212.1(неодноразові порушення на мітингах). Ірина зрозуміла, що наступною може бути вона.

На одному з її чергових судів у Москві восени минулого року, співробітник поліції, що виступав свідком звинувачення (справа про порушення правил поведінки на мітингах) у її справі, зі знущанням сказав Ірині: «Ти вже можеш не «сіпатися», ти у списку».

Що це був за список, він не пояснив, але Ірина зрозуміла, що може йтися про те, що вона є наступним кандидатом на засудження за новою статтею, вслід за Дадиним.

ВТЕЧА

У ніч з 25 на 26 січня Ірина разом з сином Русланом перейшла кордон Росії та України, дісталася до Києва.

Тиждень жінка опам'ятовувалася від того жаху, якого натерпілася у Росії. Здавалося, все позаду, тепер необхідно думати про отримання притулку й про те, як вивезти Алесю з Росії, як жити далі й продовжувати боротьбу проти нинішнього кремлівського режиму. Тиждень втомлена жінка жила з надією на те, що всі жахи позаду.

Проте вчора з нею зв'язалися її колеги по протесту й повідомили, що її доньки більше немає.

Поки що інформації й подробиць загибелі Алесі занадто мало. Соратники Ірини, що їздили напередодні на впізнання в лікарню заявляють, що в морзі відмовляються розповідати щось, окрім того, що, неначе, їм дозволили розповідати. Подробиці, як заявляють у лікарняному морзі, можуть надати лише близьким родичам, єдиним з яких у Москві являється Ірина.

Відомо, що з кінця жовтня минулого року Ірина Калмикова виїхала з сином у Білорусію, марно намагаючись тричі потрапити звідти в Україну. У сина Ірини, якому 16 жовтня минулого року виповнилося 14 років, не було загальногромадянського паспорта. Завдяки угоді між Росією та Білорусією 26 жовтня Ірині вдалося вивезти сина за свідоцтвом про народження у Мінськ. Вона сподівалася, що виїхати з Білорусії в Україну буде легше.

У посольстві Росії у Мінську, куди Калмикова звернулася для отримання паспорта на сина, і заплатила деяке держмито у розмірі 7 000 рублів, її повідомили, що паспорт буде готовий через 2 тижні. Проте через 2 місяці заявили, що виникли труднощі зі встановленням громадянства сина і процедура затягнеться на невизначений термін.

22 січня адвокат Калмикової повідомив її, що московський суд порушив проти неї справу за тією самою «антимітинговою статтею» і заявив про те, що у Білорусію буде направлено ордер на її арешт і передачу Росії. Тоді Ірина з сином екстрено виїхали в прикордонне російське селище, поруч з Українським кордоном.

24 січня донька Алеся востаннє виходила на зв'язок. Все було як завжди. Проте 25-го січня, в день, на який Ірина намітила перехід кордону, зв'язок з донькою зник.

Кілька днів ніхто не знав, де знаходиться дівчина. На телефонні дзвінки вона не відповідала. Бабуся Алесі, що мешкає на батьківщині Калмикових, у місті Когалимі Ханти-Мансійського округу, організувала самостійні пошуки. Вона стала обдзвонювати всі відділення поліції й лікарні Москви.

Долю Алесі вдалося з'ясувати лише 4 лютого, коли в одній з московських лікарень жінці підтвердили, що до них дійсно поступала розшукувана нею дівчина. Вона поступила у лікарню 25 січня і померла непритомною. За заключенням лікаря - від запалення легенів.

Товариш Ірини Калмикової з протесту напередодні з'їздила в морг на упізнання й підтвердила, що це Алеся.

На запитання, як могло вийти так, що у 21 столітті у Москві людина померла від запалення легенів, поки що так і залишається без відповіді. Так само як і те, як Алеся потрапила у лікарню.

Вийшло, що Алеся пропала зі зв'язку того дня, коли Ірина виїхала з Білорусії в Росію в прикордонну зону. А смерть настала тоді, коли жінка з дитиною незаконно переходили кордон.

За збігом обставин, стався ще один збіг за датами - рівно рік тому Алесю викрадали з метою вплинути на її матір, щоб та перестала брати участь в акціях протесту.

СТРАЖДАТИМУТЬ ДІТИ

6 лютого минулого року я опублікував матеріал про викрадення Алесі. Напередодні мені зателефонувала Ірина й тремтячим голосом розповіла про те, що сталося. Попросила поради, що робити - мовчати або розголошувати. Вирішили, що мовчати не можна.

Я приїхав у Підмосковне містечко, де Ірина з донькою знімали квартиру. В Ірини були труднощі з роботою, виручала Алеся, яка працювала продавцем квітів у невеликому магазинчику у Москві. Любов до квітів у неї була з дитинства.

У рідному Когалимі, де вона жила з матір'ю і тоді ще 3-річним молодшим братом, вона вчилася на флориста. В Ірини тоді був свій дім і бізнес. Проте, коли 11 років тому рейдери захопили справу Ірини і спалили її будинок, навчання Алесі довелося перервати, не доучившись зовсім небагато. Нічим було платити за навчання.

До того ж Ірина поїхала у Москву шукати правди, так і не добившись розслідування щодо неї. Алеся поїхала разом з матір'ю. Не знайшовши правди, Ірина стала проводити голодування й акції протесту під офісом партії «Єдина Росія». Відтоді вона брала участь в усіх опозиційних акціях у російській столиці й Підмосков'ї.

З часом, услід за мамою, в протесті опинилася й Алеся. У Facebook збереглося безліч фото, на яких Ірина й Алеся разом. На одній з них, яку на згадку про Алесі вчора постили на своїх сторінках московські опозиціонери, мати й донька йдуть у «Марші миру» за мир в Україні і проти діючої політики Путіна. У їх руках банери, навкруги українські прапори.

Алеся дуже переживала за свою матір і завжди попереджала , щоб вона була обережнішою.

Проте обережнішою потрібно було бути самій Алесі.

26 січня минулого року Ірина Калмикова брала участь в акції «Свободу політв'язнем, свободу Надії Савченко» під вікнами ФСБ Росії на Луб'янці у Москві.

Всі учасники були жорстко затримані через півтори хвилини з початку акції. Ірина провела у поліцейському відділку добу. Весь цей час Алеся намагалася дізнатися, в якому стані вона знаходиться.

А наступного дня, 27 січня Тверський суд присудив Ірині великий штраф за акцію на Луб’янці й звільнив у залі суду. Ірина розповідала, що оперативники центру «Е»(Центр протидії екстремізму МВС РФ), які брали участь у затриманні учасників акції, залишилися занадто невдоволені тим, що Калмикову, як інших учасників акції не посадили під варту на 45 діб.

Через кілька днів, 2 лютого, Ірині, що знаходиться вдома, зателефонували з невідомого номера і запитали: «Калмикова Ірина Леонідівна?», вона відповіла ствердно. Дзвінок обірвався. Коли Ірина стала телефонувати Алесі, яка в цей час зазвичай повідомляла матір, що повертається додому з роботи, телефон доньки мовчав.

Як розповідала мені Алеся, вона вже підходила до будинку, як помітила, що біля їхнього під'їзду стоїть незнайома машина. Коли дівчина підійшла ближче, з машини вийшли троє міцних чоловіків і запитали: «Ви гуляєте? Пройдемо з нами, ми проводимо соцопитування по Україні». Оточивши дівчину, вони змусили її сісти до них в машину.

У машині чоловіки вимагали віддати мобільний телефон. У цей час на номер Ірини Калмикової прийшло повідомлення з номером Алесі: «Мамо, я з твоїми друзями».

Ірина намагалася перетелефонувати, але номер не відповідав. Ірина згадала, як Алеся називала співробітників правоохоронних органів «друзями мами». Після однієї з акцій протесту, коли шестеро поліцейських несли Ірину в автозак, вона сказала матері: «Дивися, як вони тебе люблять,  на руках носять, вони твої друзі».

Невідомі кілька годин возили Алесю незнайомими вулицями, постійно ставлячи запитання про Україну. Один з них, що сидів попереду, як розповідала Алеся, грав роль «злого поліцейського» і періодично зривався, промовляючи, що «всю опозиційну шушваль, що працює на американців, потрібно розстрілювати». Його «заспокоювали» двоє, що сиділи поруч з Алесею, мовляв, нікого розстрілювати не потрібно, просто людям потрібно розповісти правду про те, що їх використовують в інтересах ворогів Росії.

Фактично, ці кілька годин Алесі проводили допит. Представлятися чоловіки відмовлялися, відповідаючи: «А сама як думаєш, звідки ми»?

Потім Алесю привезли у незнайомий  будинок. Її завели до порожньої кімнати, де стояв комп'ютер. У дівчини обшукали одяг, витрусили все з кишень, відібрали сумочку, вміст якої також був витрушений і розглядався.

Один із викрадачів детально вивчав телефон дівчини. Потім її посадили перед комп'ютером і змусили дивитися пропагандистський фільм каналу НТВ «13 друзів Хунти». Особливо загострюючи увагу на лідерів опозиції й на тому, що у фільмі була показана і її мати.

Невідомі запитували Алесю: «Розумієш, що взагалі відбувається? Розумієш, на кого ці люди працюють, ваші опозиціонери?»

На уточнювальні запитання з приводу зв'язків її матері з іншими опозиціонерами, як мені розповідала Алеся, вона відповідала лише, що не знає нічого про це, оскільки мати з нею такі речі не обговорює.

Після показу фільму невідомі сказали дівчині, щоб та передала матері, якщо вона не перестане ходити на мітинги й брати участь в акціях протесту, «страждатимуть її діти».

У розмові зі мною тоді Алеся обмовилася, сказавши буквально: «Вони сказали, що страждатиму я, ну, тобто її діти».

Звернення в поліцію за фактом викрадення не допомогло. Справу ніхто не відкрив. Деякі російські правозахисники, з якими я спілкувався, сказали, що на їхню думку, звертатися до правоохоронних органів і сенсу немає. Як скаржитися органам на них же?

Зрозуміло, що справу спустять на гальмах, за модним у Росії формулюванням: «у порушенні кримінальної справи відмовлено внаслідок неможливості встановити коло підозрюваних».

Тоді я запитав у Ірини, чи думає вона залишити протест? Ірина відповіла, що викрадення Алесі тільки більше її роздратувало, і вона продовжить брати участь у боротьбі проти путінського режиму з більшою люттю.

Алеся відповіла мені, що вона не може вплинути на рішення матері. Але допомагатиме їй.

Тоді, рівно рік тому, Ірині й Алесі довелося кидати оплачене зйомне житло у Підмосков'ї й терміново перебиратися у нове місце. Спочатку жили по друзях, потім зняли квартиру, адресу якої приховували, повертаючись додому, намагалися стежити, чи не ведеться за ними стеження.

До возз'єднання сім'ї в Україні Ірині не вистачило буквально кількох днів. Вже найближчим часом, як розповідає Ірина, вона планувала вирішувати питання з переїздом доньки до неї.

ОСОБИСТА СПРАВА

Учора з Іриною було складно розмовляти. Жінка плакала й говорила тільки про доньку, періодично обмовляючись, що все ж думає поїхати в Росію на похорони.

Сьогодні, у розмові з Іриною, я вибачався, що нагадую їй про наболіле, але вона подякувала мене за цю розмову, сказавши, що хоч на кілька хвилин неначе повертається в минуле, коли Алеся була жива.

Зараз вона постійно дивиться фотографії доньки. Згадує, як мріяли про те, що займуться квітковим бізнесом разом. Іноді дивиться у вікно, на Київ, якому так раділа тиждень тому, втікши з Росії. І не знає, що робити далі. Проте впевнена, що продовжуватиме брати участь в антипутінському протесті і у боротьбі за мир в Україні.

Ще вчора, російський журналіст Аркадій Бабченко написав: «Який паскудний час. Які паскудні сюжети він закручує. Померла Леся ще 25 січня, але стало відомо це тільки сьогодні. І сьогодні ж Ірину Калмикову оголошено у Росії в розшук. Тобто повернутися вона не може. Її заарештують відразу, ще на кордоні. Цим хлопцям плювати - померла донька, не померла. Такі справи. Є ініціативна група. Вона займається питанням кремації й потім переправить урну з прахом Ірині в Україну. Гроші на похорони й транспортні витрати збирає».

Аркадій опублікував реквізити банківських карток соратників Ірини у Москві, на яку вони збирають допомогу.

Чи пов'язана смерть Алесі з втечею Ірини в Україну, опозиціонерка не знає. Проте та мізерна інформація, а точніше, її відсутність, щодо смерті її доньки, примушує замислитися, що справа ця дуже неоднозначна.

Так само як і цей метафізичний зв'язок дат, що співпали.

З Ірини, фактично за тиждень, зробили державного злочинця лише за те, що вона поїхала з Росії, не чекаючи ганебного судилища й ув'язнення, такого ж, яке вже сталося щодо опозиціонера Ільдара Дадина.

Загадкова смерть доньки сильно приголомшила жінку. У важкій розмові зі мною вона кілька разів вибачалася, що «розклеїлася».

Боротьба з путінським режимом тепер стала для Ірини вже суто особистою справою. Те, що вона не може приїхати на похорони доньки зводить її з розуму. Розумом вона розуміє, що лише опинившись на території країни, її відразу ж буде заарештовано, але серцем рветься попрощатися з донькою. У смерті якої вона звинувачує, у тому числі й себе.

Дмитро Флорін, московський журналіст, Валентина Сямро. Спеціально для Укрінформу

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
Счетчик необходимо разместить на всех страницах статей сайта. Счетчик нельзя размещать в iframe.