Лист із минулого
Від редакції: ця репліка нашого постійного автора начебто й стосується випадку незначного - на тлі тих подій, що розгортаються у країні, але чого варті звіти про здобутки на рівні держави, коли на найнижчому, майже непомітному для високого чиновництва рівні все лишається по-старому? Тож радимо прочитати і зробити висновки.
…Перемога і зрада ходять поруч. Перша фура з уже асоційованої Європи пройшла митницю без перешкод - дарма, що німці дивувались проханням прикласти до стандартних документів печатку. Перемога! На підприємстві замовника вдалось швидко налагодити новий технологічний процес - тепер вони зможуть запропонувати ринку більш дешевий, але якісний, товар. Перемога! Донька розказує про візит до Святошинської райадміністрації: не треба бігати по кабінетах, чиновники розмовляють з людьми, як з людьми, з десятка документів сім чи вісім райадміністрація підготує сама, - і це без антикорупційних форумів. Перемога!
А в офісі колеги, сміючись, перечитують лист із районної у м.Києві податкової інспекції.
На підставі Податкового кодексу (це святе!), керуючись Наказом Держстандарту (невже хтось може наказувати податковій?!), відповідно до Декрету КМУ (він ще діє???), з метою недопущення порушень і все таке інше, наша податкова інспекція вимагає надати пояснення та докази, що ми не верблюд.
Точніше, докази, що ми верблюдів та іншу продукцію сільського господарства у листопаді минулого року не імпортували, та в Україні не продавали. Бо перевіряти нас бажають у відповідності до положень Законів України “Про захист прав споживачів”, “Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини”, “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції”. Відповідно, пропонують зібрати бухгалтерські папери, копії завірити печаткою і підписами, і через десять днів принести у податкову.
Все як завжди. Як три, п'ять, десять, п'ятнадцять років тому.
Воно було би нічого, якби не одна деталь. Ми - хіміки й імпортуємо “Пластмаси, полімерні матеріали та вироби з них”, 39-та група Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД). І податкова, начебто, має про це знати - фірмі скоро десять років, адреса незмінна, від перевірок не ховались. Якщо наші папери лежать у далекому архіві, могли по своїх електронних базах подивитись - якогось біса їх же створюють і підтримують; складно у свої бази зазирнути - запитати у митників, це ж одне відомство з податківцями.
Це якщо користуватись нормальною логікою, а не логікою скривдженого бюрократа. Бо у грудні минулого року трапилась дрібна подія - начальник податкової інспекції, телефоном, запросив наше керівництво завітати до інспекції. Поговорити. Про що - лишилось невідомим, бо виходячи із літери та духу українського законодавства, головний бухгалтер зажадала отримати офіційне запрошення поштою.
Тобто, платник податків холопської покори збирачу податків не виявив, натомість запропонував робити, як закон велить.
Запрошення на зустріч не прийшло, але у податківця з'явилась причина для класичної забави українського бюрократа - випити підприємницької крові. Зважаючи, що товарних груп у УКТЗЕД дев'яносто дев'ять, а місяців у році дванадцять, можна протягом майже сторіччя щомісяця носити до податкової стоси паперу. “Чи не імпортували ви у квітні 2015-го “Вироби із шкіри; шорно-сідельні вироби та упряж; дорожні речі, сумки та аналогічні товари; вироби з кишок тварин (крім кетгуту з натурального шовку)”? А у червні 2011-го - “Парасольки, парасольки від сонця, палиці, палиці-сидіння, батоги, хлисти для верхової їзди та їх частини” не привозили? Ні? А папірці все одно зберіть, принесіть, ми переглянемо.”
І цю, насправді зраду, творять не прем'єр з міністрами у будівлі на Грушевського.
Поки пан Насіров розповідає, що “ДФС - більше не інспекція, а сервісна служба та партнер бізнесу”
Вони ще трохи побоюються - на листі відсутній відбиток печатки, який має бути у відповідності зі статтею Податкового кодексу, на який посилаються у тексті листа, і вихідний номер листа, як каже наш досвідчений головний бухгалтер, якийсь “лівий”. Але вони вже починають перевіряти, чи можливо повернути благословенні часи Януковича і Азарова.
Для початку - такими листами з минулого.
Віктор Мішковський. Київ.
